З собою вітер забирає хмари смутку;
стає садова зелень скарбом прохолоди;
птахи назад за красотою повернулись,
і стелиться на захід золота дорога.

Палай в мені, зоря, вогнем і ароматом;
- бо моє серце як і ти, вечірня зоре! -
примушує завжди палати і кохати,
...а вітер забуття бере з собою горе!

Juan Ramón Jiménez EL VIENTO SE HA LLEVADO LAS NUBES DE TRISTEZA
El viento se ha llevado las nubes de tristeza;
el verdor del jardín es un fresco tesoro;
los pájaros han vuelto detras de la belleza
y del ocaso claro surje un verjel de oro.

¡Inflámame, poniente: hazme perfume y llama;
— ¡que mi corazón sea igual que tu, poniente! — ;
descubre en mí lo eterno, lo que arde, lo que ama,
...y el viento del olvido se lleve lo doliente!