Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.
***
А європейці мовою Езопа
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.
***
А демократій остається купка
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
За любим ручаєм.
Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
Я бачив якось узбережжя,
Покинуте й забуте ручаєм,
Лишилося воно з розбитим серцем
Серед піску й каміння.
Також і чоловік,
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Джеріко Браун ГАНІМЕД
Я надаю перевагу цій версії. Її надійність
Тішить мене, ніхто не в програші,
Кожного нагородили. Богові дістався
Хлопець. Хлопець здобув
Безсмертя. Батько їздитиме доти, доки
Горе лунає так гарно, як галоп
Тварин, народжених для перевезення тих,
Хто оберігав успадковане нами
Царство. Коли ми дивимось на міф
Ось так, нікому не заборонено обговорювати
Зґвалтування. Я маю на увазі, хіба ти не хочеш,
Щоб Бог зажадав тебе? Не мрієш,
Щоб хтось крилатий підніс тебе
Вгору? І коли приходить володар
За твоїми дітьми, він пахне
Як чоловік, який має конюшню
На Небі, в тім далекім краю
Між Обіцянням і Вибаченням.
Не треба нас переконувати.
Люди в моїй країни вірять -
Ми не зашкодимо, якщо нас можна купити.
Зі збірки "Традиція", 02/04/2019, Пулітцерівська премія 2020 в номінації "Поезія"
Ганімед, син царя Трої Троса і німфи Каллірої, був найпрекраснішим серед смертних. Зевс закохався в юнака. Коли той пас батьківське стадо (чи полював) на схилі гори Іди, орел його викрав. Ганімед став виночерпієм на Олімпі. Загорьованого батька Зевс утішив колісницею з парою безсмертних коней і / або виноградною гілкою, викуваною богом Гефестом.
Jericho Brown GANYMEDE
A man trades his son for horses.
That’s the version I prefer. I like
The safety of it, no one at fault,
Everyone rewarded. God gets
The boy. The boy becomes
Immortal. His father rides until
Grief sounds as good as the gallop
Of an animal born to carry those
Who patrol our inherited
Kingdom. When we look at myth
This way, nobody bothers saying
Rape. I mean, don’t you want God
To want you? Don’t you dream
Of someone with wings taking you
Up? And when the master comes
For our children, he smells
Like the men who own stables
In Heaven, that far terrain
Between Promise and Apology.
No one has to convince us.
The people of my country believe
We can’t be hurt if we can be bought.
"The Tradition" , 02/04/2019, Winner of the 2020 Pulitzer Prize in Poetry
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Густаво Адольфо Беккер Рима LIII. І знову темні ластівки вернуться"
