Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
аллеманд
Дівчинка й хлопчик, граються разом & жодної тут риторики. Неминучий джінґлбелз на мить, ледь віддалік, за кадром. В цей раз без вокалів, із тонким аранжуванням скрипочками й віолончелями, неначе сам герр Моцарт пойнявся оце неминучістю та у власний смак розважився трохи, собі. Похмурі бюргери, розгулюючі при обідньому псевдосвітлі небесному по новорічно-різдвяних потребах, проз уличну торгівлю ялинковими віниками, часничинами або хроном поштучно, а ще неяскраво спокуслива консервація з резервів домашніх, промерзлі багряно-червоні калинові китиці, волоські горіхи в шкаралупі, простецькі свічки, таранька, печиво кшталту мадленок, гарбуза, котру грубо нарізано рожево жовтавими скибками й розкладено в копійчані політиленові пакети, etc. Рік Чорного Водяного Кроля, каже вона, роззираючись. Наче би справді, щось у цім мало бути. В Чорного Водяного Кроля очі— вишневі цукати, каже він
__________
Гофман розлюбив музику, говорить він, дещо поспіль, коли мовчання стає наддокучливим, а вона не просить ділитись тим, над чим він замислився, добре знаючи про відразу до слів ”про що ти думаєш“ & звичайну реакцію— ніякове стинання плечима, яке значить ”ані про що, жодного сенсу, тим більш бажання озвучувати“
Отже, Гофман розлюбив музику, коли, з початком війни, втративши посаду в державній канцелярії, змушений був шукати дохід й спробував заробляти омріяним фахом музиканта; імператор Наполеон Бонапарт Перший, певно ж, не маючи жодної гадки щодо, подвигнув його до письменництва натомість, котре прагне розлучення з первісним зачаруванням романтичним, мовби випручуючись із тенет поезії & неправди, власним взірцем унаочнюючи ласкавому читачеві вірогідну зраду того, заради чого вартувало жити, хай навіть блукала б у дійстві цім іронія десь, гальванізуючи своєрідно
У критиці гофманівсько-наполеонівська фаза часом іменується Еліксирами Диявола, досить нескладно з’ясувати, що під трейд-маркою еліксири видавці рубрикують критичні відгуки й дописи, рецензії, огляди новинок тогочасних композиторів (Ромберг, Пусткухен, ван Бетговен, Спонтіні, Вебер, p.p.), симфонічних й фортепіанних творів, що їх бамберзький капельмейстер пропонує до часописів, за дрібні гроші. В 1813-му, наважившись змінити місце проживання та маючи можливість переїхати, окрім іншого, до Вюрцбурга, Гофман, тим не менш, обирає Дрезден, звідкіль зручно навідуватись до Лейпцигу, опиняючись у самому центрі воєнних подій, на межі виживання в місті, залишеному прусськими королівськими військами під натиском французької армії, котра окуповує славетне місто на Ельбі, а пруссаки разом із росіянами в свою чергу вдаються до облоги, зо всіма супутніми ефектами, блокадою, браком провіанту, хаотичними обстрілами, навіть чумою, яка викошує чимало містян, й так потерпаючих під кулями, гранатами та картеччю, що прилітають і по вулицях, і по мирcьких будівлях—
Гофман незмінно реєструє власні спостереження & рефлексії, в щоденнику, або в кореспонденції знайомим-друзям, із особливою прискіпливістю щодо ситуацій радше трагікомічних, e.g., нотатки від 26 серпня про обстріл кварталу, в якому тимчасово проживає, оповідаючи про переховування мешканців на сходах до будинкового підвалу, задля порятунку від осколків, але тут нема жодної краплі вина або рому для збадьорення— прокляте, сповнене страхом становище! тож мусить покинути зібрання й під кулями відправляється до актора на прізвище Келлер, котрий прожива десь неподалік, щоб, наповнивши алкоголем фужери, спостерігати з вікна ринкову площу & там черговою гранатою розриває в шмаття безіменного вестфальського солдата, котрий просто вийшов набрати води, а декількома годинами пізніше те ж саме місце, на маленькій конячці, проминає сам імператор-антихрист, der Dey von Elba
Є своєрідний момент у тім, що Гофман, з огляду на вищесказане, міг і сподівано мав би сотворити щось належніше в плані художньому, ніж памфлет ”Візія на полі битви під Дрезденом“, однак, єдиним літературним підсумком сповненого вражень року 1813-го стає найперша та найславетніша із казок, іронічна фантазія про золотий горщик як вінець нісенітного й неземного кохання злиденного студента до зеленої змії (sic!) в цирку перлюстрованих філістерів & les connaisseurs; за добрий тон слугує звичка шукати якомога матеріалістичніші тлумачення будь-чого, хоч би найхимернішого, хай би втручання магічних сил
Будуть розумники, які апелюватимуть до чеснот, або й переваг казки ”Лускунчик і мишачий король“, котрій давно нема потреби живитися авторським авторитетом, перетворившись на щось більш значуще, ніж текст— не суть, балет це чи театральна вистава, або анімаційний фільм, чи комікс. Безперечно, сам ”Лускунчик“ цяцьковіш & мілітарніш, себто, відповідніш до 1813, ніж до 1816 року написання, коли війна вже в минулому й усе, що лишилося самому Бонапарту, це принагідно чаркувати із комендантом де Лас Казом на острові св. Олени, хоч, відверто, ”Лускунчик“ радше майстерна гра в казку від автора, котрий давно не вірить у ті казки, та й сам романтизм вийшов із трендів, на його пост заступив бідермаєр. Гофман, здобувши відомість, але не як музикант, помре через вісім років, паралізований, диктуючи наступну історію, яку залишить незавершеною; спеціально попрохавши, щоб його перевернули обличчям до стіни, аби померти саме так, спиною до цього світу
__________
Із іншого боку, міркує він про себе, чому би не алегорія, як-от Фантазус, або господь його Пан, котрі десь там недалік, заметами того ж гіпертексту Жовтого Земного Кроля, й закинута накінець ідея про домовлену аспірантуру, оскільки нині слід заробляти копійчину на хліб, хай відгортанням снігу, що намело під ранок, не за якимсь конкретно тарифом, але прохали ось, попри інші обов’язки. Із роботою в Німеччині, навіть в Польщі, категорично не зрослося. Є ще германська літкласика, адаптовані до сучасного правопису оригінали в покетбуковім форматі, Музеус, Жан Поль, фон Кляйст, Брентано, Фукé. Всякчас існує іще противажіль ментальний, хай би в найдальшому закапелкові, що як не дивно, має вихід на свій засклений балкон, й при дверях на виході тім, сподівано хай би зненацька, перебува Ding an sich, метафізичного штибу істота, тимчасом ти сам— комашка, павучок знічев’я, заповзаючий на сяйливе тло монітору без розуміння звідки береться те сяйво, навпроти всміхнено-непорушно-зворушливої люб’язності, начеб одвічної, що метафора душі, якусь хвильку пороздивлятись навзаєм, потім хіба спомин
Годі вже, ходи спати, говорить вона, але він далі гортає чиїсь-якісь коменти, без особливо захоплення. Скорботні часи безпросвітні, стільки жалоби повсюдної, стільки ненависті. Розгубивши дорогою, одного за одним, нечисленних правдивих друзів, Роланд до Вежі Темної вийшов ізнову. Тупі хамські відмазки відморозків. Волання пустельні, сарказм того, хто наміром не в темі. Лунатичний тéррор, з-за приглушеної байдужості в інтонації Брандо. Повітряні тривоги на районі, не сподвигаючі більш жодного. Знавці геостратегії курять турецький чай; Віра, Надія, Любов і Софія почергово закликають донатити на кровоспинні турнікети і т. ін., не покладаючи рук, попри всі мислимі розчарування. Зчорнілі від втом, від горілого пороху, від роз’їдаючого зусібіч тління, в просякнутій окривавленим снігом грязюці, хлопці до останнього тримають фронт . . . Війна— не лише фаталістичне прийняття будь-яких небезпек ad hoc, чи варіацій насильства й страждань на жевріючому фоні барв огнево-кривавих. Війна— не лише чийсь ідеальний рекет. Війна так само— беззупинна варіативність дискурсу & ти, жодного сумніву, переглянеш всі версії, від розпачливої до патетичної, проз сентимент й рісентмент, фльор гедонізму, вбиття в собі копірайтера, антитетику, бентеживо, китайських музик, штукарство, оммажі, повсюдну карнавально-щоденну віхолу фактів чи фейків, що жнивують у свій спосіб —whatever gets you thru the night——
зневажаючи філософеми, доводи та резони, анікому не цікавим чуттям на моменті позаріз
потурає хай би інформаційна, хоч би кібервійна, нейропрограмована чи навіть
банально дикоросла психіатрія, вигоряння й виснаги до нудоти & спазмів, абощо—
подеколи свідоме бажання усього роздраю водночас
——
лиш би не тиша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
аллеманд
Дівчинка й хлопчик, граються разом & жодної тут риторики. Неминучий джінґлбелз на мить, ледь віддалік, за кадром. В цей раз без вокалів, із тонким аранжуванням скрипочками й віолончелями, неначе сам герр Моцарт пойнявся оце неминучістю та у власний смак розважився трохи, собі. Похмурі бюргери, розгулюючі при обідньому псевдосвітлі небесному по новорічно-різдвяних потребах, проз уличну торгівлю ялинковими віниками, часничинами або хроном поштучно, а ще неяскраво спокуслива консервація з резервів домашніх, промерзлі багряно-червоні калинові китиці, волоські горіхи в шкаралупі, простецькі свічки, таранька, печиво кшталту мадленок, гарбуза, котру грубо нарізано рожево жовтавими скибками й розкладено в копійчані політиленові пакети, etc. Рік Чорного Водяного Кроля, каже вона, роззираючись. Наче би справді, щось у цім мало бути. В Чорного Водяного Кроля очі— вишневі цукати, каже він
Гофман розлюбив музику, говорить він, дещо поспіль, коли мовчання стає наддокучливим, а вона не просить ділитись тим, над чим він замислився, добре знаючи про відразу до слів ”про що ти думаєш“ & звичайну реакцію— ніякове стинання плечима, яке значить ”ані про що, жодного сенсу, тим більш бажання озвучувати“
Отже, Гофман розлюбив музику, коли, з початком війни, втративши посаду в державній канцелярії, змушений був шукати дохід й спробував заробляти омріяним фахом музиканта; імператор Наполеон Бонапарт Перший, певно ж, не маючи жодної гадки щодо, подвигнув його до письменництва натомість, котре прагне розлучення з первісним зачаруванням романтичним, мовби випручуючись із тенет поезії & неправди, власним взірцем унаочнюючи ласкавому читачеві вірогідну зраду того, заради чого вартувало жити, хай навіть блукала б у дійстві цім іронія десь, гальванізуючи своєрідно
У критиці гофманівсько-наполеонівська фаза часом іменується Еліксирами Диявола, досить нескладно з’ясувати, що під трейд-маркою еліксири видавці рубрикують критичні відгуки й дописи, рецензії, огляди новинок тогочасних композиторів (Ромберг, Пусткухен, ван Бетговен, Спонтіні, Вебер, p.p.), симфонічних й фортепіанних творів, що їх бамберзький капельмейстер пропонує до часописів, за дрібні гроші. В 1813-му, наважившись змінити місце проживання та маючи можливість переїхати, окрім іншого, до Вюрцбурга, Гофман, тим не менш, обирає Дрезден, звідкіль зручно навідуватись до Лейпцигу, опиняючись у самому центрі воєнних подій, на межі виживання в місті, залишеному прусськими королівськими військами під натиском французької армії, котра окуповує славетне місто на Ельбі, а пруссаки разом із росіянами в свою чергу вдаються до облоги, зо всіма супутніми ефектами, блокадою, браком провіанту, хаотичними обстрілами, навіть чумою, яка викошує чимало містян, й так потерпаючих під кулями, гранатами та картеччю, що прилітають і по вулицях, і по мирcьких будівлях—
Гофман незмінно реєструє власні спостереження & рефлексії, в щоденнику, або в кореспонденції знайомим-друзям, із особливою прискіпливістю щодо ситуацій радше трагікомічних, e.g., нотатки від 26 серпня про обстріл кварталу, в якому тимчасово проживає, оповідаючи про переховування мешканців на сходах до будинкового підвалу, задля порятунку від осколків, але тут нема жодної краплі вина або рому для збадьорення— прокляте, сповнене страхом становище! тож мусить покинути зібрання й під кулями відправляється до актора на прізвище Келлер, котрий прожива десь неподалік, щоб, наповнивши алкоголем фужери, спостерігати з вікна ринкову площу & там черговою гранатою розриває в шмаття безіменного вестфальського солдата, котрий просто вийшов набрати води, а декількома годинами пізніше те ж саме місце, на маленькій конячці, проминає сам імператор-антихрист, der Dey von Elba
Є своєрідний момент у тім, що Гофман, з огляду на вищесказане, міг і сподівано мав би сотворити щось належніше в плані художньому, ніж памфлет ”Візія на полі битви під Дрезденом“, однак, єдиним літературним підсумком сповненого вражень року 1813-го стає найперша та найславетніша із казок, іронічна фантазія про золотий горщик як вінець нісенітного й неземного кохання злиденного студента до зеленої змії (sic!) в цирку перлюстрованих філістерів & les connaisseurs; за добрий тон слугує звичка шукати якомога матеріалістичніші тлумачення будь-чого, хоч би найхимернішого, хай би втручання магічних сил
Будуть розумники, які апелюватимуть до чеснот, або й переваг казки ”Лускунчик і мишачий король“, котрій давно нема потреби живитися авторським авторитетом, перетворившись на щось більш значуще, ніж текст— не суть, балет це чи театральна вистава, або анімаційний фільм, чи комікс. Безперечно, сам ”Лускунчик“ цяцьковіш & мілітарніш, себто, відповідніш до 1813, ніж до 1816 року написання, коли війна вже в минулому й усе, що лишилося самому Бонапарту, це принагідно чаркувати із комендантом де Лас Казом на острові св. Олени, хоч, відверто, ”Лускунчик“ радше майстерна гра в казку від автора, котрий давно не вірить у ті казки, та й сам романтизм вийшов із трендів, на його пост заступив бідермаєр. Гофман, здобувши відомість, але не як музикант, помре через вісім років, паралізований, диктуючи наступну історію, яку залишить незавершеною; спеціально попрохавши, щоб його перевернули обличчям до стіни, аби померти саме так, спиною до цього світу
Із іншого боку, міркує він про себе, чому би не алегорія, як-от Фантазус, або господь його Пан, котрі десь там недалік, заметами того ж гіпертексту Жовтого Земного Кроля, й закинута накінець ідея про домовлену аспірантуру, оскільки нині слід заробляти копійчину на хліб, хай відгортанням снігу, що намело під ранок, не за якимсь конкретно тарифом, але прохали ось, попри інші обов’язки. Із роботою в Німеччині, навіть в Польщі, категорично не зрослося. Є ще германська літкласика, адаптовані до сучасного правопису оригінали в покетбуковім форматі, Музеус, Жан Поль, фон Кляйст, Брентано, Фукé. Всякчас існує іще противажіль ментальний, хай би в найдальшому закапелкові, що як не дивно, має вихід на свій засклений балкон, й при дверях на виході тім, сподівано хай би зненацька, перебува Ding an sich, метафізичного штибу істота, тимчасом ти сам— комашка, павучок знічев’я, заповзаючий на сяйливе тло монітору без розуміння звідки береться те сяйво, навпроти всміхнено-непорушно-зворушливої люб’язності, начеб одвічної, що метафора душі, якусь хвильку пороздивлятись навзаєм, потім хіба спомин
Годі вже, ходи спати, говорить вона, але він далі гортає чиїсь-якісь коменти, без особливо захоплення. Скорботні часи безпросвітні, стільки жалоби повсюдної, стільки ненависті. Розгубивши дорогою, одного за одним, нечисленних правдивих друзів, Роланд до Вежі Темної вийшов ізнову. Тупі хамські відмазки відморозків. Волання пустельні, сарказм того, хто наміром не в темі. Лунатичний тéррор, з-за приглушеної байдужості в інтонації Брандо. Повітряні тривоги на районі, не сподвигаючі більш жодного. Знавці геостратегії курять турецький чай; Віра, Надія, Любов і Софія почергово закликають донатити на кровоспинні турнікети і т. ін., не покладаючи рук, попри всі мислимі розчарування. Зчорнілі від втом, від горілого пороху, від роз’їдаючого зусібіч тління, в просякнутій окривавленим снігом грязюці, хлопці до останнього тримають фронт . . . Війна— не лише фаталістичне прийняття будь-яких небезпек ad hoc, чи варіацій насильства й страждань на жевріючому фоні барв огнево-кривавих. Війна— не лише чийсь ідеальний рекет. Війна так само— беззупинна варіативність дискурсу & ти, жодного сумніву, переглянеш всі версії, від розпачливої до патетичної, проз сентимент й рісентмент, фльор гедонізму, вбиття в собі копірайтера, антитетику, бентеживо, китайських музик, штукарство, оммажі, повсюдну карнавально-щоденну віхолу фактів чи фейків, що жнивують у свій спосіб —whatever gets you thru the night——
потурає хай би інформаційна, хоч би кібервійна, нейропрограмована чи навіть
банально дикоросла психіатрія, вигоряння й виснаги до нудоти & спазмів, абощо—
подеколи свідоме бажання усього роздраю водночас
——
лиш би не тиша
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
