Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І Василька також грати запросили.
За м’ячем по полю він ганяв щосили,
Хоча й не спромігся ще забити гол.
Ще й перечепився і на землю впав.
А там залізяка із землі стирчала.
Вона йому руку до крові зідрала.
Тож він д
але на це готові... зокрема,
і лизоблюди,
з’їхавші із глузду,
і гонорове горе без ума.
***
А до непіду першого повільно
На мить загубитись в юрбі перехожих,
Бо, мов за весільним святковим кортежем,
Повсюди за мною уважно хтось стежить,
І навіть у сховках колись потаємних
Хильнути небаченим – справа даремна.
Уже неможливо котрусь поко
і тут і там шукають втіх.
Моя зламалась табакерка,
хоча курити, кажуть, – гріх,
налляй вина по самі вінця,
я Дике Поле скрізь пройшов.
Несу з країв тих зґарду жінці
за її віддану любов.
І гожий до кожних обставин
Лякай не лякай — я не боюсь
А ні камІнь, а ні заграви…
Судячи з того, що поруч «Амінь»
Чекає на згоду розправи
Каменем вляжусь поміж камінь
Тільки б ковток мірної кави…
і йде війною.
Він невідчутний,
але здатний руйнувати замки.
Час тече тихим струмком,
але залишає по собі руїни.
Пісок часу залітає
у найменші шпарини,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Із огірочком, житнім хлібом
І в дружній ролі дивачка
Я заспокївся вже ніби
Та щось шкребе хитає більш
Як було змовлено до цього
У тому, де рождався вірш
Посеред вистрибом в дорогу…
де сцена гортає героїв,
де волосся і грим
насувають на образ печать,
я люблю перевтілитись
в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих
не звучать.
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.
дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.
Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху
Що душі й серця зігріває
І геть забирає мерзенне усе,
Що жити усім заважає.
В безодню хай котяться зорі з Кремля
І лихо в наш край не поверне,
Хай світ очищається від москаля
Поведе в невідомі шляхи.
Потонули думки на узвишші,
Де спочили прадавні гріхи.
Спотикаючись, йду у неволю,
Де пізнання загрузло в пісках.
Розчинивши в озерах недолю,
Напившись зранку крові немовлят,
Він не ховає закривавлену сокиру -
Це аргумент його, його штандарт,
Убивча «мироносна» міра.
Бравада неупинного терору,
Щоб втриматись на панівних місцях,
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать
Зерном сваволі
На рінні святого Томи,
Де в тіні крисані
Чекаєш пришестя Пандори,
Відпочинь у гавані келиха
За столом у весталок чи то валькірій,
А ж тут журба – некликана,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Гай Валерій Катулл III. Зажуріться, Венера й Купідони
зажуріться усі чутливі люди.
Горобець помер у любої моєї (1),
горобець, моєї милої коханої.
він для неї був милішим за очі:
він для неї був солодшим від меду,
він вважав мою кохану за матір.
Він не буде сідати на коліна,
він не буде туди-сюди стрибати,
він цвірінькав лиш своїй господині.
Зараз йде він дорогою сумною
в місце, звідки ніхто не повертався.
Як жахливо піти в пітьму суцільну,
в Орк (2), який все прекрасне поглинає:
в мене вкрав він горобця найкращого.
О злий рок! Жаль маленьку бідну пташку,
через тебе заплакана кохана,
в неї очі припухлі і червоні.
(1) оплакування горобця Лесбії породило велику кількість наслідувань, яким поклав початок Овідій, оплакавши смерть папуги Корінни
(2)Орк - у римській міфології бог смерті, правитель мертвих, який доставляє тіні людей у підземне царство. Також Орком називали і саме царство мертвих
Лоуренс Альма-Тадема "Лесбія плаче над горобцем" (1866 р.) - приватна колекція
Gaius Valerius Catullus "III. Lugete, o Veneres Cupidinesque@
Lugete, o Veneres Cupidinesque,
et quantum est hominum uenustiorum.
passer mortuus est meae puellae,
passer, deliciae meae puellae.
quem plus illa oculis suis amabat:
nam mellitus erat suamque norat
ipsam tam bene quam puella matrem.
nec sese a gremio illius mouebat,
sed circumsiliens modo huc modo illuc
ad solam dominam usque pipilabat.
qui nunc it per iter tenebricosum
illuc, unde negant redire quenquam.
at uobis male sit, malae tenebrae
Orci, quae omnia bella deuoratis:
tam bellum mihi passerem abstulistis.
uae factum male! uae miselle passer,
tua nunc opera meae puellae
flendo turgiduli rubent ocelli.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Гай Валерій Катулл V. Живемо, Лесбіє моя, й кохаємо"