ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.02.12 20:04
Срібло висить на гілках,
Ніби в Господніх руках.

Срібло земної краси
У завірюхах яси.

Хто його подарував?
Втілений в сніг Авраам.

Олена Побийголод
2025.02.12 15:48
День 39-й. Останній бенкет)

1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...

Тетяна Левицька
2025.02.12 13:36
Я дякую тобі за дві душі в колисці,
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті

Козак Дума
2025.02.12 13:22
Подумки берегом моря ще теплого
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.

Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,

Володимир Каразуб
2025.02.12 09:47
Спробуй по-справжньому вслухатися у симфонію,
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу

Козак Дума
2025.02.12 08:43
З-за хмари раптом визирнуло сонце
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.

Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море

Віктор Кучерук
2025.02.12 05:29
Душа мовчить, а серце ціпеніє
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.

Іван Потьомкін
2025.02.11 22:30
Ми в швидкості майже зрівнялись:
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв

Олена Побийголод
2025.02.11 21:57
Вечір 38-го дня. Ще не Пенелопа, зате – Евріклея)

1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.

Борис Костиря
2025.02.11 21:25
Південне море не може
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,

Тетяна Левицька
2025.02.11 15:52
Перетворився на гадюку,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?

Із Богом глечики побила,

Світлана Пирогова
2025.02.11 15:00
Це пожежна охорона? -
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.

- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,

Козак Дума
2025.02.11 13:41
Не вийшло казки, будень чари з’їв,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…

Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,

Козак Дума
2025.02.11 11:39
Сніжить і сонце в небі сяє!
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…

Володимир Каразуб
2025.02.11 10:34
Град Божий затягнуто сірими хмарами,
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами

Ніна Виноградська
2025.02.11 10:22
Коли в поета з болю мовкне серце,
До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.

Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Михайло Солодій
2025.02.08

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза

 аллеманд
 
Дівчинка й хлопчик, граються разом & жодної тут риторики. Неминучий джінґлбелз на мить, ледь віддалік, за кадром. В цей раз без вокалів, із тонким аранжуванням скрипочками й віолончелями, неначе сам герр Моцарт пойнявся оце неминучістю та у власний смак розважився трохи, собі. Похмурі бюргери, розгулюючі при обідньому псевдосвітлі небесному по новорічно-різдвяних потребах, проз уличну торгівлю ялинковими віниками, часничинами або хроном поштучно, а ще неяскраво спокуслива консервація з резервів домашніх, промерзлі багряно-червоні калинові китиці, волоські горіхи в шкаралупі, простецькі свічки, таранька, печиво кшталту мадленок, гарбуза, котру грубо нарізано рожево жовтавими скибками й розкладено в копійчані політиленові пакети, etc. Рік Чорного Водяного Кроля, каже вона, роззираючись. Наче би справді, щось у цім мало бути. В Чорного Водяного Кроля очі— вишневі цукати, каже він
 
__________

 
Гофман розлюбив музику, говорить він, дещо поспіль, коли мовчання стає наддокучливим, а вона не просить ділитись тим, над чим він замислився, добре знаючи про відразу до слів ”про що ти думаєш“ & звичайну реакцію— ніякове стинання плечима, яке значить ”ані про що, жодного сенсу, тим більш бажання озвучувати“
 
Отже, Гофман розлюбив музику, коли, з початком війни, втративши посаду в державній канцелярії, змушений був шукати дохід й спробував заробляти омріяним фахом музиканта; імператор Наполеон Бонапарт Перший, певно ж, не маючи жодної гадки щодо, подвигнув його до письменництва натомість, котре прагне розлучення з первісним зачаруванням романтичним, мовби випручуючись із тенет поезії & неправди, власним взірцем унаочнюючи ласкавому читачеві вірогідну зраду того, заради чого вартувало жити, хай навіть блукала б у дійстві цім іронія десь, гальванізуючи своєрідно
 
У критиці гофманівсько-наполеонівська фаза часом іменується Еліксирами Диявола, досить нескладно з’ясувати, що під трейд-маркою еліксири видавці рубрикують критичні відгуки й дописи, рецензії, огляди новинок тогочасних композиторів (Ромберг, Пусткухен, ван Бетговен, Спонтіні, Вебер, p.p.), симфонічних й фортепіанних творів, що їх бамберзький капельмейстер пропонує до часописів, за дрібні гроші. В 1813-му, наважившись змінити місце проживання та маючи можливість переїхати, окрім іншого, до Вюрцбурга, Гофман, тим не менш, обирає Дрезден, звідкіль зручно навідуватись до Лейпцигу, опиняючись у самому центрі воєнних подій, на межі виживання в місті, залишеному прусськими королівськими військами під натиском французької армії, котра окуповує славетне місто на Ельбі, а пруссаки разом із росіянами в свою чергу вдаються до облоги, зо всіма супутніми ефектами, блокадою, браком провіанту, хаотичними обстрілами, навіть чумою, яка викошує чимало містян, й так потерпаючих під кулями, гранатами та картеччю, що прилітають і по вулицях, і по мирcьких будівлях—
 
Гофман незмінно реєструє власні спостереження & рефлексії, в щоденнику, або в кореспонденції знайомим-друзям, із особливою прискіпливістю щодо ситуацій радше трагікомічних, e.g., нотатки від 26 серпня про обстріл кварталу, в якому тимчасово проживає, оповідаючи про переховування мешканців на сходах до будинкового підвалу, задля порятунку від осколків, але тут нема жодної краплі вина або рому для збадьорення— прокляте, сповнене страхом становище! тож мусить покинути зібрання й під кулями відправляється до актора на прізвище Келлер, котрий прожива десь неподалік, щоб, наповнивши алкоголем фужери, спостерігати з вікна ринкову площу & там черговою гранатою розриває в шмаття безіменного вестфальського солдата, котрий просто вийшов набрати води, а декількома годинами пізніше те ж саме місце, на маленькій конячці, проминає сам імператор-антихрист, der Dey von Elba
 
Є своєрідний момент у тім, що Гофман, з огляду на вищесказане, міг і сподівано мав би сотворити щось належніше в плані художньому, ніж памфлет ”Візія на полі битви під Дрезденом“, однак, єдиним літературним підсумком сповненого вражень року 1813-го стає найперша та найславетніша із казок, іронічна фантазія про золотий горщик як вінець нісенітного й неземного кохання злиденного студента до зеленої змії (sic!) в цирку перлюстрованих філістерів & les connaisseurs; за добрий тон слугує звичка шукати якомога матеріалістичніші тлумачення будь-чого, хоч би найхимернішого, хай би втручання магічних сил
 
Будуть розумники, які апелюватимуть до чеснот, або й переваг казки ”Лускунчик і мишачий король“, котрій давно нема потреби живитися авторським авторитетом, перетворившись на щось більш значуще, ніж текст— не суть, балет це чи театральна вистава, або анімаційний фільм, чи комікс. Безперечно, сам ”Лускунчик“ цяцьковіш & мілітарніш, себто, відповідніш до 1813, ніж до 1816 року написання, коли війна вже в минулому й усе, що лишилося самому Бонапарту, це принагідно чаркувати із комендантом де Лас Казом на острові св. Олени, хоч, відверто, ”Лускунчик“ радше майстерна гра в казку від автора, котрий давно не вірить у ті казки, та й сам романтизм вийшов із трендів, на його пост заступив бідермаєр. Гофман, здобувши відомість, але не як музикант, помре через вісім років, паралізований, диктуючи наступну історію, яку залишить незавершеною; спеціально попрохавши, щоб його перевернули обличчям до стіни, аби померти саме так, спиною до цього світу
 
__________

 
Із іншого боку, міркує він про себе, чому би не алегорія, як-от Фантазус, або господь його Пан, котрі десь там недалік, заметами того ж гіпертексту Жовтого Земного Кроля, й закинута накінець ідея про домовлену аспірантуру, оскільки нині слід заробляти копійчину на хліб, хай відгортанням снігу, що намело під ранок, не за якимсь конкретно тарифом, але прохали ось, попри інші обов’язки. Із роботою в Німеччині, навіть в Польщі, категорично не зрослося. Є ще германська літкласика, адаптовані до сучасного правопису оригінали в покетбуковім форматі, Музеус, Жан Поль, фон Кляйст, Брентано, Фукé. Всякчас існує іще противажіль ментальний, хай би в найдальшому закапелкові, що як не дивно, має вихід на свій засклений балкон, й при дверях на виході тім, сподівано хай би зненацька, перебува Ding an sich, метафізичного штибу істота, тимчасом ти сам— комашка, павучок знічев’я, заповзаючий на сяйливе тло монітору без розуміння звідки береться те сяйво, навпроти всміхнено-непорушно-зворушливої люб’язності, начеб одвічної, що метафора душі, якусь хвильку пороздивлятись навзаєм, потім хіба спомин
 
Годі вже, ходи спати, говорить вона, але він далі гортає чиїсь-якісь коменти, без особливо захоплення. Скорботні часи безпросвітні, стільки жалоби повсюдної, стільки ненависті. Розгубивши дорогою, одного за одним, нечисленних правдивих друзів, Роланд до Вежі Темної вийшов ізнову. Тупі хамські відмазки відморозків. Волання пустельні, сарказм того, хто наміром не в темі. Лунатичний тéррор, з-за приглушеної байдужості в інтонації Брандо. Повітряні тривоги на районі, не сподвигаючі більш жодного. Знавці геостратегії курять турецький чай; Віра, Надія, Любов і Софія почергово закликають донатити на кровоспинні турнікети і т. ін., не покладаючи рук, попри всі мислимі розчарування. Зчорнілі від втом, від горілого пороху, від роз’їдаючого зусібіч тління, в просякнутій окривавленим снігом грязюці, хлопці до останнього тримають фронт . . . Війна— не лише фаталістичне прийняття будь-яких небезпек ad hoc, чи варіацій насильства й страждань на жевріючому фоні барв огнево-кривавих. Війна— не лише чийсь ідеальний рекет. Війна так само— беззупинна варіативність дискурсу & ти, жодного сумніву, переглянеш всі версії, від розпачливої до патетичної, проз сентимент й рісентмент, фльор гедонізму, вбиття в собі копірайтера, антитетику, бентеживо, китайських музик, штукарство, оммажі, повсюдну карнавально-щоденну віхолу фактів чи фейків, що жнивують у свій спосіб —whatever gets you thru the night——
 
зневажаючи філософеми, доводи та резони, анікому не цікавим чуттям на моменті позаріз
потурає хай би інформаційна, хоч би кібервійна, нейропрограмована чи навіть
банально дикоросла психіатрія, вигоряння й виснаги до нудоти & спазмів, абощо—
подеколи свідоме бажання усього роздраю водночас
——
лиш би не тиша

 
 
 
 
 
 
 
 

 
2023
 
 
 




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-01-26 22:03:10
Переглядів сторінки твору 326
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.725
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.02.12 20:06
Автор у цю хвилину відсутній