Покидаю тіні,
масивні стіни,
знайомі звуки,
улюблені книги,
тютюн, ручки,
безхмарне небо;
щоб політ почати,
відчайдушно.

Внизу: у пітьмі,
печальні ряди,
пустинні вулиці,
ліхтарі сомнамбули,
мертві димоходи,
згаслі каміни;
але все ж триває політ,
відчайдушно.

І повсюди тихо,
симулюють лихо,
у калюжах тіні,
зливи, блискавиці,
острови нічийні,
берег ненадійний;
та політ триває,
відчайдушно.

Не сховати сяйво,
світло обпікає
на моїй дорозі,
смерть мене чарує,
обійти вдалося
смертоносні впливи,
щоб тривав політ,
відчайдушно.

Ще мені дістався
світ здійснених справ,
мій політ змінили
зоряні константи
з марними параболами
й фальшем ореолів;
але все ж триває політ
відчайдушний.

Тиснули потоки,
важко зрозумілі,
холод порожнечі,
невідчутна відстань,
пустота безмовна,
задушливий спокій;
але все ж триває політ
відчайдушний.

Небуття немає,
там нема нічого;
ні пітьми, ні світла,
жодних сил небесних,
ні життя, ні долі,
ані тайн, ні смерті;
але все ж триває політ
відчайдушний.

Oliverio Girondo Abandone las sombras
Abandone las sombras,
las espesas paredes,
los ruidos familiares,
la amistad de los libros,
el tabaco, las plumas,
los secos cielorrasos;
para salir volando,
desesperadamente.

Abajo: en la penumbra,
las amargas cornisas,
las calles desoladas,
los faroles sonámbulos,
las muertas chimeneas,
los rumores cansados;
pero seguí volando,
desesperadamente.

Ya todo era silencio,
simuladas catástrofes,
grandes charcos de sombra,
aguaceros, relámpagos,
vagabundos islotes
de inestables riberas;
pero seguí volando,
desesperadamente.

Un resplandor desnudo,
una luz calcinante
se interpuso en mi ruta,
me fascino de muerte,
pero logre evadirme
de su letal influjo,
para seguir volando,
desesperadamente.

Todavía el destino
de mundos fenecidos,
desoriento mi vuelo
-de sideral constancia-
con sus vanas parábolas
y sus aureolas falsas;
pero seguí volando,
desesperadamente.

Me oprimía lo fluido,
la limpidez maciza,
el vacío escarchado,
la inaudible distancia,
la oquedad insonora,
el reposo asfixiante;
pero seguía volando,
desesperadamente.

Ya no existía nada,
la nada estaba ausente;
ni oscuridad, ni lumbre,
-ni unas manos celestes-
ni vida, ni destino,
ni misterio, ni muerte;
pero seguía volando,
desesperadamente.