Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Гай Валерій Катулл XXVII. Слуга відданий вина із Фалерна
мені чашу подавай найгіркішу,
за бенкетним законом Постумії (3),
захмелілої хмільним виноградом.
Тебе винести слід, водо джерельна,
вину згублива, і геть відіслати
до святенників: тут істинний Бахус (4)
(1) vetuli puer – дослівно „старий хлопчик”, усталене звернення до рабів-слуг будь-якого віку, яке не має аналогу в українській мові.
(2) вино із Фалерна – вино янтарного кольору, найдорожче і настільки міцне, що горіло. Найкращим вважалося вино, витримане п’ятнадцять – двадцять років. Нерозбавлене вино мало гіркий присмак. Вперше частував публіку цим вином Юлій Цезар у 60 р.до н.е. з нагоди тріумфу над Іспанією. Після цього фалернське вино стало популярним у римлян.
(3) Постумія – можливо, дочка Авла Постумія Альбіна, консула 99 р. до н.е., дружина Сервія Сульпіція Руфа. Можливо, була коханкою Цезаря і Помпіна. За римською традицією на бенкет обирався розпорядник бенкету, який встановлював кількість вина, яке подавалося бенкетуючим, пропорції розбавлення його водою і порядок подачі бенкетуючим чаші з вином. Катулл називає Постумію розпорядницею бенкету, що характеризує її як жінку вільної поведінки, оскільки вважалося неприпустимим для доброчесної жінки пити вино.
(4)Бахус – Катулл називає тут бога виноробства Фіоніанусом. Він мав різні імена: у греків – Діоніс, у римлян – Вакх, Бахус, Лібер. За однією з легенд Діоніс був сином німфи Фіони і фівинського царя Ніса, який його виховав. Ім’я Thyonianus (син Фіони) - синонім вина, як сивина - синонім старості.
Gaius Valerius Catullus XXVII. Minister vetuli puer Falerni
Minister vetuli puer Falerni
inger mi calices amariores,
ut lex Postumiae iubet magistrae
ebriosa acina ebriosioris.
at vos quo lubet hinc abite, lymphae,
uini pernicies, et ad seueros
migrate. hic merus est Thyonianus
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Гай Валерій Катулл XXXII. Благаю, моя втіхо, Іпсифілло"
