Ви задля мене хотіли прожити життя. Я пережив
ваше невідання, що я живу.
Я дізнався, що ви мене звали. Я прийшов у ваш дім,
на сходи. Мене там ніхто не зустрів.
Ніхто не помітив мене. З цим не погодився
тільки сумний стілець. Багато разів на свято
кликали нас обох, тільки там,
де були ми, не сталось нічого,
нічого з того, що буває будь-де. Ми розминалися,
не обмінявшись поглядами. Коли сонце бурчало
оптимістично, що маємо час залишатися там,
я безтурботно проходив туди і звідти,
де ви сором'язливо червоніли
з номерком на пальто в кінці черги біля вікна,
за яким проповзала даль, я залишав на колись негайно і тут.
І ось час настав зіткнутися знову,
завмерти від того, що стукає час у вікно.
Його залишилося так небагато.
Я розсміявся й несміло поклав долоні
на ваші очі. Чи ви зараз бачите?
Так, я бачу, що я зараз тут,
де ріки цвітіння, за вашим вікном.
Йдіть негайно, сказали ви. Йдіть до мого вікна.
Я закоханий в ваше вікно, я не можу від нього піти,
я сказав.

John Ashbery The New Higher
You meant more than life to me. I lived through
you not knowing, not knowing I was living.
I learned that you called for me. I came to where
you were living, up a stair. There was no one there.
No one to appreciate me. The legality of it
upset a chair. Many times to celebrate
we were called together and where
we had been there was nothing there,
nothing that is anywhere. We passed obliquely,
leaving no stare. When the sun was done muttering,
in an optimistic way, it was time to leave that there.
Blithely passing in and out of where, blushing shyly
at the tag on the overcoat near the window where
the outside crept away, I put aside the there and now.
Now it was time to stumble anew,
blacking out when time came in the window.
There was not much of it left.
I laughed and put my hands shyly
across your eyes. Can you see now?
Yes I can see I am only in the where
where the blossoming stream takes off, under your window.
Go presently you said. Go from my window.
I am in love with your window I cannot undermine
it, I said.