Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
де під дією холоду
усе розпадається.
Земля поринає в летаргію,
у забуття, у марення.
Смерть летить, як Аттіла,
на білих конях.
Краса руйнується
ніж хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голоси,
Сніг біліє під ногами, скрипить на морозі.
Люди по хатах сховались, пусто на дорозі.
Лише гавкотом собаки з дворів зустрічають.
Син на небо позирає, що зорями сяє.
Та у батька розпитує, де яке сузір’я.
Ні розваг, ні сміху
Далечінь, димочку грам
Вітру на потіху…
З рук у руки… треба ж так
Небо ж безкоштовне…
Не однакові на смак
Всі оті обнови
Затихли гуркоти густі, –
Шугають радо в небі птиці
І сіють співи в ясноті.
Від поля віє запах жита,
Повсюди пишно в’ється квіт, –
Мов заохочує цим жити
Мене такий жорстокий світ.
без нього не існує сьогодення.
Коли синиця вилетить із жмені
чи пролунає кулеметний дріб,
цінуйте найсвятіше в світі – Хліб.
Прожити можна навіть без душі.
Живуть бездушні, ходять поміж нами,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
як по горлі бритва
Тумани в'ються, меркнуть зорепади.
І листя втомлене лишає гілля,
Додолу сила падає змарніла.
А прохолода у шпарини лізе,
На пару з вітром розгулялась сліпо.
бо із дров навару не ого.
«Слугам», що не дайте все замало,
а багацько хочеться всього.
Для коханки треба діаманти,
для дружини шубу із песця...
Ну і що, що лізуть окупанти?
То жаска народу нечисть ця.
поверни нам загиблих,
щоб з посмішками безхмарними
піднялися з могили,
щоб наша земля свята
очистилася від мін,
а знищені міста
повстали з руїн,
Зробивши злякано підскок, -
І подалася з переляку
В свій облюбований куток.
Завила втомлена сирена
І винувато, й голосніш,
І смерті страх вселився в мене
Та краяв серце, наче ніж.
Поміж свого і чужого
Кожне життя — це лиш епізод
В Книзі Буття Неземного
Поміж замовин, поміж бажань
Поміж данини за спрощу
Кожне життя — аванс без питань
А далі що? Тут пів години лету.
Ця ніч комусь остання на землі.
Переплелись бездушна лють ракети
та вбивча бездуховність москалів.
А з ким Господь? Наразі невідомо.
Щоб не було, тримати, друже, стрій.
Ті нелюди порушили свідо
Куди ти лізеш – у... чи на..? Межа
між нами є, але на жаль
ти хочеш на... бо ми, таки, планета
в якій і на якій ти нам чужа..
Ой, ненажера! Як її розперло
і як іще витримує земля
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Гай Валерій Катулл XXVII. Слуга відданий вина із Фалерна
мені чашу подавай найгіркішу,
за бенкетним законом Постумії (3),
захмелілої хмільним виноградом.
Тебе винести слід, водо джерельна,
вину згублива, і геть відіслати
до святенників: тут істинний Бахус (4)
(1) vetuli puer – дослівно „старий хлопчик”, усталене звернення до рабів-слуг будь-якого віку, яке не має аналогу в українській мові.
(2) вино із Фалерна – вино янтарного кольору, найдорожче і настільки міцне, що горіло. Найкращим вважалося вино, витримане п’ятнадцять – двадцять років. Нерозбавлене вино мало гіркий присмак. Вперше частував публіку цим вином Юлій Цезар у 60 р.до н.е. з нагоди тріумфу над Іспанією. Після цього фалернське вино стало популярним у римлян.
(3) Постумія – можливо, дочка Авла Постумія Альбіна, консула 99 р. до н.е., дружина Сервія Сульпіція Руфа. Можливо, була коханкою Цезаря і Помпіна. За римською традицією на бенкет обирався розпорядник бенкету, який встановлював кількість вина, яке подавалося бенкетуючим, пропорції розбавлення його водою і порядок подачі бенкетуючим чаші з вином. Катулл називає Постумію розпорядницею бенкету, що характеризує її як жінку вільної поведінки, оскільки вважалося неприпустимим для доброчесної жінки пити вино.
(4)Бахус – Катулл називає тут бога виноробства Фіоніанусом. Він мав різні імена: у греків – Діоніс, у римлян – Вакх, Бахус, Лібер. За однією з легенд Діоніс був сином німфи Фіони і фівинського царя Ніса, який його виховав. Ім’я Thyonianus (син Фіони) - синонім вина, як сивина - синонім старості.
Gaius Valerius Catullus XXVII. Minister vetuli puer Falerni
Minister vetuli puer Falerni
inger mi calices amariores,
ut lex Postumiae iubet magistrae
ebriosa acina ebriosioris.
at vos quo lubet hinc abite, lymphae,
uini pernicies, et ad seueros
migrate. hic merus est Thyonianus
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Гай Валерій Катулл XXXII. Благаю, моя втіхо, Іпсифілло"