Повільно йшли віки, як гарби з сіном,
Читали, наче квіти, свою долю,
І щуки каламутили дно ставу,
Перо було холодним.
Вели нагору сходи
Мимо корон розбитих, що зберігають сум,
Залишений у знаках алфавіту.

Прийшла зима з мереживом цукровим
Палаців, зі зморшками навколо губ
Від клопотів, в рожевих плямах на щоках і лобі,
Цей колір зветься "залишком троянд".
Вже скільки ящірок і змій змінило шкіру
За час, що проминав завжди так само.

Все занесе піском, і цей душевний біль
Нарешті. Все йшло як слід, і зараз теж,
Та тільки дещо розвалилося в руках.
Все враз змінилось голосно і гостро,
Немов застряг гачок рибальський в горлі,
І мальовничі сльози потекли
Повз нас до моря, яке зветься нескінченність.

Там безкоштовно все, ворота
Відкритими залишені навмисно.
Не йди за мною вслід, ще матимеш усе, що там.
В якійсь з кімнат побачиш свою юність,
Вона суха, пуста і пориста на дотик...
О, нам разом не бути, якщо природа
Не обійме і не з'єднає нас до часу,
Коли поставить птахолов силки між гілля,
Рибалка витягне пусті блискучі сіті,
А інші стануть частками великої юрми
Біля цього ж вогню, обставини
Ці будуть означати для нас, що плач
Залишиться між листям і упаде останнім сріблом.

John Ashbery Vetiver
Ages passed slowly, like a load of hay,
As the flowers recited their lines
And pike stirred at the bottom of the pond.
The pen was cool to the touch.
The staircase swept upward
Through fragmented garlands, keeping the melancholy
Already distilled in letters of the alphabet.

It would be time for winter now, its spun-sugar
Palaces and also lines of care
At the mouth, pink smudges on the forehead and cheeks,
The color once known as "ashes of roses.-"
How many snakes and lizards shed their skins
For time to be passing on like this,
Sinking deeper in the sand as it wound toward
The conclusion. It had all been working so well and now,
Well, it just kind of came apart in the hand
As a change is voiced, sharp
As a fishhook in the throat, and decorative tears flowed
Past us into a basin called infinity.

There was no charge for anything, the gates
Had been left open intentionally.
Don't follow, you can have whatever it is.
And in some room someone examines his youth,
Finds it dry and hollow, porous to the touch...
O keep me with you, unless the outdoors
Embraces both of us, unites us, unless
The birdcatchers put away their twigs,
The fishermen haul in their sleek empty nets
And others become part of the immense crowd
Around this bonfire, a situation
That has come to mean us to us, and the crying
In the leaves is saved, the last silver drops.