Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
Повторення історій
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Повторення історій
Україна – українцям?
1
Місто-україніст, кожен тут,
наче улюблену зброю,
мову плекає, як слово на Суд,
теше слова; як за курсом валют,
стежить за їх чистотою.
Класи. Ввічливі учителі
ніжно вичісують учнів.
Мов копійки, у голівки малі
на синьо-жовтому рідному тлі
фрази летять повнозвучні:
«Добре вд_брити дібра добром!» –
«Байдики бити – не злочин!» –
все, що не описати пером,
навіть просяклим чорним Дніпром,
жести вберуть без скорочень –
наші арійські гоп-гопаки,
наші варязькі забави,
наше з вивертом «навпаки»,
наші найтяжчі дяки-літаки,
наші найвищі заграви...
А зусібіч підповзають, як ніч,
ляхи, кацапи й німота,
газ прокладають, розорюють Січ,
мури мурують, п’ють могорич –
лицарі серед болота.
Як жити в кайф? – Щоб вареник злітав,
звірі тринділи і срібло –
золото звикло текло у рукав
і щоб сусід накарачки клякав
й вдячно марудило бидло?
З дідьком в кишені – на Вавилон!
Скликати свистом нечистих!
Змієві нишком відкрити кордон –
чи проковтне й цього разу мільйон
братчиків норовистих?
«Слався, атєчества наше...» – вивчай
рєчь найкрутішого брата!
Річ Посполита й Орда, вибачай, –
царська солодша зарплата.
Та у Москві вже не ті москалі,
всі вже не ті вже усюди.
Учнями стали учителі,
миру навчають іуди.
2
Західний шлях – це тяжіння часів
кращих, багатших, солодших.
Мови на Заході – стіни списів,
слово – швидке й молодше.
Право цивільне там у крові,
виховані громадяни
дбають про дібра, старі і нові
чітко виконують плани.
Навіть поляки за кількасот
років на декілька метрів
до атлантичних маревних вод
вирвались крізь рідні нетрі.
Що не кажи, єзуїт наполіг
гризти латину по-польськи!
Навіть поляки мають своїх
конрадів, пап і шимборських.
А в межиріччі рік на «ди-ни»
спить маячня несусвітня,
смачно наповнює казани
каша тисячолітня.
3
Хто ж цього разу кашу оту
наче отруту глитатиме?
Наші чорноземи – нашу мету! –
хто причарує дукатами?
Дайте дулібам спокій, скрутіть
дулі в кишенях, полянам
дайте поля, на сармати не йдіть,
не допечіть деревлянам!
Хоче телицю ссати теля –
дайте ж невільнику волю!
І галичанам – їх короля,
й батька Махна – Гуляйполю.
Курвити хочуть курві сини? –
дайте їм чортову матір!
Дайте піплам гамерицькі штани,
цирк, стадіон і театр.
Греко-католикам – греко-католиків!
Автокефалам – автокефалію!
Магометанам – нафту Аллаха!
Лєнінцям вірним – тіло нетлінне!
Для себе ж прошу
крапельку глузду
та не німецького
а з рідним перчиком,
з ледве вловимою
паранормальністю
з переміщенням
у сховки.
1
Місто-україніст, кожен тут,
наче улюблену зброю,
мову плекає, як слово на Суд,
теше слова; як за курсом валют,
стежить за їх чистотою.
Класи. Ввічливі учителі
ніжно вичісують учнів.
Мов копійки, у голівки малі
на синьо-жовтому рідному тлі
фрази летять повнозвучні:
«Добре вд_брити дібра добром!» –
«Байдики бити – не злочин!» –
все, що не описати пером,
навіть просяклим чорним Дніпром,
жести вберуть без скорочень –
наші арійські гоп-гопаки,
наші варязькі забави,
наше з вивертом «навпаки»,
наші найтяжчі дяки-літаки,
наші найвищі заграви...
А зусібіч підповзають, як ніч,
ляхи, кацапи й німота,
газ прокладають, розорюють Січ,
мури мурують, п’ють могорич –
лицарі серед болота.
Як жити в кайф? – Щоб вареник злітав,
звірі тринділи і срібло –
золото звикло текло у рукав
і щоб сусід накарачки клякав
й вдячно марудило бидло?
З дідьком в кишені – на Вавилон!
Скликати свистом нечистих!
Змієві нишком відкрити кордон –
чи проковтне й цього разу мільйон
братчиків норовистих?
«Слався, атєчества наше...» – вивчай
рєчь найкрутішого брата!
Річ Посполита й Орда, вибачай, –
царська солодша зарплата.
Та у Москві вже не ті москалі,
всі вже не ті вже усюди.
Учнями стали учителі,
миру навчають іуди.
2
Західний шлях – це тяжіння часів
кращих, багатших, солодших.
Мови на Заході – стіни списів,
слово – швидке й молодше.
Право цивільне там у крові,
виховані громадяни
дбають про дібра, старі і нові
чітко виконують плани.
Навіть поляки за кількасот
років на декілька метрів
до атлантичних маревних вод
вирвались крізь рідні нетрі.
Що не кажи, єзуїт наполіг
гризти латину по-польськи!
Навіть поляки мають своїх
конрадів, пап і шимборських.
А в межиріччі рік на «ди-ни»
спить маячня несусвітня,
смачно наповнює казани
каша тисячолітня.
3
Хто ж цього разу кашу оту
наче отруту глитатиме?
Наші чорноземи – нашу мету! –
хто причарує дукатами?
Дайте дулібам спокій, скрутіть
дулі в кишенях, полянам
дайте поля, на сармати не йдіть,
не допечіть деревлянам!
Хоче телицю ссати теля –
дайте ж невільнику волю!
І галичанам – їх короля,
й батька Махна – Гуляйполю.
Курвити хочуть курві сини? –
дайте їм чортову матір!
Дайте піплам гамерицькі штани,
цирк, стадіон і театр.
Греко-католикам – греко-католиків!
Автокефалам – автокефалію!
Магометанам – нафту Аллаха!
Лєнінцям вірним – тіло нетлінне!
Для себе ж прошу
крапельку глузду
та не німецького
а з рідним перчиком,
з ледве вловимою
паранормальністю
з переміщенням
у сховки.
| Найвища оцінка | Жорж Дикий | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Тетяна Мельник | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
