Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
але нічого!
Раніше ж якось я жила
сама без нього?
Любила липень, до снаги —
прекрасні ружі.
До сухозлотної юги
ніхто не знав, що станеться на ранок,
ти першою була з моїх коханок…
Але хіба тепер у тому річ?
Лилась на скатертину кров вина.
Чи, то була не скатерть, – простирадло?
Комах ловив павук у власне прядло
і тіні від від
знецінюючи так & сяк нагоду
що міг чи розумів
заціпеніння через німби геть зіркові
щоб відтворити недостане мови
обтяжливих томв
Піднісся Суддя землі.
Віддай належне пихатим...
Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо злочинці.
Народ, Господе, гноблять,
Глумляться над спадком Твоїм.
Вдову й гера вбивають, мордують сиріт
ще не Образ Божий
не те світло
не той мотив
що лягає
чи то ворожить
чи вином
утече з води
Брудні бувають руки, слово,
картина, навіть кольорова,
ідея запалити трут…
Із чистотою в спорі він,
зі смородом багна-лукавства,
приправлений добірно хамством,
Мов упала зеленим листком
На велодоріжку.
І я пригадав, як колись у березні
Наступив на полохливого горобця
Повертаючись за листівкою.
А відтак я пригадав тебе.
Так.
Поглядом на дерево те знов
На якому вирізаний напис:
Василина плюс Василь – любов.
І ніяк цей вислів не зітреться,
І, напевно, кленові болить:
Чи донині серце біля серця, –
Чи було захоплення на мить?
– Вилазь, кажу!
– Відстань, не хочу!
Ти бачиш, накрапає дощик?,
змиває літечка стежу,
посиджу, дай, хоч до обіду…
А білий день
стає глевкішим,
Хоч й неповторна в образі, й ритмічна,
Ви скреслені для іншого зразка
І думаю, погодитесь, навічно…
Мені не байдуже які у вас думки
І я бажав би їх занотувати,
Допоки ще не зношений мундир
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Чи в гніві їх – війни мерзенне тло?!
Кричать безумці, як бракує слів:
Віддайте нам поцуплене відро!
А справа врешті-решт не у відрі,
Історія — гончар, що місить глей,
Випалює в пекельному вогні
І глечики, і спраглих їм
Ніжно сонце глянуло з-за хмар.
Озеро небесне від намулу
Звільнено, мов од нечистих чар.
Жваво так вистрибують синички --
П’ють грушок опалих смакоту.
Перехожих юнок гожі личка
О БОЖЕ, чекали…
Не підходьте, в очах шви
Й обгорілі шпали…
Як таке могло… чому?
Підла параноя?
Горіч скарги… а кому?..
Щоранку в трамваї,
Який до вокзалу
Прямує помалу
По вулицях чистих
Півсонного міста.
Сидиш нерухомо,
йди, послухай те, що наболіло.
Янголя зробилося бліде,
поплелося слухати несміло.
Так, маля, Земля – це не Едем,
степ шматують люті градопади,
випалено душу геть вогнем…
Далі жити як? Хоч дай пораду.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воллес Стівенс Жаби їдять метеликів. Змії їдять жаб. Свині їдять змій. Чоловіки їдять свиней.*
Підкопували береги, вони, здавалось,
Булькочуть тихо в брюхах сонних улоговин,
Що згущує повітря дихання свиняче
І дихання неперетравленого літа,
Обтяженого гуркотом раттаполаксу**,
Що чоловік, який звів хижину, засіяв
Це поле й доглядав його доволі довго,
Не знав ніяких фантазійних забаганок,
Що з часом його безбарвні, висушені дні
Стали гротеском на підритий рилом берег,
На сонні улоговини і раттаполакс,
Ніби вони жили в засушеній істоті,
Кормилися як ці свиноподібні ріки,
Доки пливли до моря, до морського гирла.
* Воллес Стівенс заперечив зменшення довжини заголовка. "Якби, наприклад, ви скоротили назву заголовка й назвали його "Жаби їдять метеликів", це мало б ефектний вигляд, що мені б не сподобалося". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Gilbert Seldes P.225)
* Раттаполакс (rattapallax) - цього вигаданого Стівенсом слова немає в жодному словнику. Він ніби пропонує дати волю своїй уяві.
Wallace Stevens Frogs Eat Butterflies. Snakes Eat Frogs. Hogs Eat Snakes. Men Eat Hogs.
It is true that the rivers went nosing like swine,
Tugging at banks, until they seemed
Bland belly-sounds in somnolent troughs,
That the air was heavy with the breath of these swine,
The breath of turgid summer, and
Heavy with thunder’s rattapallax,
That the man who erected this cabin, planted
This field, and tended it awhile,
Knew not the quirks of imagery,
That the hours of his indolent, arid days,
Grotesque with this nosing in banks,
This somnolence and rattapallax,
Seemed to suckle themselves on his arid being,
As the swine-like rivers suckled themselves
While they went seaward to the sea-mouths.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Воллес Стівенс Ця усамітненість потоку "