Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чарлз Буковскі Розворот
я нахиляюся над крилом свого автомобіля.
вона п'яна і її очі мокрі від сліз:
"ти сучий син, ти трахав мене коли б ти
цього не захотів. ти казав мені дзвонити
тобі, ти казав мені перебратися ближче до міста,
потім казав мені дати тобі спокій."
все це дуже драматично і я цим насолоджуюся.
"звичайно, гаразд, чого ти хочеш?"
"Я хочу поговорити з тобою. Я хочу запросити тебе
і поговорити з тобою..."
"Я зараз з деким. Вона просить
сендвіч."
"Я хочу поговорити з тобою... Треба якийсь час
щоб забути деякі речі. Мені треба більше часу."
"звичайно. почекай, доки вона піде. ми не
гуманно вчинимо, якщо вип'ємо всі разом."
"лайно," каже вона, "от лайно!"
вона скочила в свою машину і поїхала.
вийшла та інша: "хто це був?"
"колишній друг!"
зараз і вона пішла. я сиджу тут п'яний
і здається на очах моїх сльози.
дуже тихо і мені здається що мені спис
увіткнули в центр моїх кишок.
я йду до ванної кімнати помочитися.
милосердя, думаю я, чи рід людський нічого не знає
про милосердя?
Charles Bukowski turnabout
she drives into the parking lot while
I am leaning up against the fender of my car.
she’s drunk and her eyes are wet with tears:
“you son of a bitch, you fucked me when you
didn’t want to. you told me to keep phoning
you, you told me to move closer into town,
then you told me to leave you alone.”
it’s all quite dramatic and I enjoy it.
“sure, well, what do you want?”
“I want to talk to you, I want to go to your
place and talk to you…”
“I’m with somebody now. she’s in getting a
sandwich.”
“I want to talk to you…it takes a while
to get over things. I need more time.”
“sure. wait until she comes out. we’re not
inhuman. we’ll all have a drink together.”
“shit,” she says, “oh shit!”
she jumps into her car and drives off.
the other one comes out: “who was that?”
“an ex-friend.”
now she’s gone and I’m sitting here drunk
and my eyes seem wet with tears.
it’s very quiet and I feel like I have a spear
rammed into the center of my gut.
I walk to the bathroom and puke.
mercy, I think, doesn’t the human race know anything
about mercy?
from "Love is a dog from hell"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
