Давним давно в одному Дивному-предивному лісі жила-була звичайнісінька вовча сім’я: тато, мама, і п’ятеро вовченят. Тато з мамою влаштували лігво в крутому піщаному схилі з західної сторони, щоб не зазирало до них з півдня палюче літнє сонце, і не гуляли в домі східні суховії чи холодні північні вітри. Перероблять тато й мама за день усі справи, сядуть на ґаночку й дивляться, як сонце йде спати за ліс. Щоб ви знали, всі вовки повинні щовечора проводжати сонце спати і співати йому вовчі колискові пісні.
Четверо вовченят були точнісінько як тато й мама, а п’ятий, найменшенький, вдався і в тата, і в маму, і в той дивний-предивний ліс, у якому народився і зріс. Коли у малят ще не відкрилися оченята і вони не могли зіп’ятися на ніжки, щоб вибратися на ґаночок проводжати сонце спати, мама лагідно брала їх по одному зубами за шкірку на загривку і виносила на ґаночок. Не дуже це зручно висіти в повітрі і безпорадно розмахувати лапками. Тому малята сердито гарчали на маму: "Гар-р-р!” або бурчали: "Бур-р-р!”. А п’ятий, найменшенький, невдоволено мурмотів: ”Му-р-р-р!” За це мама з татом звали його синочком Му, братики і сестрички звали його братиком Му, а всі лісові мешканці - вовчиком Му. Щоб ви знали, всі лісові жителі мають імена, навіть жуки й черв’яки.
Коли вовченята підросли, вони вже без маминої допомоги вискакували з лігва гратися в свої вовчі ігри. А коли стали дорослими, то теж зробили собі лігва на піщаному схилі, виходили щовечора на ґаночок і вчили своїх дітей проводжати сонце спати та співати йому колискові пісні.
Вовчик Му був незвичайним вовчиком. Не подумайте поганого, і лігво в нього було на західному схилі, і сонце він щодня проводжав спати, і співав вовчі колискові, і ганяв справно зайців, білок та мишей. Щоправда, за жуками й метеликами ганявся він тільки для розваги, а на черв’яків та їжаків зовсім не дивився. Але це у вовків не вважається чимось незвичайним.
Незвичайним було те, що вовчик Му все узагальнював і упорядковував. Усім відомо, що вовки схожі на вовків, зайці – на зайців, білки – на білок, а їжаки на їжаків. Усім відомо, але тільки вовчик Му задумувався, чому воно так. Щоб Ви знали, думаються думки краще всього під старою грушею, що на узліссі. Ляже вовчик Му в траві на осонні, сонечко йому боки вигріває, і від цього йому тепло думається про те, чому всі такі, як вони є, і як би воно було, якби вони були іншими. Коли думки і боки достатньо зігріються, задрімає вовчик Му, і уві сні теж думає то про вовків, то про зайців, та все ж більше про зайців, бо що про вовків думати, коли ти сам вовк.
Отож бачить вовчик Му сон, ніби заєць грушками ласує так, що аж за вухами лящить, та не у зайця, а у самого вовчика. Здивувався вовчик Му, тут же уві сні вирішив, що треба упорядкувати зайцеві вуха, щоб від грушок лящало у заячих, а не у вовчих вухах. А як це зробити? Якщо проковтнути зайця, то від грушок може лящати і за вухами зайця у вовчому животі, і за власними вовчими вухами – ще більший безлад учиниться. Та й їсти зараз не хочеться, бо не голодний. У вовків здавна так заведено - їсти когось тільки тоді, коли голодний.
"Треба систематизувати завушний ляск”, - вирішив вовчик Му, - "Якщо я ласуватиму грушками, а лящатиме у зайця за вухами – це система”. Вкинув собі грушку в пащу, почав жувати і прокинувся. Дивиться, рукою подати, заєць грушки наминає, та так смачно, що аж за вухами лящить. І до того близько той заєць, що не зрозуміло, за чиїми вухами. Тихесенько, щоб не налякати зайця, дотягнувся вовчик Му язиком до грушки, що лежала перед самим його носом, смик язиком, клац зубами і давай жувати. Лящить за вухами! Тільки за чиїми?
- Пане Му, Ви не боїтеся, що у Вас від грушок виростуть заячі вуха і відвалиться хвіст, - насмішкувато озвався заєць.
- Мені для науки ні вух, ні хвоста не жаль, - відказав вовчик Му і гордо підняв голову з трави.
Заєць був далі, ніж впольована грушка. Розімлілому від тепла вовчику зовсім не посміхалося ганятися зараз за зайцем, і він повагом поклав голову на лапи.
- Яку ж наукову проблему шановний пан вирішує, - ввічливо поцікавився заєць
- Я впорядковую і систематизую світ. Та Ви, мабуть, таких слів не знаєте, - вовчик Му був не голодний, тому не міг собі дозволити відповісти менш шляхетно, ніж заєць
- Чому ж ні, в нашій заячій академії мені часто доводиться упорядковувати і систематизувати зайців, - радо відгукнувся заєць, бо охочий був до розмов з ким завгодно, навіть з ситим вовком.
- Як же Ви їх упорядковуєте і систематизуєте у своїй академії? – зацікавився вовчик.
- Ви звертали увагу, що тварини діляться на бігаючих, літаючих, плазуючих і стрибаючих? – запитав заєць.
- Це неправильна систематизація, - заперечив вовчик Му, - тварини діляться на вовків, зайців, їжаків і білок.
- Куди ж Ви віднесете дрозда? - розчаровано скривився заєць.
- Дрозд – це проміжна стадія між білкою і їжаком.
- Живе на дереві, як білка, і їсть черв’яків, як їжак? - зіронізував заєць.
- Ви звертаєте увагу на зовнішні ознаки, а треба звертати увагу на структурні особливості психіки! - розсердився вовчик, - Ось Ви - хто?
- Я братик Бі. А що? – розгубився заєць.
- Заєць вовкові не братик! - не втримав язика вовчик Му, - Я запитую, як Ви себе систематизуєте?
- Ну, я належу до стрибаючих, а Ви до бігаючих, ми справді не братики.
- А коли Ви сидите під грушею, тоді відносите себе до сидячих? І здається мені, що Ви мені зовсім не братик, а сестричка – затявся у своїй правоті вовчик Му.
- Заєць вовкові не сестричка! – тепер вже не втримав язика зайчик Бі, - Я навіть коли сиджу, то подумки стрибаю, такі особливості моєї психіки. Я подумки застрибую на Місяць, коли він повний і на ньому зручно сидіти й розглядати зверху наш ліс. Головним системним фактором є дія.
- Хіба можна розривати дію і думку. Вовк діє так, як думає вовк, а заєць – як думає заєць. Тому я вважаю, що слід розмежовувати вовкотип і зайцетип як фундаментальні психоструктури. Вивчення особливостей цих психоструктур дозволить гармонізувати їхні стосунки, - поділився вовчик із зайцем своїми науковими міркуваннями. - Доречі, зверніть увагу на цікавий факт – ось Ви зараз їсте грушки, а в мене лящить за вухами.
- Справді? А в мене почало лящати за вухами, коли почали жувати грушку Ви. Що б це могло означати? - відгукнувся зайчик Бі на помічений феномен лящання за чужими вухами при поїданні грушок.
- Та й я про це. Навіть перехотілося Вас їсти, - зізнався вовчик Му.
- Ха! А мені перехотілося від Вас втікати, - зізнався зайчик Бі.
Вони приязно попрощалися, домовившись час від часу зустрічатися під грушею для системотворчих розмов. І досі б’ються над науковою загадкою, чому коли ласує грушками вовчик Му, то лящить за вухами у зайчика Бі, а коли наминає грушки зайчик Бі, то лящить за вухами у вовчика Му. Зустрінуться під грушею і відразу до грушок, а потім:
- Лящить?
- Лящить.
- І в мене лящить.
І приступають до обговорення особливостей заячих і вовчих психоструктурних систем. Дивні справи у Дивному лісі.