Не говори, що змарнував свій дар,
закінчились сюжети, ліра змовкла,
поети можуть зникнути, але завжди
буде поезія.

Доки хвиль світла поцілунок
вогненно мерехтить,
доки рве хмари сонце
виставою вогню і світла,
доки приносить вітер в пелені
парфуми й аромати,
доки на світі є весна,
буде поезія!

Доки наука відкриває приховані
першооснови буття,
а в морі чи у небі прірва
не піддається розрахунку,
доки незмінно прогресує людство,
не знаючи дороги,
доки є тайна для людини,
буде поезія!

Доки відчуваєш, як посміхається душа
не доторкувшись губ;
доки ти плачеш так, щоб сльози
не затуманили зіниці;
доки розсудливість і серце
продовжують боротися,
доки живуть надії й спогади,
буде поезія!

Gustavo Adolfo Bécquer Rima IV
No digáis que, agotado su tesoro,
de asuntos falta, enmudeció la lira;
podrá no haber poetas; pero siempre
habrá poesía.

Mientras las ondas de la luz al beso
palpiten encendidas,
mientras el sol las desgarradas nubes
de fuego y oro vista,
mientras el aire en su regazo lleve
perfumes y armonías,
mientras haya en el mundo primavera,
¡habrá poesía!

Mientras la ciencia a descubrir no alcance
las fuentes de la vida,
y en el mar o en el cielo haya un abismo
que al cálculo resista,
mientras la humanidad siempre avanzando
no sepa a dó camina,
mientras haya un misterio para el hombre,
¡habrá poesía!

Mientras se sienta que se ríe el alma,
sin que los labios rían;
mientras se llore, sin que el llanto acuda
a nublar la pupila;
mientras el corazón y la cabeza
batallando prosigan,
mientras haya esperanzas y recuerdos,
¡habrá poesía!

Mientras haya unos ojos que reflejen
los ojos que los miran,
mientras responda el labio suspirando
al labio que suspira,
mientras sentirse puedan en un beso
dos almas confundidas,
mientras exista una mujer hermosa,
¡habrá poesía!