Біда, Корніфіце (1), з твоїм Катуллом,
біда, клянуся, і велика мука,
щодня і щогодини більша й більша.
чи ти б не міг, принаймі щиросердно,
підтримати, сказати добре слово?
тобі докора. Що за друг у мене?
утішну мову хочеться почути,
журливішу за сльози Сімоніда (2).

(1) Корніфіц – поет з кола неотериків, до якого належали Катулл, Кальв, Тіцид, Меммій і Цінна, перераховані Овідієм в „Скорботних елегіях”. Загинув у 411 році до н.е. у громадянській війні на боці Сенату проти Октавіана й Антонія
(2) Сімонід Кеоський (556 – 469 рр. до н.е) – древньогрецький ліричний поет. Писав поминальні елегії, епітафії, гімни, діфірамби. Саме йому спартанці доручили увічнити пам’ять воїнів, загиблих при Фермопілах. Йому належить вислів „поезія — це живопис у слові, а живопис — німа поезія”.

Gaius Valerius Catullus XXXVIII. ad Cornificium
Malest, Cornifici, tuo Catullo
malest, me hercule, et laboriose,
et magis magis in dies et horas.
quem tu, quod minimum facillimumque est,
qua solatus es allocutione?
irascor tibi. sic meos amores?
paulum quid lubet allocutionis,
maestius lacrimis Simonideis