Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.26
22:33
Стільки народ мій мудрості втілив у приказки й прислів’я, що в дурнях залишатися якось уже й незручно. Ну, от хоча б: «Дозволь собаці лапу покласти на стіл,то він увесь захоче видертись». Або ж: «Зашморгом цей дивиться», «Добре говорить, а зле робить».
2025.12.26
22:25
Хоч родом з бувшого сторіччя,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
2025.12.26
17:24
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
2025.12.26
15:11
З віконня ковзнувши, стрибайте собі
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
2025.12.26
15:03
Приваблюють чужі жінки? —
Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
2025.12.26
13:06
Лютий залишив мороз,
Наче відгомін погроз.
Навздогін штовхає сніг,
Ніби доленосний сміх.
Він з собою забере
Все нікчемне і старе.
Наче відгомін погроз.
Навздогін штовхає сніг,
Ніби доленосний сміх.
Він з собою забере
Все нікчемне і старе.
2025.12.26
11:35
Хто на кого… проти кого…
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
2025.12.26
09:27
Білий сніг - шепіт чорної ночі,
Безголоса симфонія грудня.
Несміливо сказати щось хоче
Тихий спогад - поламана лютня.
Німота безпорадної тиші.
Ніч мене, мов дитину гойдає.
Але руки святі, найрідніші
Безголоса симфонія грудня.
Несміливо сказати щось хоче
Тихий спогад - поламана лютня.
Німота безпорадної тиші.
Ніч мене, мов дитину гойдає.
Але руки святі, найрідніші
2025.12.25
18:48
Все хваляться по світу москалі,
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
2025.12.25
14:53
Феєричне колесо Ярила
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
2025.12.25
14:03
Я іду крізь незміряне поле
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
2025.12.25
09:09
Різдвяна зірочка ясніє
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
2025.12.25
08:06
Замерехтіли трояндові свічі,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як на світі з’явився цап
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як на світі з’явився цап
Було то, говорять люди, в шостий день творіння.
Бог надумався людину зліпити із глини.
Щоб на Нього було схоже те Боже створіння.
Узяв глину, додав трохи ще Божої слини
Та і ліпить. А чорт сидить та Його мавпує.
Як Бог взяв свою подобу, то чорту схотілось,
Щоб на нього було схоже. Й за Богом слідкує
Одним оком, другим оком – щоб схоже ліпилось.
Тож Бог виліпив людину, а чортяка – цапа.
Такі ж роги і копита, як і в чорта того.
Сидить, дивиться, радіє, аж із рила капа.
Мовляв, ми ліпити можем не гірше від Бога.
Бог вдихнув в творіння душу – ожила людина.
Чорт дмухати заходився й спереду, і ззаду.
А цап такий і лишився, як і був – із глини.
Лиш смердить, що біля нього вже і чорт не радий.
Тож до Господа звернувся: - Дмухни і на мого.
Бо не хоче ця тварюка ніяк оживати!
Бог лише злегка всміхнувся та й дихнув на того.
Тої ж мить цап узявся по землі стрибати.
А чорт теж розвеселився, із цапом стрибає,
Кричить: - А моє творіння краще, аніж Боже!
Бог на нього подивився, а тоді й питає:
- А як ти своїм творінням це назвати можеш?
Тут із твого лише глина. Я оживив цапа.
Значить, це моє творіння. А чортяка вперся.
Верещить: - Моє творіння! – слина з писка капа.
Не витримав Бог і каже: - Ти би краще втерся!
Коли так ти вже затявся, давай от що зробим:
Як утримаєш ти цапа, то він твоїм буде.
А ні – то моє творіння. Ану, давай, спробуй!
- Добре, Боже! – чорт до цапа, а той його в груди
Раптом стусонув рогами, аж задер копита.
Чорт з другого боку лізе – і там цапа роги.
Бачить чорт, що може цап той нутрощі відбити,
Вирішив за хвіст зловити неслуха отого.
А хвіст був тоді у цапа такий, як і в чорта –
Довгий. Тож чортяка тихо іззаду підкрався,
Ухопив, кричить: - Попався, нарешті, сволото!
Цап рвонувся з переляку, так хвіст і зостався
В ратицях у того чорта. Чорт не втримавсь, гепнув.
А цап отой куцохвостий зо зла розігнався,
Так влупив його у пику, ледь череп не репнув.
Та і в кущі чимскоріше від чорта подався.
А Бог тільки посміявся з чортової спроби:
- Не кажи, - говорить, - «гоп» ти, як не перескочив.
Не той майстер, хто щось зліпить, але не доробить,
А той, хто укласти душу у роботу хоче.
Бог надумався людину зліпити із глини.
Щоб на Нього було схоже те Боже створіння.
Узяв глину, додав трохи ще Божої слини
Та і ліпить. А чорт сидить та Його мавпує.
Як Бог взяв свою подобу, то чорту схотілось,
Щоб на нього було схоже. Й за Богом слідкує
Одним оком, другим оком – щоб схоже ліпилось.
Тож Бог виліпив людину, а чортяка – цапа.
Такі ж роги і копита, як і в чорта того.
Сидить, дивиться, радіє, аж із рила капа.
Мовляв, ми ліпити можем не гірше від Бога.
Бог вдихнув в творіння душу – ожила людина.
Чорт дмухати заходився й спереду, і ззаду.
А цап такий і лишився, як і був – із глини.
Лиш смердить, що біля нього вже і чорт не радий.
Тож до Господа звернувся: - Дмухни і на мого.
Бо не хоче ця тварюка ніяк оживати!
Бог лише злегка всміхнувся та й дихнув на того.
Тої ж мить цап узявся по землі стрибати.
А чорт теж розвеселився, із цапом стрибає,
Кричить: - А моє творіння краще, аніж Боже!
Бог на нього подивився, а тоді й питає:
- А як ти своїм творінням це назвати можеш?
Тут із твого лише глина. Я оживив цапа.
Значить, це моє творіння. А чортяка вперся.
Верещить: - Моє творіння! – слина з писка капа.
Не витримав Бог і каже: - Ти би краще втерся!
Коли так ти вже затявся, давай от що зробим:
Як утримаєш ти цапа, то він твоїм буде.
А ні – то моє творіння. Ану, давай, спробуй!
- Добре, Боже! – чорт до цапа, а той його в груди
Раптом стусонув рогами, аж задер копита.
Чорт з другого боку лізе – і там цапа роги.
Бачить чорт, що може цап той нутрощі відбити,
Вирішив за хвіст зловити неслуха отого.
А хвіст був тоді у цапа такий, як і в чорта –
Довгий. Тож чортяка тихо іззаду підкрався,
Ухопив, кричить: - Попався, нарешті, сволото!
Цап рвонувся з переляку, так хвіст і зостався
В ратицях у того чорта. Чорт не втримавсь, гепнув.
А цап отой куцохвостий зо зла розігнався,
Так влупив його у пику, ледь череп не репнув.
Та і в кущі чимскоріше від чорта подався.
А Бог тільки посміявся з чортової спроби:
- Не кажи, - говорить, - «гоп» ти, як не перескочив.
Не той майстер, хто щось зліпить, але не доробить,
А той, хто укласти душу у роботу хоче.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
