Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воллес Стівенс Ця усамітненість потоку
Яка текла й ніколи двічі не була та ж сама, (2)
Текла через багато місць, завмерши на одному,
Як озеро незрушна, дикі качки тут пурхали,
Хвилюючи зображення уявних Монадноків.(3)
Здавалася апострофом, який не проказати (4).
Було багато справжнього й уявного водночас.
Хотів він відчувати знов і знов одне й те ж саме.
Хотів він, щоб текти продовжила та ж сама річка,
Щоб зберегла невпинний плин. Іти хотів вздовж неї,
Серед платанів, під надійно прибитим місяцем.
Хотів, щоб зупинилось серце, вгамувався розум
У остаточнім усвідомленні, без диких качок,
Чи гір, що горами не були, щоб знати, що буде,
Дізнатися, як це, звільнятися від розпадання,
Вдихати архаїчний ляпіс (5), стаючи бронзовим,
Ніякого планетного кружляння туди-сюди, (6)
В лазурний центр часу видихати бронзові слова (7).
Поезія Стівенса не виставляє напоказ імена філософів і не містить прямих цитат з них. На відміну від своїх сучасників Езри Паунда та Еліота, Стівенс не з тих письменників, які скажуть нам, звідки беруть свої ідеї, або почнуть згадувати імена. І все ж Стівенс - це той тип письменників, який цілком усвідомлював спорідненість між більшою частиною свого власного світогляду та ідеями когось, наприклад, Геракліта (який вважав, що світ постійно змінюється) або хто розмірковуватиме про свою суперечливу особисту спорідненість із філософськими рухами античності, такими як скептицизм, стоїцизм та епікурейство
(1) усамітненість потоку - усамітненість, згадана в назві, - це ізольоване місце, яке Стівенс уявляє (чи, можливо, згадує) під час роздумів; потік (cataract) у віршах Стівенса - це вода, що падає, тут річка, що тече біля гори. "Усамітненість потоку"- перебування біля річного потоку викликає бажання більшої постійності реальності.
(2) "річка/Яка текла й ніколи двічі не була та ж сама". "Сократ: Геракліт десь каже: "все рухається, і нічого не залишається на місці, і ще порівнює все суще з течією річки (ροή), він каже, що "двічі тобі не увійти в одну й ту ж річку". (Платон "Діалоги": Кратил, 402a)
(3) "Вираз "зображення уявних Монадноків "можна найкраще пояснити, змінивши його на "Монаднокоподібні думки". Образ гори в глибині озера набуває другорядного характеру. Від блиску поверхні вона стає трохи нереальною: схожою на думку. Гора Монаднок - гора Нової Англії. Це в Нью-Гемпширі". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Rena to Poggioli, P.823)
(4) "апостроф, який не проказати" - красу природи неможливо передати словами, як неможливо озвучити апостроф.
(5) "архаїчний ляпіс" означає блакитне небо, як у старій космографії та теології, але також може представляти камінь ляпіс-лазур. Ляпіс-лазур (від лат. lapis – камінь та араб. azul – блакить або пізньолат. – lazur – синій, лазуровий колір) – рідкісний мінерал класу силікатів, колір лазурово-синій, блакитний, зеленувато-сірий, фіолетовий; блиск скляний; непрозорий або напівпрозорий.
(6) "У цьому ж вірші є наступна фраза, яка може бути не зовсім зрозумілою для вашого перекладача "the oscillations of planetary pass-pass". Це означає уявне обертання планет вдень і вночі". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Rena to Poggioli, P.823)
(7) Уявлення про те, що слова утворюються від дихання, є давнім. Порівняйте Коріолан Шекспіра (дія III, сцена 1): "Так мої легені будуть вигадувати слова".
Wallace Stevens This solitude of cataracts
He never felt twice the same about the flecked river,
Which kept flowing and never the same way twice, flowing
Through many places, as if it stood still in one,
Fixed like a lake on which the wild ducks fluttered,
Ruffling its common reflections, thought-like Monadnocks.
There seemed to be an apostrophe that was not spoken.
There was so much that was real that was not real at all.
He wanted to feel the same way over and over.
He wanted the river to go on flowing the same way,
To keep on flowing. He wanted to walk beside it,
Under the buttonwoods, beneath a moon nailed fast.
He wanted his heart to stop beating and his mind to rest
In a permanent realization, without any wild ducks
Or mountains that were not mountains, just to know how it would be,
Just to know how it would feel, released from destruction,
To be a bronze man breathing under archaic lapis,
Without the oscillations of planetary pass-pass,
Breathing his bronzen breath at the azury center of time.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Воллес Стівенс Випад проти лебедів"
