Не нам за те їх судити
Редакція Майстерень (М.К./М.К.) [ 2008-01-13 14:48:04]
Цікаво, чи публічно визнав свої помилки, і провини, наш нинішній "головний письменник" і простий депутат?


Валентин Бендюг (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-13 15:02:54]
А мені цікаво, що більше дошкуляє панству, - те, що ці люди писали і говорили тоді, а чи те, що вони роблять тепер?..


Редакція Майстерень (М.К./М.К.) [ 2008-01-13 15:21:38]
Якщо, шановний Валентине, ви в мене запитуєте, то мені просто цікаво, як можна поєднати минуле служіння із нинішнім, - це ж ніби дуже різні речі?
Так, важкі були часи. Або ти мав гинути, як Василь Стус. Або давати себе обманювати, і обманювати інших, так?
Якесь внутрішнє очищення потрібно було би пройти? Бо як без цього керувати спілкою письменників України? Керувати країною в Раді?

Ось Іван Дзюба не побоявся цього очищення, і викликає повагу. А нинішні керівники - Лубківський, Яворівський, Слабошпицький, інші - чи викликають повагу? Прикро...

Мене, пане Володимире, доля звела з Іваном Михайловичем ще за Союзу. Мав з ним кілька зустрічей, маю його книжку з дарчим написом. Запам’яталася наша прогулянка Києвом і бесіда біля Жовтневого палацу. Він мені розповів про історію написання «Інтернаціоналізму чи русифікації», про його арешт, про причину заміни тюрми засланням на завод, про так зване каяття, якого він у такому вигляді не писав, але яке було опубліковане у «Літературній Україні» (?) Бачився я з ним на установчій конференції ТУМу (тепер «Просвіта»), на перепохованні Василя Стуса, на установчому з’їзді НРУ… Він мені порадив, де можна опублікувати свої вірші (журнал «Жовтень» 1988 рік, №9) і гарно про них відгукнувся згодом. Дуже порядна людина, дай боже йому здоров’я!
Зауважте, що Іван Михайлович не осуджує ні Павличка, ні Яворівського, ні Лубківського… Ті, що сиділи за читання і розповсюдження його книжки (розповсюдження зводилося до того, що дав книжку прочитати товаришеві), теж не осуджують його за те «каяття». До речі, чомусь теперішні «інтелігентні люди» не протестували тоді проти писань Яворівського, Павличка, Драча. Протестував я проти публікацій в «Литературной газете» Володимира Бровченка та проти виступів на радіо Віталія Коротича. Але це закінчувалося тим, що до місцевого управління КГБ приходили копії листів, і працівники ідеологічного відділу УКГБ проводили зі мною «профілактичну роботу». Не хочу про це детально згадувати…
Але потім пан Коротич прислужився «перестройке», попрацював у Америці та й повернувся (як і ще дехто. зміни внесено за наполяганням Р.М. - автор) в Україну доживати віку. Не чув і від них я ні протестів тоді, ні каяття тепер. І не вимагаю. Здається, і ви вже у той час пішки під стіл не ходили, а ні приватно, ні публічно не судили тих, від кого тепер чекаєте покаяння. Мабуть, то справа їхньої совісті і каяття своє вони доводять теперішніми словами і ділами. Я нікого не ідеалізую, але не можу вимагати того, до чого кожна людина має дорости сама. Ось Борис Олійник ще недавно з Симоненком у одній партії був, але у моїх очах він був, найперше, українцем, який як умів і як смів та як розумів захищав Україну. Той самий Олійник колись першим на весь Союз захищав право використання Тризуба і синьо-жовтого прапора як національної символіки.
Валентин Бендюг. М.Хмельницький.