Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воллес Стівенс Ця усамітненість потоку
Яка текла й ніколи двічі не була та ж сама, (2)
Текла через багато місць, завмерши на одному,
Як озеро незрушна, дикі качки тут пурхали,
Хвилюючи зображення уявних Монадноків.(3)
Здавалася апострофом, який не проказати (4).
Було багато справжнього й уявного водночас.
Хотів він відчувати знов і знов одне й те ж саме.
Хотів він, щоб текти продовжила та ж сама річка,
Щоб зберегла невпинний плин. Іти хотів вздовж неї,
Серед платанів, під надійно прибитим місяцем.
Хотів, щоб зупинилось серце, вгамувався розум
У остаточнім усвідомленні, без диких качок,
Чи гір, що горами не були, щоб знати, що буде,
Дізнатися, як це, звільнятися від розпадання,
Вдихати архаїчний ляпіс (5), стаючи бронзовим,
Ніякого планетного кружляння туди-сюди, (6)
В лазурний центр часу видихати бронзові слова (7).
Поезія Стівенса не виставляє напоказ імена філософів і не містить прямих цитат з них. На відміну від своїх сучасників Езри Паунда та Еліота, Стівенс не з тих письменників, які скажуть нам, звідки беруть свої ідеї, або почнуть згадувати імена. І все ж Стівенс - це той тип письменників, який цілком усвідомлював спорідненість між більшою частиною свого власного світогляду та ідеями когось, наприклад, Геракліта (який вважав, що світ постійно змінюється) або хто розмірковуватиме про свою суперечливу особисту спорідненість із філософськими рухами античності, такими як скептицизм, стоїцизм та епікурейство
(1) усамітненість потоку - усамітненість, згадана в назві, - це ізольоване місце, яке Стівенс уявляє (чи, можливо, згадує) під час роздумів; потік (cataract) у віршах Стівенса - це вода, що падає, тут річка, що тече біля гори. "Усамітненість потоку"- перебування біля річного потоку викликає бажання більшої постійності реальності.
(2) "річка/Яка текла й ніколи двічі не була та ж сама". "Сократ: Геракліт десь каже: "все рухається, і нічого не залишається на місці, і ще порівнює все суще з течією річки (ροή), він каже, що "двічі тобі не увійти в одну й ту ж річку". (Платон "Діалоги": Кратил, 402a)
(3) "Вираз "зображення уявних Монадноків "можна найкраще пояснити, змінивши його на "Монаднокоподібні думки". Образ гори в глибині озера набуває другорядного характеру. Від блиску поверхні вона стає трохи нереальною: схожою на думку. Гора Монаднок - гора Нової Англії. Це в Нью-Гемпширі". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Rena to Poggioli, P.823)
(4) "апостроф, який не проказати" - красу природи неможливо передати словами, як неможливо озвучити апостроф.
(5) "архаїчний ляпіс" означає блакитне небо, як у старій космографії та теології, але також може представляти камінь ляпіс-лазур. Ляпіс-лазур (від лат. lapis – камінь та араб. azul – блакить або пізньолат. – lazur – синій, лазуровий колір) – рідкісний мінерал класу силікатів, колір лазурово-синій, блакитний, зеленувато-сірий, фіолетовий; блиск скляний; непрозорий або напівпрозорий.
(6) "У цьому ж вірші є наступна фраза, яка може бути не зовсім зрозумілою для вашого перекладача "the oscillations of planetary pass-pass". Це означає уявне обертання планет вдень і вночі". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Rena to Poggioli, P.823)
(7) Уявлення про те, що слова утворюються від дихання, є давнім. Порівняйте Коріолан Шекспіра (дія III, сцена 1): "Так мої легені будуть вигадувати слова".
Wallace Stevens This solitude of cataracts
He never felt twice the same about the flecked river,
Which kept flowing and never the same way twice, flowing
Through many places, as if it stood still in one,
Fixed like a lake on which the wild ducks fluttered,
Ruffling its common reflections, thought-like Monadnocks.
There seemed to be an apostrophe that was not spoken.
There was so much that was real that was not real at all.
He wanted to feel the same way over and over.
He wanted the river to go on flowing the same way,
To keep on flowing. He wanted to walk beside it,
Under the buttonwoods, beneath a moon nailed fast.
He wanted his heart to stop beating and his mind to rest
In a permanent realization, without any wild ducks
Or mountains that were not mountains, just to know how it would be,
Just to know how it would feel, released from destruction,
To be a bronze man breathing under archaic lapis,
Without the oscillations of planetary pass-pass,
Breathing his bronzen breath at the azury center of time.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Воллес Стівенс Випад проти лебедів"