На стінах ніщо
І тільки спливає сирість.
Темно і зимно тут.

Але темно і зимно
Після того як згас вогонь.
Ніщо - але після бізонів
Намальованих охрою.

Ніщо - але ніщо не втрачене
Після тривалого опору
Схиленої голови.
Але ж Ніщо Прекрасне.
Варте великої літери.
Єресь у порівнянні з простим небуттям,
Неповторна і горда різниця.

Ніщо - але після нас,
Хто були тут
І серця свої їли,
І пили свою кров.

Ніщо, невже танець наш
Недотанцьований.

Твоя першість у пристрасті
Стегон, рук, ший, облич.
Моя першість в святому лоні
З маленькими паскалями.

Тиша - але після закликів.
Не рідня сонній тиші.
Тиша, що мала горлянки, труби і барабани.
Він прищепив її тут як квітку
Вигуків, сміху.

Тиша - але в пітьмі
з розплющеними очима.
Пітьма - але у холоді
до шкіри, до кісток.
Холод - але смерті.

На землі, можливо, єдиній
У небі? Можливо, сьомій?

Ти задихаєшся в порожнечі
і дуже хотів би знати.

Наскельний малюнок з печери Ласко (Франція, департамент Дордонь),18 - 15 тисячоліття до н.е.

Wisława Szymborska JASKINIA
Na ścianach nic
I tylko wilgoć spływa.
Ciemno i zimno tu.

Ale ciemno i zimno
Po wygasłym ogniu.
Nic- ale po bizonie
Ochra malowanym.

Nic- ale nic zaległe
Po długim oporze
Pochylonego łba.
A więc Nic Piękne.
Godne dużej litery.
Herezja wobec potocznej nicości,
Nienawrócona i dumna z różnicy.

Nic- ale po nas,
Którzyśmy tu byli
I serca swoje jedli,
I krew swoja pili.

Nic, czyli taniec nasz
Niedotańczony.

Twoje pierwsze u płomienia
Uda, ręce, karki, twarze.
Moje pierwsze święte brzuchy
Z maleńkimi paskalami.

Cisza- ale po głosach.
Nie z rodu cisz gnuśnych.
Cisza, co kiedyś swoje gardła miała, piszczałki i bębenki.
Szczepił ją tu jak dziczkę
Skowyt, śmiech

Cisza- ale w ciemnościach
Wywyższonych powiekami.
Ciemności- ale w chłodzie
Przez skórę, przez kość.
Chłód- ale śmierci.

Na ziemi może jednej
W niebie? Może siódmym?

Wygłowiłeś się z pustki
I bardzo chcesz wiedzieć.