Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Сесар Вальєхо Еспергезія
коли Бог був недужим.
Всі знають, що я живий,
що я поганий, і не знають
ні про грудень ні про цей січень.
Що ж, я народився в день
коли Бог був недужим.
Створився вакуум
в моєму метафізичному повітрі
який ніхто не відчув:
притулок цієї тиші
говорить полум'яним цвітом.
Я народився в день
коли Бог був недужим.
Брате, послухай, послухай...
Гаразд. І я не піду
не забравши грудень,
не залишивши січень.
Що ж, я народився в день
коли Бог був недужим.
Всі знають, що я живу,
що я жую... але не знають
чому в моїх віршах крик,
прихована туга могили,
шліфуючий вітер
викручує Сфінкса
запитуючого пустиню.
Всі знають... Й не знають
що Світло сухотне,
а Морок огрядний...
Й не знають, що тайна творить...
що є в ній зухвалість
музична й сумна, яке провіщає здаля
меридіанну ходу від рубежів за Рубежі.
Я народився в день
коли Бог був недужим
серйозно.
Еспергезія - слово, винайдене Сесаром Вальєхою. Є два варіанти його тлумачення:
1. Esperanza (надія) + génesis (походження, джерело, начало) - походження з надії
2. Esperma (сперма, сім'я) + génesis (походження, джерело, начало) - походження зі сперми
Cesar Vallejo Espergesia
Yo nací un día
que Dios estuvo enfermo.
Todos saben que vivo,
que soy malo; y no saben
del diciembre de ese enero.
Pues yo nací un día
que Dios estuvo enfermo.
Hay un vacío
en mi aire metafísico
que nadie ha de palpar:
el claustro de un silencio
que habló a flor de fuego.
Yo nací un día
que Dios estuvo enfermo.
Hermano, escucha, escucha...
Bueno. Y que no me vaya
sin llevar diciembres,
sin dejar eneros.
Pues yo nací un día
que Dios estuvo enfermo.
Todos saben que vivo,
que mastico... y no saben
por qué en mi verso chirrían,
oscuro sinsabor de ferétro,
luyidos vientos
desenroscados de la Esfinge
preguntona del Desierto.
Todos saben... Y no saben
que la Luz es tísica,
y la Sombra gorda...
Y no saben que el misterio sintetiza...
que él es la joroba
musical y triste que a distancia denuncia
el paso meridiano de las lindes a las Lindes.
Yo nací un día
que Dios estuvo enfermo,
grave.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)