Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Люблю душею я цвісти.
Якби хоч тінь твоєї вроди,
Якби була зі мною ти!
І це високе безгоміння
Сміялося б із висоти,
Розвіялась печаль осіння,
у думах наших бережем,
і лише подумки голосим,
як лихо десь підстереже…
Безмовно наше серце плаче,
щемить беззахисно душа,
і повноводо лине «Кача»,
Захоплюємо села і міста!
Це ще аванси,
та нема балансу
у популяризації шута.
***
А той, що не утік, у теплій ванні
***
Оскільки сьогодні ти будівник,
Перебудуй себе заново.
Ти мене чуєш, ну що то за крик?
І не забудь, підкинеш за авторство…
Оскільки сьогодні ти водолаз,
Наспіваймо пісень
у пралипень чарівний
і в один той же день*!
28-ої ночі,
28-го дня
разом здіймемо очі
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.
Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Одна людина померла, ще дванадцять поранено…
Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет
Знову збігу задощив
Не здивуєш нас водою
Ти диви, ше й оточив…
Заперіщив… розізлився
Міра жарту певна є…
Ну а після в небо змився
Православного вдає…
задріботить у вікна дощ,
перечитаю вкотре «Швейка»…
Не любиш «Швека»? Ну і що ж.
Візьми собі Дюма чи Кінга,
нудьгу сховай між сторінок.
Вінілу крутиться платівка,
міняю джаз дощу на рок.
Я, безсонню завдяки,
По ночах лиш марю снами
І даремно мну боки.
Важко в спогадах блукаю,
Легко втомлююсь від мрій, –
Хворість змучила до краю
Та змінила розклад мій.
come home alive
through bitter winds
as sharp as knife
through rolling stones
of battle fields
the swings of swords
and piles of shields
Чекають п'ять років позбавлення волі.
Якщо я беззбройну людину приріжу -
Шість років в'язниці. А може, і більше.
Якщо я зґвалтую десь жінку красиву -
Довічне - це вирок цілком справедливий.
Москальський скреп на дно пустили,
На болотах піднявся вий:
- Та як таке можливо було,
Щоб наша гордість потонула
Фактично не вступивши в бій?!
Хіба коли таке бувало,
Як «дєди» наші воювали?
Де героїчне? Бодай мінімальний екстрим?
Всі біографії мають – лише у поетів
Лиш нескінченні переліки назв або рим.
Може, це правда… Про нас не складають легенди.
Що пригадати в житті, аби трилер чи шок?
Ал
Променисті пацьорки фарбує у чорне, та
Добавляє помалу та впевнено їх до ночі.
І радіють об тім сумота, пустота й німота.
Хто ж то? Може, той ворон, що каркає надто бридко?
Підлетів над сухою вербо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воллес Стівенс Жаби їдять метеликів. Змії їдять жаб. Свині їдять змій. Чоловіки їдять свиней.*
Підкопували береги, вони, здавалось,
Булькочуть тихо в брюхах сонних улоговин,
Що згущує повітря дихання свиняче
І дихання неперетравленого літа,
Обтяженого гуркотом раттаполаксу**,
Що чоловік, який звів хижину, засіяв
Це поле й доглядав його доволі довго,
Не знав ніяких фантазійних забаганок,
Що з часом його безбарвні, висушені дні
Стали гротеском на підритий рилом берег,
На сонні улоговини і раттаполакс,
Ніби вони жили в засушеній істоті,
Кормилися як ці свиноподібні ріки,
Доки пливли до моря, до морського гирла.
* Воллес Стівенс заперечив зменшення довжини заголовка. "Якби, наприклад, ви скоротили назву заголовка й назвали його "Жаби їдять метеликів", це мало б ефектний вигляд, що мені б не сподобалося". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Gilbert Seldes P.225)
* Раттаполакс (rattapallax) - цього вигаданого Стівенсом слова немає в жодному словнику. Він ніби пропонує дати волю своїй уяві.
Wallace Stevens Frogs Eat Butterflies. Snakes Eat Frogs. Hogs Eat Snakes. Men Eat Hogs.
It is true that the rivers went nosing like swine,
Tugging at banks, until they seemed
Bland belly-sounds in somnolent troughs,
That the air was heavy with the breath of these swine,
The breath of turgid summer, and
Heavy with thunder’s rattapallax,
That the man who erected this cabin, planted
This field, and tended it awhile,
Knew not the quirks of imagery,
That the hours of his indolent, arid days,
Grotesque with this nosing in banks,
This somnolence and rattapallax,
Seemed to suckle themselves on his arid being,
As the swine-like rivers suckled themselves
While they went seaward to the sea-mouths.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)