Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воллес Стівенс Солдат, іде війна
І небом, між замислами дня і ночі.
Тому цей час - час зоряний поета.
Серп місяця з ним разом у кімнаті
Завершує Вергілія рядки, падіння - злет,
Падіння - злет. Цій боротьбі кінця немає.
І все ж вони залежні. Ці двоє є одним.
Вони з’єдналися, як ліве й праве, в пару,
Дві паралелі, що зустрінуться тоді,
Коли зійдуться їхні душі, і прийдуть
В казарму книгою, листом з Малайї.
Закінчиться твоя війна. Ти повернешся.
Тушонки шість, дванадцять віскі візьмеш
Або й без них зайдеш у дім... Месьє, камрад,
Солдату кепсько без рядків поета,
Нікчемні його плани, та слова, як кулі,
Як споконвічна музика в крові,
Шляхетні душі кличуть в бій заради бою.
Тоді уяви витвір оживає;
Тоді солдат з натхненним словом йде на смерть,
Інакше злидарем живе без вірних слів
Wallace Stevens Soldier, there is a war
Soldier, there is a war between the mind
And sky, between thought and day and night. IT is
For that the poet is always in the sun,
Patches the moon together in his room
To his Virgilian cadences, up down,
Up down. It is a war that never ends.
Yet it depends on yours. The two are one.
They are a plural, a right and left, a pair,
Two parallels that meet if only in
The meeting of their shadows or that meet
In a book in a barrack, a letter from Malay.
But your war ends. And after it you return
With six meats and twelve wines or else without
To walk another room . . . Monsieur and comrade,
The soldier is poor without the poet’s lines,
His petty syllabi, the sounds that stick,
Inevitably modulating, in the blood.
And war for war, each has its gallant kind.
How simply the becomes the real;
How gladly with proper words the solider dies,
If he must, or lives on the bread of faithful speech.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Воллес Стівенс Метафора як деградація"
