Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.11.04
    12:43
    Мій рідний край – це неосяжний простір,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
    2025.11.04
    11:55
    Що бачить читач, коли натрапить на вірш одного з діючих авторів "Поетичних майстерень"?
Побачене буде віршем, висота якого складає дві строфи з промовистою назвою "Гекзаметр гніву". Ось воно:
"Гнів, оспівай, богине, народу, який не здається,
Згу
    
    2025.11.04
    10:09
    А минулої доби повернули сотні тіл.
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
    2025.11.04
    07:38
    Мене щоб не помітили, забули,
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
    2025.11.03
    23:33
    Аморальні і безпринципні найбільше переймаються моральними принципами.
Нечесні беруться пильнувати за чеснотами, нечисті – за чистотою, душогуби – за спасінням душ.
Інстинкт заробляння грошей заступає усі інші інстинкти.
Мізерним душам кортить ро
    
    2025.11.03
    21:29
    Повертаюсь по колу в колишні кордони. 
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
    2025.11.03
    19:06
    Цьом-цьом, лялюнь! Як в тебе справи?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
    2025.11.03
    16:31
    У сльозовирі вона іде
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
    2025.11.03
    14:22
    Прекрасний ранок, трохи сонний, 
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
    2025.11.03
    09:53
    і черги на вулиці
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
    2025.11.02
    21:31
    Пожовкле листя падає в обличчя, 
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
    2025.11.02
    20:59
    Слова сліпі, тавровані тобою
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
    2025.11.02
    20:29
    Розгулявся північний, та так уже крепко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
    2025.11.02
    18:46
    Я люблю не стільки з кимось чи з комп’ютером грати, скільки відтворювати партії майстрів з шахів. Для мене це щось схоже на читання цікавої книжки чи прослуховування класичної музики. 
І ось серед інших видатних майстрів  сициліанського захисту я натрапи
    
    2025.11.02
    15:21
    Прочитав Василько книжку про Лєвшу Лєскова.
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
    2025.11.02
    08:48
    Звучить дочасно і потужно…
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
  Євген Федчук (1960) /
    Вірші
  
  
Взяття козаками Очакова в 1545 році
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Взяття козаками Очакова в 1545 році
День до вечора хилився, вітер спати вклався,
А в байраку степовому банкет починався.
Кіш Ісачка із Брацлава приймав гостей знатних.
Тож козаки вполювали дичини багато.
Смажилося на багатті і звіра, і птиці,
Щоб зустріти побратимів щедро, як годиться.
Бо прибули в кіш козацький не якісь заброди –
Такі ж самі отамани, аби дійти згоди.
Іван Держко із Черкас та іще Карпо Масло.
У степу вони останніх між кошів не пасли.
Мали кожен під собою кілька сот козаків.
І не було в степах більших за них забіяків.
Доки козаки місцеві гостей годували,
Отамани за окремим «столом» розмовляли.
- Одна справа наклюнулась! - Ісачко говорить, -
Можем трохи грошеняток заробити скоро.
- А у чому полягає ота сама справа? –
Запитав Карпо, що всівся від Ісачка справа.
Той по боках озирнувся, чи там хто не слуха,
Щоб розмова, раніш часу не втрапила в вуха
Чиїсь чужі: - Князь Сангушко просить товариство
Трохи клятому султану в пазуху залізти.
Треба взяти той Очаків, що турки засіли,
Аби турка проти ляхів ми тим розізлили.
- Ну, - затяг Іван, що зліва сидів від Ісачка, -
Я можливості такої поки що не бачу.
Це ж потрібно стільки «чайок» в похід зготувати.
Та і пороху, і шабель треба вдосталь мати.
Звідки взяти? - Не турбуйся, - Ісачко до нього. –
Щодо «чайок», князь нам злато передасть для того.
І свинець, і порох буде для того походу.
Аби ми лишень для того дали свою згоду.
- Ну, коли так воно буде, чого ж і гадати?
Чого би нам до султана і не завітати, -
Сказав Іван. Карпо також підтримав ідею:
- Як князь стрима своє слово, то, звісно, підемо!
А вже скоро і сокири зацюкали в плавнях.
Взялись «чайки» майструвати козаченьки вправно.
Вже стояла осінь тепла, ліси пожовтіли,
Коли три десятки «чайок» у похід відплили.
Ішли Дніпром, течією, не дуже скрадались.
Бо у плавнях когось стріти і не сподівались.
Коли ж плавні розступились, течію відкрили,
То налягли козаченьки на весла щосили,
Аби швидше проскочити, не втрапити в око
Тим татарам, що отари пасуть з обох боків.
Господь милував, укрив їх від очей ворожих.
Доберуться Очакова непомітно, може.
Вийшли посеред лиману, берегів не знати.
Доки вже почне сіріти, довелось чекати.
А тоді на весла знову налягли щосили
І під самий той Очаків в темряві приплили.
Обв’язали весла віхтям, щоб плеску не чути.
Свої «чайки» під берегом лишили припнуті,
А самі тихцем прокрались під високі стіни.
Там, напевно, десь сторожа стояти повинна.
Дослухались усі довго – нічого не чути.
Може бути, що й сторожі удалось поснути?!
Стали кішки закидати, якось зачепили
І нагору по мотузка перші поспіщили.
Сторожа і, справді, спала. Хутко пов’язали,
Убивати її сонну бажання не мали.
Що із мертвого узяти? А живих схопити,
Можна аспрів вимагати викуп заплатити.
Спустилися у фортецю, кинулись шукати
Турків, які її мали добре захищати.
Заодно і по будинках багатих пройшлися.
Там і одяг, і прикраси хутко віднайшлися.
Місто швидко прокидалось, почулися крики.
Вискочив загін турецький зовсім невеликий.
З три десятки горлорізів. Стіни захищати,
Їх би досить. На вулиці ж що там воювати?
Притисли їх попід стіни. П’ятьох зразу вбили,
Чотирьох ще поранили й здаватись веліли.
А що туркам тим робити? Шаблі й покидали
Й усі перед козаками на коліна стали.
Ісачко вмів по-турецькі добре говорити,
Велів туркам, коли хочуть вони далі жити,
Нести гроші, то їм тоді нічого не буде.
Двадцять згодились одразу: нехай так і буде!
Інші стали артачитись, мов грошей немає.
Але козаки в цій справі уже досвід мають.
Як немає грошей, то ми майном будем брати.
Зоставили голих й босих. Ще встигли багатих
Купців в місті потрусити. Також повеліли,
Аби ті за себе викуп великий платили.
А ні… Вже купці учені. Знайшли швидко злато.
Козакам не довелося нічого й шукати.
Не розбійники ж ніякі, козаки порядні.
Отож, викуп заплатили та ще й були раді.
Ще сонечко не сідало, козаки зібрались,
Посідали в свої «чайки» та й назад подались.
Ще, щоправда, прихопили в полі табун коней.
Біля сотні. Козаки їх по березі гонять.
«Чайки» пливуть по лиману, берега тримають,
А козаки понад берегом табун поганяють.
Так і до Дніпра дістались, піднялися вгору…
Про той похід у Стамбулі дізналися скоро.
Султан аж зробився білий, аж ногами тупав.
Слав на голови козацькі він прокльонів купи.
Та ж їх йому не дістати. Велів листа слати
Королеві ляхів. Того війною лякати.
Король, звісно, налякався, велів розбиратись.
Та ж до козаків у полі йому не дістатись.
Довелось з казни своєї відступне платити,
Щоб турецького султана лишень не лютити.
А козаки повернулись, здобич розділили
Та і кошем своїм кожен у полі зажили.
А в байраку степовому банкет починався.
Кіш Ісачка із Брацлава приймав гостей знатних.
Тож козаки вполювали дичини багато.
Смажилося на багатті і звіра, і птиці,
Щоб зустріти побратимів щедро, як годиться.
Бо прибули в кіш козацький не якісь заброди –
Такі ж самі отамани, аби дійти згоди.
Іван Держко із Черкас та іще Карпо Масло.
У степу вони останніх між кошів не пасли.
Мали кожен під собою кілька сот козаків.
І не було в степах більших за них забіяків.
Доки козаки місцеві гостей годували,
Отамани за окремим «столом» розмовляли.
- Одна справа наклюнулась! - Ісачко говорить, -
Можем трохи грошеняток заробити скоро.
- А у чому полягає ота сама справа? –
Запитав Карпо, що всівся від Ісачка справа.
Той по боках озирнувся, чи там хто не слуха,
Щоб розмова, раніш часу не втрапила в вуха
Чиїсь чужі: - Князь Сангушко просить товариство
Трохи клятому султану в пазуху залізти.
Треба взяти той Очаків, що турки засіли,
Аби турка проти ляхів ми тим розізлили.
- Ну, - затяг Іван, що зліва сидів від Ісачка, -
Я можливості такої поки що не бачу.
Це ж потрібно стільки «чайок» в похід зготувати.
Та і пороху, і шабель треба вдосталь мати.
Звідки взяти? - Не турбуйся, - Ісачко до нього. –
Щодо «чайок», князь нам злато передасть для того.
І свинець, і порох буде для того походу.
Аби ми лишень для того дали свою згоду.
- Ну, коли так воно буде, чого ж і гадати?
Чого би нам до султана і не завітати, -
Сказав Іван. Карпо також підтримав ідею:
- Як князь стрима своє слово, то, звісно, підемо!
А вже скоро і сокири зацюкали в плавнях.
Взялись «чайки» майструвати козаченьки вправно.
Вже стояла осінь тепла, ліси пожовтіли,
Коли три десятки «чайок» у похід відплили.
Ішли Дніпром, течією, не дуже скрадались.
Бо у плавнях когось стріти і не сподівались.
Коли ж плавні розступились, течію відкрили,
То налягли козаченьки на весла щосили,
Аби швидше проскочити, не втрапити в око
Тим татарам, що отари пасуть з обох боків.
Господь милував, укрив їх від очей ворожих.
Доберуться Очакова непомітно, може.
Вийшли посеред лиману, берегів не знати.
Доки вже почне сіріти, довелось чекати.
А тоді на весла знову налягли щосили
І під самий той Очаків в темряві приплили.
Обв’язали весла віхтям, щоб плеску не чути.
Свої «чайки» під берегом лишили припнуті,
А самі тихцем прокрались під високі стіни.
Там, напевно, десь сторожа стояти повинна.
Дослухались усі довго – нічого не чути.
Може бути, що й сторожі удалось поснути?!
Стали кішки закидати, якось зачепили
І нагору по мотузка перші поспіщили.
Сторожа і, справді, спала. Хутко пов’язали,
Убивати її сонну бажання не мали.
Що із мертвого узяти? А живих схопити,
Можна аспрів вимагати викуп заплатити.
Спустилися у фортецю, кинулись шукати
Турків, які її мали добре захищати.
Заодно і по будинках багатих пройшлися.
Там і одяг, і прикраси хутко віднайшлися.
Місто швидко прокидалось, почулися крики.
Вискочив загін турецький зовсім невеликий.
З три десятки горлорізів. Стіни захищати,
Їх би досить. На вулиці ж що там воювати?
Притисли їх попід стіни. П’ятьох зразу вбили,
Чотирьох ще поранили й здаватись веліли.
А що туркам тим робити? Шаблі й покидали
Й усі перед козаками на коліна стали.
Ісачко вмів по-турецькі добре говорити,
Велів туркам, коли хочуть вони далі жити,
Нести гроші, то їм тоді нічого не буде.
Двадцять згодились одразу: нехай так і буде!
Інші стали артачитись, мов грошей немає.
Але козаки в цій справі уже досвід мають.
Як немає грошей, то ми майном будем брати.
Зоставили голих й босих. Ще встигли багатих
Купців в місті потрусити. Також повеліли,
Аби ті за себе викуп великий платили.
А ні… Вже купці учені. Знайшли швидко злато.
Козакам не довелося нічого й шукати.
Не розбійники ж ніякі, козаки порядні.
Отож, викуп заплатили та ще й були раді.
Ще сонечко не сідало, козаки зібрались,
Посідали в свої «чайки» та й назад подались.
Ще, щоправда, прихопили в полі табун коней.
Біля сотні. Козаки їх по березі гонять.
«Чайки» пливуть по лиману, берега тримають,
А козаки понад берегом табун поганяють.
Так і до Дніпра дістались, піднялися вгору…
Про той похід у Стамбулі дізналися скоро.
Султан аж зробився білий, аж ногами тупав.
Слав на голови козацькі він прокльонів купи.
Та ж їх йому не дістати. Велів листа слати
Королеві ляхів. Того війною лякати.
Король, звісно, налякався, велів розбиратись.
Та ж до козаків у полі йому не дістатись.
Довелось з казни своєї відступне платити,
Щоб турецького султана лишень не лютити.
А козаки повернулись, здобич розділили
Та і кошем своїм кожен у полі зажили.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 
