Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.08
16:18
Сіріє небо, гублячи блакить.
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
2025.11.08
15:39
Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
2025.11.08
11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Публіцистика
Не нам за те їх судити
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не нам за те їх судити
Не нам за те їх судити
Редакція Майстерень (М.К./М.К.) [ 2008-01-13 14:48:04]
Цікаво, чи публічно визнав свої помилки, і провини, наш нинішній "головний письменник" і простий депутат?
Валентин Бендюг (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-13 15:02:54]
А мені цікаво, що більше дошкуляє панству, - те, що ці люди писали і говорили тоді, а чи те, що вони роблять тепер?..
Редакція Майстерень (М.К./М.К.) [ 2008-01-13 15:21:38]
Якщо, шановний Валентине, ви в мене запитуєте, то мені просто цікаво, як можна поєднати минуле служіння із нинішнім, - це ж ніби дуже різні речі?
Так, важкі були часи. Або ти мав гинути, як Василь Стус. Або давати себе обманювати, і обманювати інших, так?
Якесь внутрішнє очищення потрібно було би пройти? Бо як без цього керувати спілкою письменників України? Керувати країною в Раді?
Ось Іван Дзюба не побоявся цього очищення, і викликає повагу. А нинішні керівники - Лубківський, Яворівський, Слабошпицький, інші - чи викликають повагу? Прикро...
Мене, пане Володимире, доля звела з Іваном Михайловичем ще за Союзу. Мав з ним кілька зустрічей, маю його книжку з дарчим написом. Запам’яталася наша прогулянка Києвом і бесіда біля Жовтневого палацу. Він мені розповів про історію написання «Інтернаціоналізму чи русифікації», про його арешт, про причину заміни тюрми засланням на завод, про так зване каяття, якого він у такому вигляді не писав, але яке було опубліковане у «Літературній Україні» (?) Бачився я з ним на установчій конференції ТУМу (тепер «Просвіта»), на перепохованні Василя Стуса, на установчому з’їзді НРУ… Він мені порадив, де можна опублікувати свої вірші (журнал «Жовтень» 1988 рік, №9) і гарно про них відгукнувся згодом. Дуже порядна людина, дай боже йому здоров’я!
Зауважте, що Іван Михайлович не осуджує ні Павличка, ні Яворівського, ні Лубківського… Ті, що сиділи за читання і розповсюдження його книжки (розповсюдження зводилося до того, що дав книжку прочитати товаришеві), теж не осуджують його за те «каяття». До речі, чомусь теперішні «інтелігентні люди» не протестували тоді проти писань Яворівського, Павличка, Драча. Протестував я проти публікацій в «Литературной газете» Володимира Бровченка та проти виступів на радіо Віталія Коротича. Але це закінчувалося тим, що до місцевого управління КГБ приходили копії листів, і працівники ідеологічного відділу УКГБ проводили зі мною «профілактичну роботу». Не хочу про це детально згадувати…
Але потім пан Коротич прислужився «перестройке», попрацював у Америці та й повернувся (як і ще дехто. зміни внесено за наполяганням Р.М. - автор) в Україну доживати віку. Не чув і від них я ні протестів тоді, ні каяття тепер. І не вимагаю. Здається, і ви вже у той час пішки під стіл не ходили, а ні приватно, ні публічно не судили тих, від кого тепер чекаєте покаяння. Мабуть, то справа їхньої совісті і каяття своє вони доводять теперішніми словами і ділами. Я нікого не ідеалізую, але не можу вимагати того, до чого кожна людина має дорости сама. Ось Борис Олійник ще недавно з Симоненком у одній партії був, але у моїх очах він був, найперше, українцем, який як умів і як смів та як розумів захищав Україну. Той самий Олійник колись першим на весь Союз захищав право використання Тризуба і синьо-жовтого прапора як національної символіки.
Валентин Бендюг. М.Хмельницький.
Редакція Майстерень (М.К./М.К.) [ 2008-01-13 14:48:04]
Цікаво, чи публічно визнав свої помилки, і провини, наш нинішній "головний письменник" і простий депутат?
Валентин Бендюг (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-13 15:02:54]
А мені цікаво, що більше дошкуляє панству, - те, що ці люди писали і говорили тоді, а чи те, що вони роблять тепер?..
Редакція Майстерень (М.К./М.К.) [ 2008-01-13 15:21:38]
Якщо, шановний Валентине, ви в мене запитуєте, то мені просто цікаво, як можна поєднати минуле служіння із нинішнім, - це ж ніби дуже різні речі?
Так, важкі були часи. Або ти мав гинути, як Василь Стус. Або давати себе обманювати, і обманювати інших, так?
Якесь внутрішнє очищення потрібно було би пройти? Бо як без цього керувати спілкою письменників України? Керувати країною в Раді?
Ось Іван Дзюба не побоявся цього очищення, і викликає повагу. А нинішні керівники - Лубківський, Яворівський, Слабошпицький, інші - чи викликають повагу? Прикро...
Мене, пане Володимире, доля звела з Іваном Михайловичем ще за Союзу. Мав з ним кілька зустрічей, маю його книжку з дарчим написом. Запам’яталася наша прогулянка Києвом і бесіда біля Жовтневого палацу. Він мені розповів про історію написання «Інтернаціоналізму чи русифікації», про його арешт, про причину заміни тюрми засланням на завод, про так зване каяття, якого він у такому вигляді не писав, але яке було опубліковане у «Літературній Україні» (?) Бачився я з ним на установчій конференції ТУМу (тепер «Просвіта»), на перепохованні Василя Стуса, на установчому з’їзді НРУ… Він мені порадив, де можна опублікувати свої вірші (журнал «Жовтень» 1988 рік, №9) і гарно про них відгукнувся згодом. Дуже порядна людина, дай боже йому здоров’я!
Зауважте, що Іван Михайлович не осуджує ні Павличка, ні Яворівського, ні Лубківського… Ті, що сиділи за читання і розповсюдження його книжки (розповсюдження зводилося до того, що дав книжку прочитати товаришеві), теж не осуджують його за те «каяття». До речі, чомусь теперішні «інтелігентні люди» не протестували тоді проти писань Яворівського, Павличка, Драча. Протестував я проти публікацій в «Литературной газете» Володимира Бровченка та проти виступів на радіо Віталія Коротича. Але це закінчувалося тим, що до місцевого управління КГБ приходили копії листів, і працівники ідеологічного відділу УКГБ проводили зі мною «профілактичну роботу». Не хочу про це детально згадувати…
Але потім пан Коротич прислужився «перестройке», попрацював у Америці та й повернувся (як і ще дехто. зміни внесено за наполяганням Р.М. - автор) в Україну доживати віку. Не чув і від них я ні протестів тоді, ні каяття тепер. І не вимагаю. Здається, і ви вже у той час пішки під стіл не ходили, а ні приватно, ні публічно не судили тих, від кого тепер чекаєте покаяння. Мабуть, то справа їхньої совісті і каяття своє вони доводять теперішніми словами і ділами. Я нікого не ідеалізую, але не можу вимагати того, до чого кожна людина має дорости сама. Ось Борис Олійник ще недавно з Симоненком у одній партії був, але у моїх очах він був, найперше, українцем, який як умів і як смів та як розумів захищав Україну. Той самий Олійник колись першим на весь Союз захищав право використання Тризуба і синьо-жовтого прапора як національної символіки.
Валентин Бендюг. М.Хмельницький.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
