Мої нерви зростаються
з гряззю і стінами,
обвивають гілки,
проникають крізь ґрунт,
розвіваються вітром,
дістаються до неба.

Мармур, коні,
у них мої вени.
Моя плоть, мої кості
болять від печалі,
Часом я помираю
разом з вбитим биком!..

Якщо бачу я хмару,
мушу з нею летіти.
Якщо жінка заснула,
Я сплю біля неї.
Скільки їм повторяти:
я стану цим каменем?

Я не піду за смертю,
поруч з нею не буду.
Як вона промахнеться,
посміюся над нею.
Хай хтось інший подбає,
щоб залишити пам’ять.

https://www.youtube.com/watch?v=Kf7TGKYpOvM

COMUNIÓN PLENARIA (OLIVERIO GIRONDO)
LOS NERVIOS se me adhieren
al barro, a las paredes,
abrazan los ramajes,
penetran en la tierra,
se esparcen por el aire,
hasta alcanzar el cielo.

El mármol, los caballos
tienen mis propias venas.
Cualquier dolor lastima
mi carne, mi esqueleto.
¡Las veces que me he muerto
al ver matar un toro!…

Si diviso una nube
debo emprender el vuelo.
Si una mujer se acuesta
yo me acuesto con ella.
Cuántas veces me he dicho:
¿Seré yo esa piedra?

Nunca sigo un cadáver
sin quedarme a su lado.
Cuando ponen un huevo,
yo también cacareo.
Basta que alguien me piense
para ser un recuerdo.