Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воллес Стівенс Жаби їдять метеликів. Змії їдять жаб. Свині їдять змій. Чоловіки їдять свиней.*
Підкопували береги, вони, здавалось,
Булькочуть тихо в брюхах сонних улоговин,
Що згущує повітря дихання свиняче
І дихання неперетравленого літа,
Обтяженого гуркотом раттаполаксу**,
Що чоловік, який звів хижину, засіяв
Це поле й доглядав його доволі довго,
Не знав ніяких фантазійних забаганок,
Що з часом його безбарвні, висушені дні
Стали гротеском на підритий рилом берег,
На сонні улоговини і раттаполакс,
Ніби вони жили в засушеній істоті,
Кормилися як ці свиноподібні ріки,
Доки пливли до моря, до морського гирла.
* Воллес Стівенс заперечив зменшення довжини заголовка. "Якби, наприклад, ви скоротили назву заголовка й назвали його "Жаби їдять метеликів", це мало б ефектний вигляд, що мені б не сподобалося". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Gilbert Seldes P.225)
* Раттаполакс (rattapallax) - цього вигаданого Стівенсом слова немає в жодному словнику. Він ніби пропонує дати волю своїй уяві.
Wallace Stevens Frogs Eat Butterflies. Snakes Eat Frogs. Hogs Eat Snakes. Men Eat Hogs.
It is true that the rivers went nosing like swine,
Tugging at banks, until they seemed
Bland belly-sounds in somnolent troughs,
That the air was heavy with the breath of these swine,
The breath of turgid summer, and
Heavy with thunder’s rattapallax,
That the man who erected this cabin, planted
This field, and tended it awhile,
Knew not the quirks of imagery,
That the hours of his indolent, arid days,
Grotesque with this nosing in banks,
This somnolence and rattapallax,
Seemed to suckle themselves on his arid being,
As the swine-like rivers suckled themselves
While they went seaward to the sea-mouths.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Воллес Стівенс Ця усамітненість потоку "
