Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
Порух рук моторніше за усвідомлення
Ті ґенерації моїх непережитих мрій
Що я надіюся зустріти поки рухи не зносив
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що відч
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Елізабет Бішоп Лист у Нью-Йорк
До Луїзи Крейн
Хотіла б я, щоб ви прислали звістку,
де ви буваєте і чим ви зайняті;
які там п’єси, що за ними після,
які розваги ви можете знайти:
опівночі таксі берете шпарко,
душу свою рятуючи немов
за кругом круг ви їдете вкруг парку,
й лічильник блимає як очі мудрих сов,
й дерева, смарагдові й таємничі,
стоять самотні у печерній млі,
і наче потрапляєш в інше місце,
де над усім володарює начерк хвиль,
і в жартах більше не піймати суті,
як в бруді слів на витертій скрижалі,
і співи голосні та наче каламутні,
і запізніле те, чого бажали,
і виступають цегляні будинки
на сірий тротуар, на брук политий,
встають за сонцем вслід будівель стінки,
неначе осяйні поля пшениці..
- Боюся, люба, що пшениці, не вівса,
бо як пшениці, то посіви ці не ті,
і все ж хотіла б я дізнатися від вас,
де ви буваєте і чим ви зайняті.
Луїза Крейн – дочка Уінтропа Крейна, американського мільйонера, губернатора Масачусетса, відома як філантроп, покровителька мистецтв, зокрема джазу і оркестрової музики, однокласниця Елізабет Бішоп. У 1937 році вони жили разом і разом подорожували Європою.
Elizabeth Bishop Letter To N.Y.
For Louise Crane
In your next letter I wish you'd say
where you are going and what you are doing;
how are the plays and after the plays
what other pleasures you're pursuing:
taking cabs in the middle of the night,
driving as if to save your soul
where the road gose round and round the park
and the meter glares like a moral owl,
and the trees look so queer and green
standing alone in big black caves
and suddenly you're in a different place
where everything seems to happen in waves,
and most of the jokes you just can't catch,
like dirty words rubbed off a slate,
and the songs are loud but somehow dim
and it gets so teribly late,
and coming out of the brownstone house
to the gray sidewalk, the watered street,
one side of the buildings rises with the sun
like a glistening field of wheat.
-Wheat, not oats, dear. I'm afraid
if it's wheat it's none of your sowing,
nevertheless I'd like to know
what you are doing and where you are going.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
