Все твоє тіло - це нестримний пагін терну,
і птахи все ще їдять у тебе з рук
і співають у лісі, ніби нічого не сталося.
Уночі ти показуєш мені Всесвіт:
сьогодні це було узбережжя Ісландії,
Едда де Сноррі (1) і обіцянка Вінленда (2).
Твоє тіло наче захищається шипами,
мені треба подушки, щоб тебе кохати;
все ж я мрію торкнутися твоїх губ,
коли сонце стане чорною точкою в небі.
Коли ти говориш, твій голос як водоспад,
який несе трупи і поліцейських в мундирах.
Ти говориш віршами, як Овідій і Лопе,
як рано змужнілий скальд Егіль Скаллагрімссон (3).
Іноді я тебе перебиваю. Твої поцілунки дарують золото,
як ночі Стівенсона або де Мардрюса (4).
Вони як діаманти. Як повернене дитинство.
Я не знаю, чи тобі судилися каталоги рукописів,
якби ти була бібліотекарем в Олександрії.
Одного дня я бачив, як ти ганялася за кабаном в Дордоні (5)
(Тієї ночі мені наснився Таємний Король).
Я міг би вистелити твоє ліжко ліліями і трояндами,
хоча для мене було б краще напустити туди скорпіонів.
Потім ми розшифровували магічні папіруси і емблеми.
Я не знаю, як тобі сказати, наскільки я тебе кохаю.
Минула вічність відтоді, як зникли турніри.
Ісуса продожують розпинати щодня. До цих пір.
Але Клодовео сказав, що Голгофа не прославиться,
якщо він зі своїми франками не візьме Єрусалим...

Спочатку ми читаємо візантійські романи, слухаємо записи,
і ніколи не запалюємо світло в мансарді.
Мені здається, що я проживаю миттєвості двічі,
я п'ю довершену ніжність з твоїх очей.
Деякі боги здаються нам смішними:
Наприклад, Юпітер, всі, які правили.
Але річкові німфи, ельфи, дракони,
Мае Вест(6) і Міріам Гопкінс (7) переважують втрату.
Ми писали вірші, плавали, годували птахів,
тренувалися як спортсмени, як Діана Палмер (8).
Ми шукали скарби в саду твоїх діда й баби,
уявляли сонце Геракліта, який все ще не пристав
до тонкого в талії Веселого Роджера,
вічно грабували і топили кораблі в басейні.

Але зараз, коли ти тут, моя кохана,
ти така, як всі жінки.
Я не знаю чи здатен взагалі
розуміти тебе і розуміти себе.
Зрештою всі ми живемо у своєрідній в'язниці,
яку не можемо покинути
і в яку ніхто не може увійти.
Все це записано в Єдиній книзі,
що, не зважаючи на тернії і голки,
ми кохаємо взаємно
і ми будемо кохати, ти і я.

(1) Едда де Сноррі - основний твір германо-скандинавскої міфології
(2) Вінла́нд (ісл. Vínland — «винна земля») — вікінгська назва узбережжя Затоки Святого Лаврентія (територія нинішніх канадських провінцій Ньюфаундленд, Нова Шотландія і Нью-Брансвік), яку дав Лейф Еріксон і вікінги, відкривши та заселивши деякі території Північної Америки за п'ять століть до Христофора Колумба
(3) Еґіль Скаллаґрімссон (ісл. Egill Skallagrímsson - син Гріма Лисого; ок. 910 - ок. 990) - великий ісландський скальд, чиє життя описане в «Сазі про Егіля» (допускають, що вона написана близько 1220).
(4) Жозеф-Шарль Мардрюс (фр. Joseph-Charles Mardrus, 1868, Каїр — 1949, Париж) — французький лікар, поет і перекладач.
(5) Дордонь - французька провінція, розташована на південному заході країни, яка належить з 1 січня 2016 року до нового регіону Нової Аквитанії
(6) Мері Джейн "Мае Вест" (17 серпня 1893 - 22 листопада 1980) [1] американська актриса, співачка, д6раматург, сценарист, комедійний і секс-символ, її кар'єра тривала десятки років.
(7) Міріам Гопкінс (англ. Miriam Hopkins, уроджена Еллен Міріам Гопкінс (англ. Ellen Miriam Hopkins, 18 жовтня 1902 — 9 жовтня 1972) — американська актриса 1930-х років.
(8) Сьюзен Кайл, не Сьюзен Елоїз Спает (народився 11 грудня 1946 року в місті Катберт, штат Джорджія, США) - американська письменниця, відома як Діана Палмер, писала романтичні романи з 1979 року

Luis Alberto de Cuenca LA CHICA DE LAS MIL CARAS
Todo tu cuerpo es un inmenso brote de espinas,
pero las aves siguen comiendo en tus manos
y cantan en el bosque como si nada.
Por las noches me enseñas el universo:
hoy han sido las costas de Islandia,
la Edda de Snorri y la promesa de Winland.
Como tu cuerpo está erizado de agujas,
necesito almohadones para amarte;
luego despierto enganchado a tus labios,
cuando el sol es un punto negro en el cielo.
Si hablas, tu voz es una cascada
que arrastra cadáveres y policías de uniforme.
Hablas en verso, como Ovidio y Lope,
como el precoz escaldo Egil Skallagrimsson.
A veces te interrumpo. Tus besos llevan oro,
como las Noches de Stevenson o de Mardrus.
Son algo tan brillante. Como una nueva infancia.
No sé si tu destino es catalogar manuscritos,
si has sido bibliotecaria en Alejandría.
Un día vi cómo perseguías a un jabalí en Dordoña
(esa noche soñé con el Monarca Oscuro).
Podría hacerte un lecho de lirios o de rosas,
aunque preferiría cubrirte de alacranes.
Luego descifraríamos papiros mágicos y emblemas.
No sé cómo decirte lo mucho que te amo.
Hace siglos que desaparecieron los torneos.
Jesús sigue muriendo cada día. Hasta cuándo.
Pero Clodoveo decía que el Gólgota no sería famoso
si él hubiese estado allí, en Jerusalén, con sus francos...

Antes leíamos novelas bizantinas, escuchábamos discos,
no encendías jamás la luz en el desván.
Me parecía haber vivido dos veces los momentos
y bebía del suave terminarse de tus ojos.
Algunos dioses se nos antojaban ridículos:
Júpiter, por ejemplo, todos los que mandaban.
Pero las ninfas de las fuentes, los elfos, los dragones,
Mae West y Miriam Hopkins compensaban la perdida.
Hacer versos, nadar, dar de comer a un pájaro,
ejercer de sportwoman como Diana Palmer.
Buscábamos tesoros en el jardín de tus abuelos,
bajo ese sol de Heráclito que sigue sin ponerse,
con una Jolly Roger ceñida a la cintura,
saqueando glorietas y naufragando en la piscina.

Y ahora que está aquí, mi amor,
tú que eres todas las mujeres,
no sé si voy a ser capaz
de recordarte y recordarme.
Todos vivimos, a la postre,
en una especie de prisión
de la que no podemos salir,
en la que nadie puede entrar.
Pero consta en el Libro Único
que, a pesar de espinas y agujas,
nos amamos alguna vez
y nos amaremos tú y yo.
"Elsinore" 1972