Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А далі що? Тут пів години лету.
Ця ніч комусь остання на землі.
Переплелись бездушна лють ракети
та вбивча бездуховність москалів.
А з ким Господь? Наразі невідомо.
Щоб не було, тримати, друже, стрій.
Ті нелюди порушили свідо
Куди ти лізеш – у... чи на..? Межа
між нами є, але на жаль
ти хочеш на... бо ми, таки, планета
в якій і на якій ти нам чужа..
Ой, ненажера! Як її розперло
і як іще витримує земля
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
“Елі, Елі
В той бік, де взявся жаром схід, –
Чиню сусідові відплату
За покалічений мій рід.
Прокльони шлю і тичу дулі
У бік того, хто дотепер
Живе безрадісно минулим
І в кім інстинкт тварин не вмер.
Їх не лякає втомлена завія.
Метелиця під вікнами засіє
і ти заснеш із книгою в руці.
Борвій завиє під твоїм вікном,
гілки зашкряботять посеред ночі,
але безсилі духи поторочі
перед зимовим, найсолодшим сном.
Теплу жовтневому… теплу
Он навіть вибіг вітерець
В похилу змочену хулу…
Ще тільки бавився теплом
Учора з дітьми залюбки,
Тепер не вітер, вітролом
Не вистачає коцюби…
Яке несамовито мчалось до когось.
Враз вдалині вибухало зовсім незряче,
У полі голім, чи десь за сивим рогом.
А часто летіло оскаженіло-бридко
І падало, - розриваючи будинки.
Лилися сльози дощами по мідних ринва
Промінчик сонця біга по стіні,
Крізь дірку пробиваючись в вікні,
Що наглухо завішене сьогодні.
Аби ніщо завадить не змогло
Йому прийняти рішення важливе.
Душа його то закипа від гніву,
У пустоту вихлюпуючи зло,
Богине, на мої молитви відгукнися!
Ти б знала, люба, як набридло бути сильним,
Як серце рветься твоїй волі підкоритись.
Блаженством є відчуть твої, кохана, руки
У себе на долонях і кожен пальчик твій
Зацілувати
І пристало горе. Себе пізнавав…
Тиха заводь поруч — тема для казок…
У відлунні «небож» чути слово «Бог».
Скільки треба «того», щоб «проснувся» світ?
Знов не та дорога… знову абеліт…
Абеліт - вибухова суміш
Що, свій прискорюючи плин,
Я так наблизився до неба,
Що чую шурхоти хмарин.
Зневіра, туга і розпука
Мене терзають без пуття, –
Не можу вирватися з муки
Свого стражденного життя.
сезон осінній час реприз
еринії збирають вогкий хмиз
іржавіє усе зелене щойно
жнива на заході на сході форс мажор
неконвенційні офензиви
підносить свій ліхтар осяйний діва
Ми бачим сутність світу первозданну.
І крізь туман у муках неземних
Народжується істина, як панна.
Удалині палахкотять вогні
Домівок в тиші чистім узбережжі.
Так прагнення щоденні та земні
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться.
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь.
Дороговказом узяв собі
Одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
Фасади домів розвернули на північ дахи.
Ти, здається, смієшся без посмішки на обличчі,
І торкаєшся без руки.
І зникає блакить відкриваючи безвість мови,
І виманюють зорі розширити власне вікно.
Там — осяяні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Альберто де Куенка LE JOUR SORT DE LA NUIT COMME D’UNE VICTOIRE
ні страху перед богами, ні страху перед смертю.
І справа не в тому, що богів немає. Просто вони
настільки ідеальні, що недосяжні
для людини та її світу. Так, вони є,
але їм байдуже до людських справ.
А що сказати про смерть. Якщо ти живий,
то не відчуваєш, що ти мертвий, а якщо ти мертвий,
ти нічого не відчуваєш. Чому тоді
ти зібрався турбуватися про смерть? Проживай
кожен ранок як тріумф, як перемогу:
ось тобі шлях, який веде до спокою.
Кожен день слід починати зі сну
з мотивованою силою і нерушимою мрією,
щойно вмитою кров'ю дракона,
якого ми вбили своїми власними руками.
Доки цей дракон, створений пітьмою,
збереться докупи з тисячі і однієї частини,
маємо достатньо часу, щоб насолодитися
тріумфом життя.
LE JOUR SORT DE LA NUIT COMME D’UNE VICTOIRE (фран.) - День виходить з ночі як перемога
Luis Alberto de Cuenca LE JOUR SORT DE LA NUIT COMME D’UNE VICTOIRE
Epicuro y su piara lo tenían muy claro:
ni temor a los dioses, ni temor a la muerte.
Y no es que los dioses no existan. Es que son
tan perfectos que están más allá del alcance
del hombre y de su mundo. Existen, sí,
pero no se preocupan de las cosas humanas.
Y de la muerte qué decirte. Si estás vivo,
no tienes sensación de estar muerto, y si has muerto
no tienes sensación alguna. ¿Por qué entonces
ibas a preocuparte de la muerte? Vivir
cada mañana como un triunfo, una victoria:
ahí tienes el camino que conduce a la calma.
Tenemos que arrancar cada día del sueño
con el motor a punto y la ilusión incólume,
recién lavados en la sangre de un dragón
al que hemos dado muerte con nuestras propias manos.
Mientras ese dragón hecho de oscuridad
vuelve a juntar los mil y un pedacitos
en que lo hemos trocado por unas cuantas horas,
hay tiempo suficiente para saborear
el triunfo de estar vivos.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Луїс Альберто де Куенка ДІВЧИНА З ТИСЯЧАМИ ОБЛИЧ"