Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сина проганяє:
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме!"
"Мене, мамо, мене орда знає –
В чистім полі обминає".
Воно тривожить певних ще до сну…
Як в очі не дивитись — симпатичне,
І гнівне, якщо викинуть в росу…
Воно сприйме будь-кого без обмежень,
Огляне вас із ніг до голови…
І порівно розділить гнівний стержень,
Трагедія чи іспити на біль?
А може особиста оборона,
горьований життя нового стиль?
Чи світ отих, що надто довіряли
і оголяли душі та серця?
Ділили потаємне із загалом
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце не має тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воллес Стівенс Солдат, іде війна
І небом, між замислами дня і ночі.
Тому цей час - час зоряний поета.
Серп місяця з ним разом у кімнаті
Завершує Вергілія рядки, падіння - злет,
Падіння - злет. Цій боротьбі кінця немає.
І все ж вони залежні. Ці двоє є одним.
Вони з’єдналися, як ліве й праве, в пару,
Дві паралелі, що зустрінуться тоді,
Коли зійдуться їхні душі, і прийдуть
В казарму книгою, листом з Малайї.
Закінчиться твоя війна. Ти повернешся.
Тушонки шість, дванадцять віскі візьмеш
Або й без них зайдеш у дім... Месьє, камрад,
Солдату кепсько без рядків поета,
Нікчемні його плани, та слова, як кулі,
Як споконвічна музика в крові,
Шляхетні душі кличуть в бій заради бою.
Тоді уяви витвір оживає;
Тоді солдат з натхненним словом йде на смерть,
Інакше злидарем живе без вірних слів
Wallace Stevens Soldier, there is a war
Soldier, there is a war between the mind
And sky, between thought and day and night. IT is
For that the poet is always in the sun,
Patches the moon together in his room
To his Virgilian cadences, up down,
Up down. It is a war that never ends.
Yet it depends on yours. The two are one.
They are a plural, a right and left, a pair,
Two parallels that meet if only in
The meeting of their shadows or that meet
In a book in a barrack, a letter from Malay.
But your war ends. And after it you return
With six meats and twelve wines or else without
To walk another room . . . Monsieur and comrade,
The soldier is poor without the poet’s lines,
His petty syllabi, the sounds that stick,
Inevitably modulating, in the blood.
And war for war, each has its gallant kind.
How simply the becomes the real;
How gladly with proper words the solider dies,
If he must, or lives on the bread of faithful speech.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Воллес Стівенс Метафора як деградація"