Душа, о гусаки, втікає з парку
В давно задумані змагання з вітром.
Ллє сонце з бронзових дощів відзнаку
На мертве літо, час настав терпіти

Тих, хто нашкрябав заповіти мляві
З примх золотих і пафосу сатири,
Прикрасив Місяць вашим білим пір’ям,
І вітерцем улесливим обвіяв.

Дивись, як на занудливих парадах
Лайном ворони статую загадять.
Душа, о гусаки, у небеса злетить
Сама без ваших пишних колісниць.

Wallace Stevens Invective against swans
The soul, O ganders, flies beyond the parks
And far beyond the discords of the wind.
A bronze rain from the sun descending marks
The death of summer, which that time endures

Like one who scrawls a listless testament
Of golden quirks and Paphian caricatures,
Bequeathing your white feathers to the moon
And giving your bland motions to the air.

Behold, already on the long parades
The crows anoint the statues with their dirt.
And the soul, O ganders, being lonely, flies
Beyond your chilly chariots, to the skies