Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.19
09:06
Уже не та, але гойдаю
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
2025.12.19
06:11
Знайомою стежиною
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
2025.12.18
20:22
Над річкою тулилося село.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
2025.12.18
13:58
Назирці у сутінках вилискуєш,
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
2025.12.18
13:19
Ми так відвикли від зими.
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
2025.12.18
07:24
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
2025.12.17
20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2025.12.17
16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
2025.12.17
14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоя Бідило (1952) /
Проза
Братик Му і братик Бі ласують грушками
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Братик Му і братик Бі ласують грушками
Давним давно в одному Дивному-предивному лісі жила-була звичайнісінька вовча сім’я: тато, мама, і п’ятеро вовченят. Тато з мамою влаштували лігво в крутому піщаному схилі з західної сторони, щоб не зазирало до них з півдня палюче літнє сонце, і не гуляли в домі східні суховії чи холодні північні вітри. Перероблять тато й мама за день усі справи, сядуть на ґаночку й дивляться, як сонце йде спати за ліс. Щоб ви знали, всі вовки повинні щовечора проводжати сонце спати і співати йому вовчі колискові пісні.
Четверо вовченят були точнісінько як тато й мама, а п’ятий, найменшенький, вдався і в тата, і в маму, і в той дивний-предивний ліс, у якому народився і зріс. Коли у малят ще не відкрилися оченята і вони не могли зіп’ятися на ніжки, щоб вибратися на ґаночок проводжати сонце спати, мама лагідно брала їх по одному зубами за шкірку на загривку і виносила на ґаночок. Не дуже це зручно висіти в повітрі і безпорадно розмахувати лапками. Тому малята сердито гарчали на маму: "Гар-р-р!” або бурчали: "Бур-р-р!”. А п’ятий, найменшенький, невдоволено мурмотів: ”Му-р-р-р!” За це мама з татом звали його синочком Му, братики і сестрички звали його братиком Му, а всі лісові мешканці - вовчиком Му. Щоб ви знали, всі лісові жителі мають імена, навіть жуки й черв’яки.
Коли вовченята підросли, вони вже без маминої допомоги вискакували з лігва гратися в свої вовчі ігри. А коли стали дорослими, то теж зробили собі лігва на піщаному схилі, виходили щовечора на ґаночок і вчили своїх дітей проводжати сонце спати та співати йому колискові пісні.
Вовчик Му був незвичайним вовчиком. Не подумайте поганого, і лігво в нього було на західному схилі, і сонце він щодня проводжав спати, і співав вовчі колискові, і ганяв справно зайців, білок та мишей. Щоправда, за жуками й метеликами ганявся він тільки для розваги, а на черв’яків та їжаків зовсім не дивився. Але це у вовків не вважається чимось незвичайним.
Незвичайним було те, що вовчик Му все узагальнював і упорядковував. Усім відомо, що вовки схожі на вовків, зайці – на зайців, білки – на білок, а їжаки на їжаків. Усім відомо, але тільки вовчик Му задумувався, чому воно так. Щоб Ви знали, думаються думки краще всього під старою грушею, що на узліссі. Ляже вовчик Му в траві на осонні, сонечко йому боки вигріває, і від цього йому тепло думається про те, чому всі такі, як вони є, і як би воно було, якби вони були іншими. Коли думки і боки достатньо зігріються, задрімає вовчик Му, і уві сні теж думає то про вовків, то про зайців, та все ж більше про зайців, бо що про вовків думати, коли ти сам вовк.
Отож бачить вовчик Му сон, ніби заєць грушками ласує так, що аж за вухами лящить, та не у зайця, а у самого вовчика. Здивувався вовчик Му, тут же уві сні вирішив, що треба упорядкувати зайцеві вуха, щоб від грушок лящало у заячих, а не у вовчих вухах. А як це зробити? Якщо проковтнути зайця, то від грушок може лящати і за вухами зайця у вовчому животі, і за власними вовчими вухами – ще більший безлад учиниться. Та й їсти зараз не хочеться, бо не голодний. У вовків здавна так заведено - їсти когось тільки тоді, коли голодний.
"Треба систематизувати завушний ляск”, - вирішив вовчик Му, - "Якщо я ласуватиму грушками, а лящатиме у зайця за вухами – це система”. Вкинув собі грушку в пащу, почав жувати і прокинувся. Дивиться, рукою подати, заєць грушки наминає, та так смачно, що аж за вухами лящить. І до того близько той заєць, що не зрозуміло, за чиїми вухами. Тихесенько, щоб не налякати зайця, дотягнувся вовчик Му язиком до грушки, що лежала перед самим його носом, смик язиком, клац зубами і давай жувати. Лящить за вухами! Тільки за чиїми?
- Пане Му, Ви не боїтеся, що у Вас від грушок виростуть заячі вуха і відвалиться хвіст, - насмішкувато озвався заєць.
- Мені для науки ні вух, ні хвоста не жаль, - відказав вовчик Му і гордо підняв голову з трави.
Заєць був далі, ніж впольована грушка. Розімлілому від тепла вовчику зовсім не посміхалося ганятися зараз за зайцем, і він повагом поклав голову на лапи.
- Яку ж наукову проблему шановний пан вирішує, - ввічливо поцікавився заєць
- Я впорядковую і систематизую світ. Та Ви, мабуть, таких слів не знаєте, - вовчик Му був не голодний, тому не міг собі дозволити відповісти менш шляхетно, ніж заєць
- Чому ж ні, в нашій заячій академії мені часто доводиться упорядковувати і систематизувати зайців, - радо відгукнувся заєць, бо охочий був до розмов з ким завгодно, навіть з ситим вовком.
- Як же Ви їх упорядковуєте і систематизуєте у своїй академії? – зацікавився вовчик.
- Ви звертали увагу, що тварини діляться на бігаючих, літаючих, плазуючих і стрибаючих? – запитав заєць.
- Це неправильна систематизація, - заперечив вовчик Му, - тварини діляться на вовків, зайців, їжаків і білок.
- Куди ж Ви віднесете дрозда? - розчаровано скривився заєць.
- Дрозд – це проміжна стадія між білкою і їжаком.
- Живе на дереві, як білка, і їсть черв’яків, як їжак? - зіронізував заєць.
- Ви звертаєте увагу на зовнішні ознаки, а треба звертати увагу на структурні особливості психіки! - розсердився вовчик, - Ось Ви - хто?
- Я братик Бі. А що? – розгубився заєць.
- Заєць вовкові не братик! - не втримав язика вовчик Му, - Я запитую, як Ви себе систематизуєте?
- Ну, я належу до стрибаючих, а Ви до бігаючих, ми справді не братики.
- А коли Ви сидите під грушею, тоді відносите себе до сидячих? І здається мені, що Ви мені зовсім не братик, а сестричка – затявся у своїй правоті вовчик Му.
- Заєць вовкові не сестричка! – тепер вже не втримав язика зайчик Бі, - Я навіть коли сиджу, то подумки стрибаю, такі особливості моєї психіки. Я подумки застрибую на Місяць, коли він повний і на ньому зручно сидіти й розглядати зверху наш ліс. Головним системним фактором є дія.
- Хіба можна розривати дію і думку. Вовк діє так, як думає вовк, а заєць – як думає заєць. Тому я вважаю, що слід розмежовувати вовкотип і зайцетип як фундаментальні психоструктури. Вивчення особливостей цих психоструктур дозволить гармонізувати їхні стосунки, - поділився вовчик із зайцем своїми науковими міркуваннями. - Доречі, зверніть увагу на цікавий факт – ось Ви зараз їсте грушки, а в мене лящить за вухами.
- Справді? А в мене почало лящати за вухами, коли почали жувати грушку Ви. Що б це могло означати? - відгукнувся зайчик Бі на помічений феномен лящання за чужими вухами при поїданні грушок.
- Та й я про це. Навіть перехотілося Вас їсти, - зізнався вовчик Му.
- Ха! А мені перехотілося від Вас втікати, - зізнався зайчик Бі.
Вони приязно попрощалися, домовившись час від часу зустрічатися під грушею для системотворчих розмов. І досі б’ються над науковою загадкою, чому коли ласує грушками вовчик Му, то лящить за вухами у зайчика Бі, а коли наминає грушки зайчик Бі, то лящить за вухами у вовчика Му. Зустрінуться під грушею і відразу до грушок, а потім:
- Лящить?
- Лящить.
- І в мене лящить.
І приступають до обговорення особливостей заячих і вовчих психоструктурних систем. Дивні справи у Дивному лісі.
Четверо вовченят були точнісінько як тато й мама, а п’ятий, найменшенький, вдався і в тата, і в маму, і в той дивний-предивний ліс, у якому народився і зріс. Коли у малят ще не відкрилися оченята і вони не могли зіп’ятися на ніжки, щоб вибратися на ґаночок проводжати сонце спати, мама лагідно брала їх по одному зубами за шкірку на загривку і виносила на ґаночок. Не дуже це зручно висіти в повітрі і безпорадно розмахувати лапками. Тому малята сердито гарчали на маму: "Гар-р-р!” або бурчали: "Бур-р-р!”. А п’ятий, найменшенький, невдоволено мурмотів: ”Му-р-р-р!” За це мама з татом звали його синочком Му, братики і сестрички звали його братиком Му, а всі лісові мешканці - вовчиком Му. Щоб ви знали, всі лісові жителі мають імена, навіть жуки й черв’яки.
Коли вовченята підросли, вони вже без маминої допомоги вискакували з лігва гратися в свої вовчі ігри. А коли стали дорослими, то теж зробили собі лігва на піщаному схилі, виходили щовечора на ґаночок і вчили своїх дітей проводжати сонце спати та співати йому колискові пісні.
Вовчик Му був незвичайним вовчиком. Не подумайте поганого, і лігво в нього було на західному схилі, і сонце він щодня проводжав спати, і співав вовчі колискові, і ганяв справно зайців, білок та мишей. Щоправда, за жуками й метеликами ганявся він тільки для розваги, а на черв’яків та їжаків зовсім не дивився. Але це у вовків не вважається чимось незвичайним.
Незвичайним було те, що вовчик Му все узагальнював і упорядковував. Усім відомо, що вовки схожі на вовків, зайці – на зайців, білки – на білок, а їжаки на їжаків. Усім відомо, але тільки вовчик Му задумувався, чому воно так. Щоб Ви знали, думаються думки краще всього під старою грушею, що на узліссі. Ляже вовчик Му в траві на осонні, сонечко йому боки вигріває, і від цього йому тепло думається про те, чому всі такі, як вони є, і як би воно було, якби вони були іншими. Коли думки і боки достатньо зігріються, задрімає вовчик Му, і уві сні теж думає то про вовків, то про зайців, та все ж більше про зайців, бо що про вовків думати, коли ти сам вовк.
Отож бачить вовчик Му сон, ніби заєць грушками ласує так, що аж за вухами лящить, та не у зайця, а у самого вовчика. Здивувався вовчик Му, тут же уві сні вирішив, що треба упорядкувати зайцеві вуха, щоб від грушок лящало у заячих, а не у вовчих вухах. А як це зробити? Якщо проковтнути зайця, то від грушок може лящати і за вухами зайця у вовчому животі, і за власними вовчими вухами – ще більший безлад учиниться. Та й їсти зараз не хочеться, бо не голодний. У вовків здавна так заведено - їсти когось тільки тоді, коли голодний.
"Треба систематизувати завушний ляск”, - вирішив вовчик Му, - "Якщо я ласуватиму грушками, а лящатиме у зайця за вухами – це система”. Вкинув собі грушку в пащу, почав жувати і прокинувся. Дивиться, рукою подати, заєць грушки наминає, та так смачно, що аж за вухами лящить. І до того близько той заєць, що не зрозуміло, за чиїми вухами. Тихесенько, щоб не налякати зайця, дотягнувся вовчик Му язиком до грушки, що лежала перед самим його носом, смик язиком, клац зубами і давай жувати. Лящить за вухами! Тільки за чиїми?
- Пане Му, Ви не боїтеся, що у Вас від грушок виростуть заячі вуха і відвалиться хвіст, - насмішкувато озвався заєць.
- Мені для науки ні вух, ні хвоста не жаль, - відказав вовчик Му і гордо підняв голову з трави.
Заєць був далі, ніж впольована грушка. Розімлілому від тепла вовчику зовсім не посміхалося ганятися зараз за зайцем, і він повагом поклав голову на лапи.
- Яку ж наукову проблему шановний пан вирішує, - ввічливо поцікавився заєць
- Я впорядковую і систематизую світ. Та Ви, мабуть, таких слів не знаєте, - вовчик Му був не голодний, тому не міг собі дозволити відповісти менш шляхетно, ніж заєць
- Чому ж ні, в нашій заячій академії мені часто доводиться упорядковувати і систематизувати зайців, - радо відгукнувся заєць, бо охочий був до розмов з ким завгодно, навіть з ситим вовком.
- Як же Ви їх упорядковуєте і систематизуєте у своїй академії? – зацікавився вовчик.
- Ви звертали увагу, що тварини діляться на бігаючих, літаючих, плазуючих і стрибаючих? – запитав заєць.
- Це неправильна систематизація, - заперечив вовчик Му, - тварини діляться на вовків, зайців, їжаків і білок.
- Куди ж Ви віднесете дрозда? - розчаровано скривився заєць.
- Дрозд – це проміжна стадія між білкою і їжаком.
- Живе на дереві, як білка, і їсть черв’яків, як їжак? - зіронізував заєць.
- Ви звертаєте увагу на зовнішні ознаки, а треба звертати увагу на структурні особливості психіки! - розсердився вовчик, - Ось Ви - хто?
- Я братик Бі. А що? – розгубився заєць.
- Заєць вовкові не братик! - не втримав язика вовчик Му, - Я запитую, як Ви себе систематизуєте?
- Ну, я належу до стрибаючих, а Ви до бігаючих, ми справді не братики.
- А коли Ви сидите під грушею, тоді відносите себе до сидячих? І здається мені, що Ви мені зовсім не братик, а сестричка – затявся у своїй правоті вовчик Му.
- Заєць вовкові не сестричка! – тепер вже не втримав язика зайчик Бі, - Я навіть коли сиджу, то подумки стрибаю, такі особливості моєї психіки. Я подумки застрибую на Місяць, коли він повний і на ньому зручно сидіти й розглядати зверху наш ліс. Головним системним фактором є дія.
- Хіба можна розривати дію і думку. Вовк діє так, як думає вовк, а заєць – як думає заєць. Тому я вважаю, що слід розмежовувати вовкотип і зайцетип як фундаментальні психоструктури. Вивчення особливостей цих психоструктур дозволить гармонізувати їхні стосунки, - поділився вовчик із зайцем своїми науковими міркуваннями. - Доречі, зверніть увагу на цікавий факт – ось Ви зараз їсте грушки, а в мене лящить за вухами.
- Справді? А в мене почало лящати за вухами, коли почали жувати грушку Ви. Що б це могло означати? - відгукнувся зайчик Бі на помічений феномен лящання за чужими вухами при поїданні грушок.
- Та й я про це. Навіть перехотілося Вас їсти, - зізнався вовчик Му.
- Ха! А мені перехотілося від Вас втікати, - зізнався зайчик Бі.
Вони приязно попрощалися, домовившись час від часу зустрічатися під грушею для системотворчих розмов. І досі б’ються над науковою загадкою, чому коли ласує грушками вовчик Му, то лящить за вухами у зайчика Бі, а коли наминає грушки зайчик Бі, то лящить за вухами у вовчика Му. Зустрінуться під грушею і відразу до грушок, а потім:
- Лящить?
- Лящить.
- І в мене лящить.
І приступають до обговорення особливостей заячих і вовчих психоструктурних систем. Дивні справи у Дивному лісі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Генерали обіцяли швидку перемогу "
• Перейти на сторінку •
"Про їжачка Юрчика і мурашину королеву Ерешкігаль"
• Перейти на сторінку •
"Про їжачка Юрчика і мурашину королеву Ерешкігаль"
Про публікацію
