Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
2026.02.23
10:16
І
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
2026.02.23
07:30
Не знаю я шипи взялись відкіль.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
2026.02.23
05:30
Це ж так треба любить Україну,
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Взяття козаками Очакова в 1545 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Взяття козаками Очакова в 1545 році
День до вечора хилився, вітер спати вклався,
А в байраку степовому банкет починався.
Кіш Ісачка із Брацлава приймав гостей знатних.
Тож козаки вполювали дичини багато.
Смажилося на багатті і звіра, і птиці,
Щоб зустріти побратимів щедро, як годиться.
Бо прибули в кіш козацький не якісь заброди –
Такі ж самі отамани, аби дійти згоди.
Іван Держко із Черкас та іще Карпо Масло.
У степу вони останніх між кошів не пасли.
Мали кожен під собою кілька сот козаків.
І не було в степах більших за них забіяків.
Доки козаки місцеві гостей годували,
Отамани за окремим «столом» розмовляли.
- Одна справа наклюнулась! - Ісачко говорить, -
Можем трохи грошеняток заробити скоро.
- А у чому полягає ота сама справа? –
Запитав Карпо, що всівся від Ісачка справа.
Той по боках озирнувся, чи там хто не слуха,
Щоб розмова, раніш часу не втрапила в вуха
Чиїсь чужі: - Князь Сангушко просить товариство
Трохи клятому султану в пазуху залізти.
Треба взяти той Очаків, що турки засіли,
Аби турка проти ляхів ми тим розізлили.
- Ну, - затяг Іван, що зліва сидів від Ісачка, -
Я можливості такої поки що не бачу.
Це ж потрібно стільки «чайок» в похід зготувати.
Та і пороху, і шабель треба вдосталь мати.
Звідки взяти? - Не турбуйся, - Ісачко до нього. –
Щодо «чайок», князь нам злато передасть для того.
І свинець, і порох буде для того походу.
Аби ми лишень для того дали свою згоду.
- Ну, коли так воно буде, чого ж і гадати?
Чого би нам до султана і не завітати, -
Сказав Іван. Карпо також підтримав ідею:
- Як князь стрима своє слово, то, звісно, підемо!
А вже скоро і сокири зацюкали в плавнях.
Взялись «чайки» майструвати козаченьки вправно.
Вже стояла осінь тепла, ліси пожовтіли,
Коли три десятки «чайок» у похід відплили.
Ішли Дніпром, течією, не дуже скрадались.
Бо у плавнях когось стріти і не сподівались.
Коли ж плавні розступились, течію відкрили,
То налягли козаченьки на весла щосили,
Аби швидше проскочити, не втрапити в око
Тим татарам, що отари пасуть з обох боків.
Господь милував, укрив їх від очей ворожих.
Доберуться Очакова непомітно, може.
Вийшли посеред лиману, берегів не знати.
Доки вже почне сіріти, довелось чекати.
А тоді на весла знову налягли щосили
І під самий той Очаків в темряві приплили.
Обв’язали весла віхтям, щоб плеску не чути.
Свої «чайки» під берегом лишили припнуті,
А самі тихцем прокрались під високі стіни.
Там, напевно, десь сторожа стояти повинна.
Дослухались усі довго – нічого не чути.
Може бути, що й сторожі удалось поснути?!
Стали кішки закидати, якось зачепили
І нагору по мотузка перші поспіщили.
Сторожа і, справді, спала. Хутко пов’язали,
Убивати її сонну бажання не мали.
Що із мертвого узяти? А живих схопити,
Можна аспрів вимагати викуп заплатити.
Спустилися у фортецю, кинулись шукати
Турків, які її мали добре захищати.
Заодно і по будинках багатих пройшлися.
Там і одяг, і прикраси хутко віднайшлися.
Місто швидко прокидалось, почулися крики.
Вискочив загін турецький зовсім невеликий.
З три десятки горлорізів. Стіни захищати,
Їх би досить. На вулиці ж що там воювати?
Притисли їх попід стіни. П’ятьох зразу вбили,
Чотирьох ще поранили й здаватись веліли.
А що туркам тим робити? Шаблі й покидали
Й усі перед козаками на коліна стали.
Ісачко вмів по-турецькі добре говорити,
Велів туркам, коли хочуть вони далі жити,
Нести гроші, то їм тоді нічого не буде.
Двадцять згодились одразу: нехай так і буде!
Інші стали артачитись, мов грошей немає.
Але козаки в цій справі уже досвід мають.
Як немає грошей, то ми майном будем брати.
Зоставили голих й босих. Ще встигли багатих
Купців в місті потрусити. Також повеліли,
Аби ті за себе викуп великий платили.
А ні… Вже купці учені. Знайшли швидко злато.
Козакам не довелося нічого й шукати.
Не розбійники ж ніякі, козаки порядні.
Отож, викуп заплатили та ще й були раді.
Ще сонечко не сідало, козаки зібрались,
Посідали в свої «чайки» та й назад подались.
Ще, щоправда, прихопили в полі табун коней.
Біля сотні. Козаки їх по березі гонять.
«Чайки» пливуть по лиману, берега тримають,
А козаки понад берегом табун поганяють.
Так і до Дніпра дістались, піднялися вгору…
Про той похід у Стамбулі дізналися скоро.
Султан аж зробився білий, аж ногами тупав.
Слав на голови козацькі він прокльонів купи.
Та ж їх йому не дістати. Велів листа слати
Королеві ляхів. Того війною лякати.
Король, звісно, налякався, велів розбиратись.
Та ж до козаків у полі йому не дістатись.
Довелось з казни своєї відступне платити,
Щоб турецького султана лишень не лютити.
А козаки повернулись, здобич розділили
Та і кошем своїм кожен у полі зажили.
А в байраку степовому банкет починався.
Кіш Ісачка із Брацлава приймав гостей знатних.
Тож козаки вполювали дичини багато.
Смажилося на багатті і звіра, і птиці,
Щоб зустріти побратимів щедро, як годиться.
Бо прибули в кіш козацький не якісь заброди –
Такі ж самі отамани, аби дійти згоди.
Іван Держко із Черкас та іще Карпо Масло.
У степу вони останніх між кошів не пасли.
Мали кожен під собою кілька сот козаків.
І не було в степах більших за них забіяків.
Доки козаки місцеві гостей годували,
Отамани за окремим «столом» розмовляли.
- Одна справа наклюнулась! - Ісачко говорить, -
Можем трохи грошеняток заробити скоро.
- А у чому полягає ота сама справа? –
Запитав Карпо, що всівся від Ісачка справа.
Той по боках озирнувся, чи там хто не слуха,
Щоб розмова, раніш часу не втрапила в вуха
Чиїсь чужі: - Князь Сангушко просить товариство
Трохи клятому султану в пазуху залізти.
Треба взяти той Очаків, що турки засіли,
Аби турка проти ляхів ми тим розізлили.
- Ну, - затяг Іван, що зліва сидів від Ісачка, -
Я можливості такої поки що не бачу.
Це ж потрібно стільки «чайок» в похід зготувати.
Та і пороху, і шабель треба вдосталь мати.
Звідки взяти? - Не турбуйся, - Ісачко до нього. –
Щодо «чайок», князь нам злато передасть для того.
І свинець, і порох буде для того походу.
Аби ми лишень для того дали свою згоду.
- Ну, коли так воно буде, чого ж і гадати?
Чого би нам до султана і не завітати, -
Сказав Іван. Карпо також підтримав ідею:
- Як князь стрима своє слово, то, звісно, підемо!
А вже скоро і сокири зацюкали в плавнях.
Взялись «чайки» майструвати козаченьки вправно.
Вже стояла осінь тепла, ліси пожовтіли,
Коли три десятки «чайок» у похід відплили.
Ішли Дніпром, течією, не дуже скрадались.
Бо у плавнях когось стріти і не сподівались.
Коли ж плавні розступились, течію відкрили,
То налягли козаченьки на весла щосили,
Аби швидше проскочити, не втрапити в око
Тим татарам, що отари пасуть з обох боків.
Господь милував, укрив їх від очей ворожих.
Доберуться Очакова непомітно, може.
Вийшли посеред лиману, берегів не знати.
Доки вже почне сіріти, довелось чекати.
А тоді на весла знову налягли щосили
І під самий той Очаків в темряві приплили.
Обв’язали весла віхтям, щоб плеску не чути.
Свої «чайки» під берегом лишили припнуті,
А самі тихцем прокрались під високі стіни.
Там, напевно, десь сторожа стояти повинна.
Дослухались усі довго – нічого не чути.
Може бути, що й сторожі удалось поснути?!
Стали кішки закидати, якось зачепили
І нагору по мотузка перші поспіщили.
Сторожа і, справді, спала. Хутко пов’язали,
Убивати її сонну бажання не мали.
Що із мертвого узяти? А живих схопити,
Можна аспрів вимагати викуп заплатити.
Спустилися у фортецю, кинулись шукати
Турків, які її мали добре захищати.
Заодно і по будинках багатих пройшлися.
Там і одяг, і прикраси хутко віднайшлися.
Місто швидко прокидалось, почулися крики.
Вискочив загін турецький зовсім невеликий.
З три десятки горлорізів. Стіни захищати,
Їх би досить. На вулиці ж що там воювати?
Притисли їх попід стіни. П’ятьох зразу вбили,
Чотирьох ще поранили й здаватись веліли.
А що туркам тим робити? Шаблі й покидали
Й усі перед козаками на коліна стали.
Ісачко вмів по-турецькі добре говорити,
Велів туркам, коли хочуть вони далі жити,
Нести гроші, то їм тоді нічого не буде.
Двадцять згодились одразу: нехай так і буде!
Інші стали артачитись, мов грошей немає.
Але козаки в цій справі уже досвід мають.
Як немає грошей, то ми майном будем брати.
Зоставили голих й босих. Ще встигли багатих
Купців в місті потрусити. Також повеліли,
Аби ті за себе викуп великий платили.
А ні… Вже купці учені. Знайшли швидко злато.
Козакам не довелося нічого й шукати.
Не розбійники ж ніякі, козаки порядні.
Отож, викуп заплатили та ще й були раді.
Ще сонечко не сідало, козаки зібрались,
Посідали в свої «чайки» та й назад подались.
Ще, щоправда, прихопили в полі табун коней.
Біля сотні. Козаки їх по березі гонять.
«Чайки» пливуть по лиману, берега тримають,
А козаки понад берегом табун поганяють.
Так і до Дніпра дістались, піднялися вгору…
Про той похід у Стамбулі дізналися скоро.
Султан аж зробився білий, аж ногами тупав.
Слав на голови козацькі він прокльонів купи.
Та ж їх йому не дістати. Велів листа слати
Королеві ляхів. Того війною лякати.
Король, звісно, налякався, велів розбиратись.
Та ж до козаків у полі йому не дістатись.
Довелось з казни своєї відступне платити,
Щоб турецького султана лишень не лютити.
А козаки повернулись, здобич розділили
Та і кошем своїм кожен у полі зажили.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
