Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
Порух рук моторніше за усвідомлення
Ті ґенерації моїх непережитих мрій
Що я надіюся зустріти поки рухи не зносив
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що відч
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Федеріко Ґарсіа Лорка Газель про таємне кохання
як задзвонить дзвін у Велі,
Я сплету тобі корону із вербени.
У Гранаді місяць
у плющі втопився.
Задля того, щоб почути,
як задзвонить дзвін у Велі,
я зрубав свої сади у Картахені.
Олені Гранади
на флюгерах рожевих.
Задля того, щоб почути,
як задзвонить дзвін у Велі,
я згорав в твоєму тілі,
не горіла ти для мене.
https://www.youtube.com/watch?v=hQ4sw2HQch8
Вербена - іспанське приворотне зілля, в народній поезії символ ніжного кохання
Дзвін Вели - дзвін на надбрамній вежі Альгамбри. За повір'ям, хто його торкнеться в новорічну ніч, буде щасливим у коханні
"Тільки задля дзвону Вели" - рядок з народної пісні
Сад Картахени - відома в Іспанії дитяча гра, яка супроводжується піснею з рефреном "Цвіт вербени, сад Картахени"
Federico García Lorca Gacela del amor que no se deja ver
Solamente por oír
la campana de la Vela
te puse una corona de verbena.
Granada era una luna
ahogada entre las yedras.
Solamente por oír
la campana de la Vela
desgarré mi jardín de Cartagena.
Granada era una corza
rosa por las veletas.
Solamente por oír
la campana de la Vela
me abrasaba en tu cuerpo
sin saber de quién era.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Федеріко Ґарсіа Лорка Газель про ранковий базар"
