Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
І хтось не противиться
А хтось відганя
В одних на потилицях
Місцева фіґня…
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Гай Валерій Катулл XXVII. Слуга відданий вина із Фалерна
мені чашу подавай найгіркішу,
за бенкетним законом Постумії (3),
захмелілої хмільним виноградом.
Тебе винести слід, водо джерельна,
вину згублива, і геть відіслати
до святенників: тут істинний Бахус (4)
(1) vetuli puer – дослівно „старий хлопчик”, усталене звернення до рабів-слуг будь-якого віку, яке не має аналогу в українській мові.
(2) вино із Фалерна – вино янтарного кольору, найдорожче і настільки міцне, що горіло. Найкращим вважалося вино, витримане п’ятнадцять – двадцять років. Нерозбавлене вино мало гіркий присмак. Вперше частував публіку цим вином Юлій Цезар у 60 р.до н.е. з нагоди тріумфу над Іспанією. Після цього фалернське вино стало популярним у римлян.
(3) Постумія – можливо, дочка Авла Постумія Альбіна, консула 99 р. до н.е., дружина Сервія Сульпіція Руфа. Можливо, була коханкою Цезаря і Помпіна. За римською традицією на бенкет обирався розпорядник бенкету, який встановлював кількість вина, яке подавалося бенкетуючим, пропорції розбавлення його водою і порядок подачі бенкетуючим чаші з вином. Катулл називає Постумію розпорядницею бенкету, що характеризує її як жінку вільної поведінки, оскільки вважалося неприпустимим для доброчесної жінки пити вино.
(4)Бахус – Катулл називає тут бога виноробства Фіоніанусом. Він мав різні імена: у греків – Діоніс, у римлян – Вакх, Бахус, Лібер. За однією з легенд Діоніс був сином німфи Фіони і фівинського царя Ніса, який його виховав. Ім’я Thyonianus (син Фіони) - синонім вина, як сивина - синонім старості.
Gaius Valerius Catullus XXVII. Minister vetuli puer Falerni
Minister vetuli puer Falerni
inger mi calices amariores,
ut lex Postumiae iubet magistrae
ebriosa acina ebriosioris.
at vos quo lubet hinc abite, lymphae,
uini pernicies, et ad seueros
migrate. hic merus est Thyonianus
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Гай Валерій Катулл XXXII. Благаю, моя втіхо, Іпсифілло"
