Клаудіо Гільєн
І
На вершині цієї гори
деревце зеленіє.

         Пастух що йдеш,
         пастух що минаєш.

Гаї оливові сонно
В гарячі долини сповзають.

         Пастух що йдеш,
         пастух що минаєш.

Білих овець, собак,
жезла, кохання не маєш.

         Пастух що йдеш,
         пастух що минаєш.

Неначе тінь золота
в пшеничнім полі зникаєш.

         Пастух що минаєш.

II
Земля стала
жовтою.

         Берег, бережок,
         пастушок.

Ані білий місяць
ні зірка не світять.

         Берег, бережок,
         пастушок.

Смаглі виноградарі
ріжуть сльози з лоз.

         Берег, бережок,
         пастушок.

III
         Два воли червоні
         в золотому полі.

У волів є ритми
старовинних дзвонів
і очі пташині.
Для світанкових
туманів й безборонно
розбитих вітром
апельсинів, улітку.
Від народження древні
Немає в них пана
і згадують крила
своїми боками.
Воли
завжди будуть тужити
За Руф’ю, її полями,
шукаючи переправи
одвічної переправи.
Від зірок захмелілі
ремигають сльозами.

         Два воли червоні
         в золотому полі.

IV
Маргаритковим
небом ступаю.

Я сьогодні святим
  себе уявляю.
Місяць мені поклали
в долоні.
Я його відпустив угору
на простори.
Бог мені німб і троянду
дав в нагороду

Маргаритковим
небом ступаю.

Я зараз іду
по цьому полю
і дівчат звільняю
від вродливців зрадливих
і золоті монети вручаю
кожній дитині.

Маргаритковим
небом ступаю.

Federico García Lorca Cuatro baladas amarillas
         A Claudio Guillén
I

En lo alto de aquel monte
hay un arbolito verde.

         Pastor que vas,
         pastor que vienes.

Olivares soñolientos
bajan al llano caliente.

         Pastor que vas,
         pastor que vienes.

Ni ovejas blancas ni perro
ni cayado ni amor tienes.

         Pastor que vas.

Como una sombra de oro,
en el trigal te disuelves.

         Pastor que vienes.


II

La tierra estaba
amarilla.

         Orillo, orillo,
         pastorcillo.

Ni luna blanca
ni estrella lucían.

         Orillo, orillo,
         pastorcillo.

Vendimiadora morena
corta el llanto de la viña.

         Orillo, orillo,
         pastorcillo.


III

         Dos bueyes rojos
         en el campo de oro.

Los bueyes tienen ritmo
de campanas antiguas
y ojos de pájaro.
Son para las mañanas
de niebla, y sin embargo
horadan la naranja
del aire, en el verano.
Viejos desde que nacen
no tienen amo
y recuerdan las alas
de sus costados.
Los bueyes
siempre van suspirando
por los campos de Ruth
en busca del vado,
del eterno vado,
borrachos de luceros
a rumiarse sus llantos.

         Dos bueyes rojos
         en el campo de oro.


IV

         Sobre el cielo
         de las margaritas ando.

Yo imagino esta tarde
que soy santo.
Me pusieron la luna
en las manos.
Yo la puse otra vez
en los espacios
y el Señor me premió
con la rosa y el halo.

         Sobre el cielo
         de las margaritas ando.

Y ahora voy
por este campo
a librar a las niñas
de galanes malos
y dar monedas de oro
a todos los muchachos.

         Sobre el cielo
         de las margaritas ando.