Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Елізабет Бішоп Лист у Нью-Йорк
До Луїзи Крейн
Хотіла б я, щоб ви прислали звістку,
де ви буваєте і чим ви зайняті;
які там п’єси, що за ними після,
які розваги ви можете знайти:
опівночі таксі берете шпарко,
душу свою рятуючи немов
за кругом круг ви їдете вкруг парку,
й лічильник блимає як очі мудрих сов,
й дерева, смарагдові й таємничі,
стоять самотні у печерній млі,
і наче потрапляєш в інше місце,
де над усім володарює начерк хвиль,
і в жартах більше не піймати суті,
як в бруді слів на витертій скрижалі,
і співи голосні та наче каламутні,
і запізніле те, чого бажали,
і виступають цегляні будинки
на сірий тротуар, на брук политий,
встають за сонцем вслід будівель стінки,
неначе осяйні поля пшениці..
- Боюся, люба, що пшениці, не вівса,
бо як пшениці, то посіви ці не ті,
і все ж хотіла б я дізнатися від вас,
де ви буваєте і чим ви зайняті.
Луїза Крейн – дочка Уінтропа Крейна, американського мільйонера, губернатора Масачусетса, відома як філантроп, покровителька мистецтв, зокрема джазу і оркестрової музики, однокласниця Елізабет Бішоп. У 1937 році вони жили разом і разом подорожували Європою.
Elizabeth Bishop Letter To N.Y.
For Louise Crane
In your next letter I wish you'd say
where you are going and what you are doing;
how are the plays and after the plays
what other pleasures you're pursuing:
taking cabs in the middle of the night,
driving as if to save your soul
where the road gose round and round the park
and the meter glares like a moral owl,
and the trees look so queer and green
standing alone in big black caves
and suddenly you're in a different place
where everything seems to happen in waves,
and most of the jokes you just can't catch,
like dirty words rubbed off a slate,
and the songs are loud but somehow dim
and it gets so teribly late,
and coming out of the brownstone house
to the gray sidewalk, the watered street,
one side of the buildings rises with the sun
like a glistening field of wheat.
-Wheat, not oats, dear. I'm afraid
if it's wheat it's none of your sowing,
nevertheless I'd like to know
what you are doing and where you are going.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
