J’ai passé trop de temps à travailler mon violon, à voyager. Mais l’exercice essentiel du compositeur—la méditation—rien ne l’a jamais suspendu en moi … Je vis un rêve permanent, qui ne s’arrête ni nuit ni jour. (2)

Georges Enesco (3)

Чи не Улісс це наближається зі сходу,
Авантюрист затятий? Бруд зими відмитий.
Упорядковані дерева (4). На обрії

Хтось рухається й піднімається угору.
Вогненна форма підступає до кретонів (5)
Пенелопи, збудила світ присутність дика.

Вона так довго готувалася вітати
Його, свого супутника, в своїй уяві,
В притулку тиші двоє, друг і любий друг.

Дерева упорядкувала, це важливо
В надлюдській медитації, більшій за власну.
Вітри як пси (6) не стерегли її вночі (7).

Не треба подарунків, тільки б сам з'явився
Ніщо не миле. Його руки - її пояс,
Її коралі, найостанніше бажання.

Але чи це Улісс? Чи теплий промінь сонця
На подушці? Ця думка билась в ній як серце.
Удвох продовжували битись. Це тільки день.

Улісс і був, і ні. Але вони зустрілись,
Друг, любий друг і нагорода від планети.
Варварська сила (8) в ній ніколи не погасне.

Розчесує волосся й промовляє вголос
Склади жадані імені його, ніколи
Не забуваючи того, хто завжди близько.

У Стівенса Пенелопа пише власний роман про того, кого вона уявляє своїм любим другом. Для Пенелопи уявне повернення Улісса реальніше, ніж його фактична відсутність. Співіснування двох реальностей підтримує Пенелопу в житті. Реальний світ сприяє достовірності ілюзії, пам’ять повертає в минуле і одночасно, вириваючись з минулого, вторгається в сьогодення, створюючи "сон наяву".
"Світ як медитація" є наслідком обговорення з Сантаяною сімнадцятого розділу його книги "Скептицизм і тваринна віра" про значення пам'яті, Сантаяна вважає, що, жанр філософської поезії як поезії ідей застарів. Наприклад, в De Rerum Natura Лукреція деталі реальності перебувають у тіні ідей. Сучасна поезія протилежна, в ній деталі реальності стоять на першому місці, а ідеї перебувають у тіні. Стівенс конкретизує дискусію, наводячи приклад роботи пам’яті: Пенелопа згадує відсутнього Улісса, спогад про Улісса "наповнює [Пенелопу] почуттям, абсолютно чужим теперішнім обставинам і повертає в далеке минуле". У Сантаяни в пам’яті відбувається драматична зміна, яка "викреслює всі деталі на свій розсуд"; уява "виходить вперед... на передній план сьогодення".

(1) Медитація в назві має традиційне значення - письмовий або усний дискурс, у якому висловлюються обдумані думки щодо певної теми

(2) "Я проводив надто багато часу, граючи на скрипці і подорожуючи. Але ніщо й ніколи не зупиняло в мені найважливішу вправу композитора - медитацію - ... Я живу в постійному сні, який не переривається ні вночі, ні вдень".
Джордже Енеско

(3) Джо́рдже Ене́ску (George Enescu 19/08/1881- 04/05/1955) — румунський композитор, диригент, скрипаль, піаніст. Основоположник сучасної румунської композиторської школи.

(4)Дерево відіграє особливу роль в історії Гомера. Одніє з перевірок, яка мала переконати Пенелопу, що незнайомець справді Улісс, було подружнє ложе, яке змайстрував Улісс, побудовано з використанням дерева оливи, яке росло в їхній спальні.
      190] Кущ густолистий маслини у мене стояв на подвір'ї,
      Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона.
      Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив,
      Щільно клав мур з камінців та й покрівлю ізверху поставив,
      Двері міцні приладнав, до одвірків їх щільно пригнавши.
      195] Потім з маслини тієї верхівку відтяв густолисту.
      Пень обрубав, обтесавши до кореня мідяним стругом,
      Якнайстаранніше брусся я вирівняв пильно по шнуру,
      Злагодив ліжку підпору і свердлом усе просвердлив я.
      З цього почавши, став ліжко робити, аж поки й докінчив,
      200] Золотом, сріблом оздобив його і слоновою кістю,
      Ремінь воловий, у пурпур забарвлений, вздовж натягнувши.
            (Гомер "Одіссея", 190:202, переклав Борис Тен)
Коли Улісс відвідав свого батька Лаерта, який горював за зниклим сином, щоб переконати його у своєму поверненні, Улісс називає дерева, які батько доручав йому посадити.
      340] Подарував мені груш тринадцять і яблунь десяток,
      Сорок смоковниць; ще й лоз виноградних мені обіцяв ти
      Дати рядів п'ятдесят, таких, що весь рік безнастанно
      Тут плодоносять, — і зараз ті грона ростуть розмаїті,
      Й кожному інша від Зевса пора визрівання спадає".
            (Гомер "Одіссея", XXIV, 340:344, переклав Борис Тен)

(5) кретони - бавовняна тканина з важким малюнком оббивки Пенелопи, яка, імовірно, стає сяючою та живою у світлі сонця. Цей французький термін 19-го століття, ймовірно, походить від Кретона, села в Нормандії, яке спеціалізувалося на його масовому виробництві. Це інший час і місце з не Егейського регіону. Така, здавалося б, навмисна невідповідність ускладнює пошук ідентичності, тут читач повинен би запитати: "Чи це Пенелопа?"

(6) Собаки обгавкали Одіссея, коли він жебраком увійшов у двір.
      Враз Одіссея угледіли пси, безугавно гавкущі,
      30] Й кинулись люто до нього; але Одіссей обережний
      Раптом присів перед ними, аж випала з рук його палка.
      Тут, у своїй він кошарі, й зазнав би ганебного болю,
            (Гомер, "Одіссея", XIV,29:32, переклав Борис Тен)
Його упізнав тільки вирощений ним Аргос:
      300] Аргос лежав там, і воші собачі на ньому кишіли.
      Щойно почув Одіссея, свого він господаря, близько,
      Зразу ж хвостом завиляв і вуха пригнув він обидва,
      Та підійти до господаря ближче тепер вже не мав він
      Сили.
            (Гомер "Одіссея", XVII, 300:304, переклав Борис Тен)

(7) "...багата умом Пенелопа", яку собаки й женихи пильнували вдень, уночі розпускала виткане вдень полотно, щоб не виходити заміж за жодного з женихів.
      Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я
      Покрив погребний — щоб марно прядіння моє не пропало —
      Славному старцю Лаерту на час, коди доля нещадно
      145] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,
      Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,
      Що залишився без савану той, хто надбав так багато".
      Мовила так я і дух їм відважний у грудях скорила.
      З того часу я все ткала удень полотнину велику
      150] Й потім, при факельнім світлі, її уночі розпускала.
      Цілих три роки морочила цим я лукавством ахеїв.
            (Гомер "Одіссея", II, 142:151, переклав Борис Тен)

(8) Пенелопа знає, що Улісс в її уяві - це не реальний Улісс . Але вона запевняє себе в їхній тотожності, тому що її психіка адаптована до життя, в якому любий друг ніби присутній. Ця важлива адаптація є її "варварською силою".

Wallace Stevens The World as Meditation
J’ai passé trop de temps à travailler mon violon, à voyager. Mais l’exercice essentiel du compositeur—la méditation—rien ne l’a jamais suspendu en moi … Je vis un rêve permanent, qui ne s’arrête ni nuit ni jour.
Georges Enesco
Is it Ulysses that approaches from the east,
The interminable adventurer? The trees are mended.
That winter is washed away. Someone is moving

On the horizon and lifting himself up above it.
A form of fire approaches the cretonnes of Penelope,
Whose mere savage presence awakens the world in which she dwells.

She has composed, so long, a self with which to welcome him,
Companion to his self for her, which she imagined,
Two in a deep-founded sheltering, friend and dear friend.

The trees had been mended, as an essential exercise
In an inhuman meditation, larger than her own.
No winds like dogs watched over her at night.

She wanted nothing he could not bring her by coming alone.
She wanted no fetchings. His arms would be her necklace
And her belt, the final fortune of their desire.

But was it Ulysses? Or was it only the warmth of the sun
On her pillow? The thought kept beating in her like her heart.
The two kept beating together. It was only day.

It was Ulysses and it was not. Yet they had met,
Friend and dear friend and a planet’s encouragement.
The barbarous strength within her would never fail.

She would talk a little to herself as she combed her hair,
Repeating his name with its patient syllables,
Never forgetting him that kept coming constantly so near.