Кожен день починається
із багатьох церемоній, з птахів, дзвонів,
з гудка на заводі;
чисте золото неба очей
перш впирається у діамантову стіну,
що на мить нас дивує:
«Звідки лине ця музика й cила?
Чому день цей, призначений для дивовижних творінь,
мусить нас обминути?» О він швидко
приходить і набуває земної природи,
миттю, миттю приноситься
      в жертву тривалим інтригам,
      залишаючи пам’ять й смертельну
      смертельну знемогу.

Поступово розрізнює погляд
й наближає неясні обличчя,
у затьмаренні, згущенні їхнього світла
у зневаженні всіх їхніх мрій,
що розтанули перед очима,
хто страждає, прохає і зловживає,
і зникає з потоками тіл,
зникає з потоками класів
жебраком у вечірньому парку,
хто, здавшись, без лампи чи книги
      дивну науку проходить:
      ці спалені дії
      кожен день без кінця
      без кінця дозволяти.

Anaphora
Each day with so much ceremony
begins, with birds, with bells,
with whistles from a factory;
such white-gold skies our eyes
first open on, such brilliant walls
that for a moment we wonder
'Where is the music coming from, the energy?
The day was meant for what ineffable creature
we must have missed? ' Oh promptly he
appears and takes his earthly nature
       instantly, instantly falls
       victim of long intrigue,
       assuming memory and mortal
       mortal fatigue.

More slowly falling into sight
and showering into stippled faces,
darkening, condensing all his light;
in spite of all the dreaming
squandered upon him with that look,
suffers our uses and abuses,
sinks through the drift of bodies,
sinks through the drift of classes
to evening to the beggar in the park
who, weary, without lamp or book
      prepares stupendous studies:
      the fiery event
      of every day in endless
      endless assent.