Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
2026.07.26
13:27
Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
2026.07.26
12:36
Юрба "златоліфонна"* все ж дотисла —
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
2026.07.26
11:22
Війна гучна і все догори-дригом —
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
2026.07.26
10:04
іще поет спішить біжить додому
хоч літні грози поетична річ
вода спадає з пліч тече за комір
стікає по очах атож поет спішить
сушитися спивати чай ожиновий
який дружина заварила вже
ну а якщо не має він дружини
заварить сам чи джину споживе
хоч літні грози поетична річ
вода спадає з пліч тече за комір
стікає по очах атож поет спішить
сушитися спивати чай ожиновий
який дружина заварила вже
ну а якщо не має він дружини
заварить сам чи джину споживе
2026.07.26
08:56
На собі перевіз до Уганди
Балетмейстер кіло контрабанди.
І мішок панталон,
Бо спішив на поклон
До солістки балету Уганди.
Виступали хористки гуняві
З симфонічним оркестром на Яві.
Балетмейстер кіло контрабанди.
І мішок панталон,
Бо спішив на поклон
До солістки балету Уганди.
Виступали хористки гуняві
З симфонічним оркестром на Яві.
2026.07.26
08:27
Триптих
Художнику Ярославові Саландяку
1.
Ти намалюєш музику, як діву
з обличчям, розпашілім на вітрах,
і з усмішкою, що не облетіла,
і з косами, жвавішими од трав.
Вдихатиме та музика на повні,
Художнику Ярославові Саландяку
1.
Ти намалюєш музику, як діву
з обличчям, розпашілім на вітрах,
і з усмішкою, що не облетіла,
і з косами, жвавішими од трав.
Вдихатиме та музика на повні,
2026.07.26
06:39
Повіки важкі від безсоння
І очі набряклі від сліз,
Бо ніч у підвалі бетоннім
Посеред візків і валіз.
Утомою пройняте тіло
Зрадливо німіє й гуде, -
Набігався вниз очманілий,
Щоб тісно присісти хоч де.
І очі набряклі від сліз,
Бо ніч у підвалі бетоннім
Посеред візків і валіз.
Утомою пройняте тіло
Зрадливо німіє й гуде, -
Набігався вниз очманілий,
Щоб тісно присісти хоч де.
2026.07.26
01:54
де любові острів?
бо тепер їх два
там де тиша гостра
коляться слова
і думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...
бо тепер їх два
там де тиша гостра
коляться слова
і думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...
2026.07.26
00:41
Гриць із малечку марив Мальдівами,
Та спізнався з облесними дівами.
Гриць до решти на дів
Усі гроші подів
І не марить відтоді Мальдівами.
В сучки знатної із Цинциннаті
Народились круті цуценята.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та спізнався з облесними дівами.
Гриць до решти на дів
Усі гроші подів
І не марить відтоді Мальдівами.
В сучки знатної із Цинциннаті
Народились круті цуценята.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як на світі з’явився цап
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як на світі з’явився цап
Було то, говорять люди, в шостий день творіння.
Бог надумався людину зліпити із глини.
Щоб на Нього було схоже те Боже створіння.
Узяв глину, додав трохи ще Божої слини
Та і ліпить. А чорт сидить та Його мавпує.
Як Бог взяв свою подобу, то чорту схотілось,
Щоб на нього було схоже. Й за Богом слідкує
Одним оком, другим оком – щоб схоже ліпилось.
Тож Бог виліпив людину, а чортяка – цапа.
Такі ж роги і копита, як і в чорта того.
Сидить, дивиться, радіє, аж із рила капа.
Мовляв, ми ліпити можем не гірше від Бога.
Бог вдихнув в творіння душу – ожила людина.
Чорт дмухати заходився й спереду, і ззаду.
А цап такий і лишився, як і був – із глини.
Лиш смердить, що біля нього вже і чорт не радий.
Тож до Господа звернувся: - Дмухни і на мого.
Бо не хоче ця тварюка ніяк оживати!
Бог лише злегка всміхнувся та й дихнув на того.
Тої ж мить цап узявся по землі стрибати.
А чорт теж розвеселився, із цапом стрибає,
Кричить: - А моє творіння краще, аніж Боже!
Бог на нього подивився, а тоді й питає:
- А як ти своїм творінням це назвати можеш?
Тут із твого лише глина. Я оживив цапа.
Значить, це моє творіння. А чортяка вперся.
Верещить: - Моє творіння! – слина з писка капа.
Не витримав Бог і каже: - Ти би краще втерся!
Коли так ти вже затявся, давай от що зробим:
Як утримаєш ти цапа, то він твоїм буде.
А ні – то моє творіння. Ану, давай, спробуй!
- Добре, Боже! – чорт до цапа, а той його в груди
Раптом стусонув рогами, аж задер копита.
Чорт з другого боку лізе – і там цапа роги.
Бачить чорт, що може цап той нутрощі відбити,
Вирішив за хвіст зловити неслуха отого.
А хвіст був тоді у цапа такий, як і в чорта –
Довгий. Тож чортяка тихо іззаду підкрався,
Ухопив, кричить: - Попався, нарешті, сволото!
Цап рвонувся з переляку, так хвіст і зостався
В ратицях у того чорта. Чорт не втримавсь, гепнув.
А цап отой куцохвостий зо зла розігнався,
Так влупив його у пику, ледь череп не репнув.
Та і в кущі чимскоріше від чорта подався.
А Бог тільки посміявся з чортової спроби:
- Не кажи, - говорить, - «гоп» ти, як не перескочив.
Не той майстер, хто щось зліпить, але не доробить,
А той, хто укласти душу у роботу хоче.
Бог надумався людину зліпити із глини.
Щоб на Нього було схоже те Боже створіння.
Узяв глину, додав трохи ще Божої слини
Та і ліпить. А чорт сидить та Його мавпує.
Як Бог взяв свою подобу, то чорту схотілось,
Щоб на нього було схоже. Й за Богом слідкує
Одним оком, другим оком – щоб схоже ліпилось.
Тож Бог виліпив людину, а чортяка – цапа.
Такі ж роги і копита, як і в чорта того.
Сидить, дивиться, радіє, аж із рила капа.
Мовляв, ми ліпити можем не гірше від Бога.
Бог вдихнув в творіння душу – ожила людина.
Чорт дмухати заходився й спереду, і ззаду.
А цап такий і лишився, як і був – із глини.
Лиш смердить, що біля нього вже і чорт не радий.
Тож до Господа звернувся: - Дмухни і на мого.
Бо не хоче ця тварюка ніяк оживати!
Бог лише злегка всміхнувся та й дихнув на того.
Тої ж мить цап узявся по землі стрибати.
А чорт теж розвеселився, із цапом стрибає,
Кричить: - А моє творіння краще, аніж Боже!
Бог на нього подивився, а тоді й питає:
- А як ти своїм творінням це назвати можеш?
Тут із твого лише глина. Я оживив цапа.
Значить, це моє творіння. А чортяка вперся.
Верещить: - Моє творіння! – слина з писка капа.
Не витримав Бог і каже: - Ти би краще втерся!
Коли так ти вже затявся, давай от що зробим:
Як утримаєш ти цапа, то він твоїм буде.
А ні – то моє творіння. Ану, давай, спробуй!
- Добре, Боже! – чорт до цапа, а той його в груди
Раптом стусонув рогами, аж задер копита.
Чорт з другого боку лізе – і там цапа роги.
Бачить чорт, що може цап той нутрощі відбити,
Вирішив за хвіст зловити неслуха отого.
А хвіст був тоді у цапа такий, як і в чорта –
Довгий. Тож чортяка тихо іззаду підкрався,
Ухопив, кричить: - Попався, нарешті, сволото!
Цап рвонувся з переляку, так хвіст і зостався
В ратицях у того чорта. Чорт не втримавсь, гепнув.
А цап отой куцохвостий зо зла розігнався,
Так влупив його у пику, ледь череп не репнув.
Та і в кущі чимскоріше від чорта подався.
А Бог тільки посміявся з чортової спроби:
- Не кажи, - говорить, - «гоп» ти, як не перескочив.
Не той майстер, хто щось зліпить, але не доробить,
А той, хто укласти душу у роботу хоче.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
