Ніколи двічі він не був тим самим біля річки,
Яка текла й ніколи двічі не була та ж сама, (2)

Текла через багато місць, завмерши на одному,
Як озеро незрушна, дикі качки тут пурхали,

Хвилюючи зображення уявних Монадноків.(3)
Здавалася апострофом, який не проказати (4).

Було багато справжнього й уявного водночас.
Хотів він відчувати знов і знов одне й те ж саме.

Хотів він, щоб текти продовжила та ж сама річка,
Щоб зберегла невпинний плин. Іти хотів вздовж неї,

Серед платанів, під надійно прибитим місяцем.
Хотів, щоб зупинилось серце, вгамувався розум

У остаточнім усвідомленні, без диких качок,
Чи гір, що горами не були, щоб знати, що буде,

Дізнатися, як це, звільнятися від розпадання,
Вдихати архаїчний ляпіс (5), стаючи бронзовим,

Ніякого планетного кружляння туди-сюди, (6)
В лазурний центр часу видихати бронзові слова (7).

Поезія Стівенса не виставляє напоказ імена філософів і не містить прямих цитат з них. На відміну від своїх сучасників Езри Паунда та Еліота, Стівенс не з тих письменників, які скажуть нам, звідки беруть свої ідеї, або почнуть згадувати імена. І все ж Стівенс - це той тип письменників, який цілком усвідомлював спорідненість між більшою частиною свого власного світогляду та ідеями когось, наприклад, Геракліта (який вважав, що світ постійно змінюється) або хто розмірковуватиме про свою суперечливу особисту спорідненість із філософськими рухами античності, такими як скептицизм, стоїцизм та епікурейство

(1) усамітненість потоку - усамітненість, згадана в назві, - це ізольоване місце, яке Стівенс уявляє (чи, можливо, згадує) під час роздумів; потік (cataract) у віршах Стівенса - це вода, що падає, тут річка, що тече біля гори. "Усамітненість потоку"- перебування біля річного потоку викликає бажання більшої постійності реальності.
(2) "річка/Яка текла й ніколи двічі не була та ж сама". "Сократ: Геракліт десь каже: "все рухається, і нічого не залишається на місці, і ще порівнює все суще з течією річки (ροή), він каже, що "двічі тобі не увійти в одну й ту ж річку". (Платон "Діалоги": Кратил, 402a)
(3) "Вираз "зображення уявних Монадноків "можна найкраще пояснити, змінивши його на "Монаднокоподібні думки". Образ гори в глибині озера набуває другорядного характеру. Від блиску поверхні вона стає трохи нереальною: схожою на думку. Гора Монаднок - гора Нової Англії. Це в Нью-Гемпширі". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Rena to Poggioli, P.823)
(4) "апостроф, який не проказати" - красу природи неможливо передати словами, як неможливо озвучити апостроф.
(5) "архаїчний ляпіс" означає блакитне небо, як у старій космографії та теології, але також може представляти камінь ляпіс-лазур. Ляпіс-лазур (від лат. lapis – камінь та араб. azul – блакить або пізньолат. – lazur – синій, лазуровий колір) – рідкісний мінерал класу силікатів, колір лазурово-синій, блакитний, зеленувато-сірий, фіолетовий; блиск скляний; непрозорий або напівпрозорий.
(6) "У цьому ж вірші є наступна фраза, яка може бути не зовсім зрозумілою для вашого перекладача "the oscillations of planetary pass-pass". Це означає уявне обертання планет вдень і вночі". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Rena to Poggioli, P.823)
(7) Уявлення про те, що слова утворюються від дихання, є давнім. Порівняйте Коріолан Шекспіра (дія III, сцена 1): "Так мої легені будуть вигадувати слова".

Wallace Stevens This solitude of cataracts
He never felt twice the same about the flecked river,
Which kept flowing and never the same way twice, flowing

Through many places, as if it stood still in one,
Fixed like a lake on which the wild ducks fluttered,

Ruffling its common reflections, thought-like Monadnocks.
There seemed to be an apostrophe that was not spoken.

There was so much that was real that was not real at all.
He wanted to feel the same way over and over.

He wanted the river to go on flowing the same way,
To keep on flowing. He wanted to walk beside it,

Under the buttonwoods, beneath a moon nailed fast.
He wanted his heart to stop beating and his mind to rest

In a permanent realization, without any wild ducks
Or mountains that were not mountains, just to know how it would be,

Just to know how it would feel, released from destruction,
To be a bronze man breathing under archaic lapis,

Without the oscillations of planetary pass-pass,
Breathing his bronzen breath at the azury center of time.