Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
аллеманд
Дівчинка й хлопчик, граються разом & жодної тут риторики. Неминучий джінґлбелз на мить, ледь віддалік, за кадром. В цей раз без вокалів, із тонким аранжуванням скрипочками й віолончелями, неначе сам герр Моцарт пойнявся оце неминучістю та у власний смак розважився трохи, собі. Похмурі бюргери, розгулюючі при обідньому псевдосвітлі небесному по новорічно-різдвяних потребах, проз уличну торгівлю ялинковими віниками, часничинами або хроном поштучно, а ще неяскраво спокуслива консервація з резервів домашніх, промерзлі багряно-червоні калинові китиці, волоські горіхи в шкаралупі, простецькі свічки, таранька, печиво кшталту мадленок, гарбуза, котру грубо нарізано рожево жовтавими скибками й розкладено в копійчані політиленові пакети, etc. Рік Чорного Водяного Кроля, каже вона, роззираючись. Наче би справді, щось у цім мало бути. В Чорного Водяного Кроля очі— вишневі цукати, каже він
__________
Гофман розлюбив музику, говорить він, дещо поспіль, коли мовчання стає наддокучливим, а вона не просить ділитись тим, над чим він замислився, добре знаючи про відразу до слів ”про що ти думаєш“ & звичайну реакцію— ніякове стинання плечима, яке значить ”ані про що, жодного сенсу, тим більш бажання озвучувати“
Отже, Гофман розлюбив музику, коли, з початком війни, втративши посаду в державній канцелярії, змушений був шукати дохід й спробував заробляти омріяним фахом музиканта; імператор Наполеон Бонапарт Перший, певно ж, не маючи жодної гадки щодо, подвигнув його до письменництва натомість, котре прагне розлучення з первісним зачаруванням романтичним, мовби випручуючись із тенет поезії & неправди, власним взірцем унаочнюючи ласкавому читачеві вірогідну зраду того, заради чого вартувало жити, хай навіть блукала б у дійстві цім іронія десь, гальванізуючи своєрідно
У критиці гофманівсько-наполеонівська фаза часом іменується Еліксирами Диявола, досить нескладно з’ясувати, що під трейд-маркою еліксири видавці рубрикують критичні відгуки й дописи, рецензії, огляди новинок тогочасних композиторів (Ромберг, Пусткухен, ван Бетговен, Спонтіні, Вебер, p.p.), симфонічних й фортепіанних творів, що їх бамберзький капельмейстер пропонує до часописів, за дрібні гроші. В 1813-му, наважившись змінити місце проживання та маючи можливість переїхати, окрім іншого, до Вюрцбурга, Гофман, тим не менш, обирає Дрезден, звідкіль зручно навідуватись до Лейпцигу, опиняючись у самому центрі воєнних подій, на межі виживання в місті, залишеному прусськими королівськими військами під натиском французької армії, котра окуповує славетне місто на Ельбі, а пруссаки разом із росіянами в свою чергу вдаються до облоги, зо всіма супутніми ефектами, блокадою, браком провіанту, хаотичними обстрілами, навіть чумою, яка викошує чимало містян, й так потерпаючих під кулями, гранатами та картеччю, що прилітають і по вулицях, і по мирcьких будівлях—
Гофман незмінно реєструє власні спостереження & рефлексії, в щоденнику, або в кореспонденції знайомим-друзям, із особливою прискіпливістю щодо ситуацій радше трагікомічних, e.g., нотатки від 26 серпня про обстріл кварталу, в якому тимчасово проживає, оповідаючи про переховування мешканців на сходах до будинкового підвалу, задля порятунку від осколків, але тут нема жодної краплі вина або рому для збадьорення— прокляте, сповнене страхом становище! тож мусить покинути зібрання й під кулями відправляється до актора на прізвище Келлер, котрий прожива десь неподалік, щоб, наповнивши алкоголем фужери, спостерігати з вікна ринкову площу & там черговою гранатою розриває в шмаття безіменного вестфальського солдата, котрий просто вийшов набрати води, а декількома годинами пізніше те ж саме місце, на маленькій конячці, проминає сам імператор-антихрист, der Dey von Elba
Є своєрідний момент у тім, що Гофман, з огляду на вищесказане, міг і сподівано мав би сотворити щось належніше в плані художньому, ніж памфлет ”Візія на полі битви під Дрезденом“, однак, єдиним літературним підсумком сповненого вражень року 1813-го стає найперша та найславетніша із казок, іронічна фантазія про золотий горщик як вінець нісенітного й неземного кохання злиденного студента до зеленої змії (sic!) в цирку перлюстрованих філістерів & les connaisseurs; за добрий тон слугує звичка шукати якомога матеріалістичніші тлумачення будь-чого, хоч би найхимернішого, хай би втручання магічних сил
Будуть розумники, які апелюватимуть до чеснот, або й переваг казки ”Лускунчик і мишачий король“, котрій давно нема потреби живитися авторським авторитетом, перетворившись на щось більш значуще, ніж текст— не суть, балет це чи театральна вистава, або анімаційний фільм, чи комікс. Безперечно, сам ”Лускунчик“ цяцьковіш & мілітарніш, себто, відповідніш до 1813, ніж до 1816 року написання, коли війна вже в минулому й усе, що лишилося самому Бонапарту, це принагідно чаркувати із комендантом де Лас Казом на острові св. Олени, хоч, відверто, ”Лускунчик“ радше майстерна гра в казку від автора, котрий давно не вірить у ті казки, та й сам романтизм вийшов із трендів, на його пост заступив бідермаєр. Гофман, здобувши відомість, але не як музикант, помре через вісім років, паралізований, диктуючи наступну історію, яку залишить незавершеною; спеціально попрохавши, щоб його перевернули обличчям до стіни, аби померти саме так, спиною до цього світу
__________
Із іншого боку, міркує він про себе, чому би не алегорія, як-от Фантазус, або господь його Пан, котрі десь там недалік, заметами того ж гіпертексту Жовтого Земного Кроля, й закинута накінець ідея про домовлену аспірантуру, оскільки нині слід заробляти копійчину на хліб, хай відгортанням снігу, що намело під ранок, не за якимсь конкретно тарифом, але прохали ось, попри інші обов’язки. Із роботою в Німеччині, навіть в Польщі, категорично не зрослося. Є ще германська літкласика, адаптовані до сучасного правопису оригінали в покетбуковім форматі, Музеус, Жан Поль, фон Кляйст, Брентано, Фукé. Всякчас існує іще противажіль ментальний, хай би в найдальшому закапелкові, що як не дивно, має вихід на свій засклений балкон, й при дверях на виході тім, сподівано хай би зненацька, перебува Ding an sich, метафізичного штибу істота, тимчасом ти сам— комашка, павучок знічев’я, заповзаючий на сяйливе тло монітору без розуміння звідки береться те сяйво, навпроти всміхнено-непорушно-зворушливої люб’язності, начеб одвічної, що метафора душі, якусь хвильку пороздивлятись навзаєм, потім хіба спомин
Годі вже, ходи спати, говорить вона, але він далі гортає чиїсь-якісь коменти, без особливо захоплення. Скорботні часи безпросвітні, стільки жалоби повсюдної, стільки ненависті. Розгубивши дорогою, одного за одним, нечисленних правдивих друзів, Роланд до Вежі Темної вийшов ізнову. Тупі хамські відмазки відморозків. Волання пустельні, сарказм того, хто наміром не в темі. Лунатичний тéррор, з-за приглушеної байдужості в інтонації Брандо. Повітряні тривоги на районі, не сподвигаючі більш жодного. Знавці геостратегії курять турецький чай; Віра, Надія, Любов і Софія почергово закликають донатити на кровоспинні турнікети і т. ін., не покладаючи рук, попри всі мислимі розчарування. Зчорнілі від втом, від горілого пороху, від роз’їдаючого зусібіч тління, в просякнутій окривавленим снігом грязюці, хлопці до останнього тримають фронт . . . Війна— не лише фаталістичне прийняття будь-яких небезпек ad hoc, чи варіацій насильства й страждань на жевріючому фоні барв огнево-кривавих. Війна— не лише чийсь ідеальний рекет. Війна так само— беззупинна варіативність дискурсу & ти, жодного сумніву, переглянеш всі версії, від розпачливої до патетичної, проз сентимент й рісентмент, фльор гедонізму, вбиття в собі копірайтера, антитетику, бентеживо, китайських музик, штукарство, оммажі, повсюдну карнавально-щоденну віхолу фактів чи фейків, що жнивують у свій спосіб —whatever gets you thru the night——
зневажаючи філософеми, доводи та резони, анікому не цікавим чуттям на моменті позаріз
потурає хай би інформаційна, хоч би кібервійна, нейропрограмована чи навіть
банально дикоросла психіатрія, вигоряння й виснаги до нудоти & спазмів, абощо—
подеколи свідоме бажання усього роздраю водночас
——
лиш би не тиша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
аллеманд
Дівчинка й хлопчик, граються разом & жодної тут риторики. Неминучий джінґлбелз на мить, ледь віддалік, за кадром. В цей раз без вокалів, із тонким аранжуванням скрипочками й віолончелями, неначе сам герр Моцарт пойнявся оце неминучістю та у власний смак розважився трохи, собі. Похмурі бюргери, розгулюючі при обідньому псевдосвітлі небесному по новорічно-різдвяних потребах, проз уличну торгівлю ялинковими віниками, часничинами або хроном поштучно, а ще неяскраво спокуслива консервація з резервів домашніх, промерзлі багряно-червоні калинові китиці, волоські горіхи в шкаралупі, простецькі свічки, таранька, печиво кшталту мадленок, гарбуза, котру грубо нарізано рожево жовтавими скибками й розкладено в копійчані політиленові пакети, etc. Рік Чорного Водяного Кроля, каже вона, роззираючись. Наче би справді, щось у цім мало бути. В Чорного Водяного Кроля очі— вишневі цукати, каже він
Гофман розлюбив музику, говорить він, дещо поспіль, коли мовчання стає наддокучливим, а вона не просить ділитись тим, над чим він замислився, добре знаючи про відразу до слів ”про що ти думаєш“ & звичайну реакцію— ніякове стинання плечима, яке значить ”ані про що, жодного сенсу, тим більш бажання озвучувати“
Отже, Гофман розлюбив музику, коли, з початком війни, втративши посаду в державній канцелярії, змушений був шукати дохід й спробував заробляти омріяним фахом музиканта; імператор Наполеон Бонапарт Перший, певно ж, не маючи жодної гадки щодо, подвигнув його до письменництва натомість, котре прагне розлучення з первісним зачаруванням романтичним, мовби випручуючись із тенет поезії & неправди, власним взірцем унаочнюючи ласкавому читачеві вірогідну зраду того, заради чого вартувало жити, хай навіть блукала б у дійстві цім іронія десь, гальванізуючи своєрідно
У критиці гофманівсько-наполеонівська фаза часом іменується Еліксирами Диявола, досить нескладно з’ясувати, що під трейд-маркою еліксири видавці рубрикують критичні відгуки й дописи, рецензії, огляди новинок тогочасних композиторів (Ромберг, Пусткухен, ван Бетговен, Спонтіні, Вебер, p.p.), симфонічних й фортепіанних творів, що їх бамберзький капельмейстер пропонує до часописів, за дрібні гроші. В 1813-му, наважившись змінити місце проживання та маючи можливість переїхати, окрім іншого, до Вюрцбурга, Гофман, тим не менш, обирає Дрезден, звідкіль зручно навідуватись до Лейпцигу, опиняючись у самому центрі воєнних подій, на межі виживання в місті, залишеному прусськими королівськими військами під натиском французької армії, котра окуповує славетне місто на Ельбі, а пруссаки разом із росіянами в свою чергу вдаються до облоги, зо всіма супутніми ефектами, блокадою, браком провіанту, хаотичними обстрілами, навіть чумою, яка викошує чимало містян, й так потерпаючих під кулями, гранатами та картеччю, що прилітають і по вулицях, і по мирcьких будівлях—
Гофман незмінно реєструє власні спостереження & рефлексії, в щоденнику, або в кореспонденції знайомим-друзям, із особливою прискіпливістю щодо ситуацій радше трагікомічних, e.g., нотатки від 26 серпня про обстріл кварталу, в якому тимчасово проживає, оповідаючи про переховування мешканців на сходах до будинкового підвалу, задля порятунку від осколків, але тут нема жодної краплі вина або рому для збадьорення— прокляте, сповнене страхом становище! тож мусить покинути зібрання й під кулями відправляється до актора на прізвище Келлер, котрий прожива десь неподалік, щоб, наповнивши алкоголем фужери, спостерігати з вікна ринкову площу & там черговою гранатою розриває в шмаття безіменного вестфальського солдата, котрий просто вийшов набрати води, а декількома годинами пізніше те ж саме місце, на маленькій конячці, проминає сам імператор-антихрист, der Dey von Elba
Є своєрідний момент у тім, що Гофман, з огляду на вищесказане, міг і сподівано мав би сотворити щось належніше в плані художньому, ніж памфлет ”Візія на полі битви під Дрезденом“, однак, єдиним літературним підсумком сповненого вражень року 1813-го стає найперша та найславетніша із казок, іронічна фантазія про золотий горщик як вінець нісенітного й неземного кохання злиденного студента до зеленої змії (sic!) в цирку перлюстрованих філістерів & les connaisseurs; за добрий тон слугує звичка шукати якомога матеріалістичніші тлумачення будь-чого, хоч би найхимернішого, хай би втручання магічних сил
Будуть розумники, які апелюватимуть до чеснот, або й переваг казки ”Лускунчик і мишачий король“, котрій давно нема потреби живитися авторським авторитетом, перетворившись на щось більш значуще, ніж текст— не суть, балет це чи театральна вистава, або анімаційний фільм, чи комікс. Безперечно, сам ”Лускунчик“ цяцьковіш & мілітарніш, себто, відповідніш до 1813, ніж до 1816 року написання, коли війна вже в минулому й усе, що лишилося самому Бонапарту, це принагідно чаркувати із комендантом де Лас Казом на острові св. Олени, хоч, відверто, ”Лускунчик“ радше майстерна гра в казку від автора, котрий давно не вірить у ті казки, та й сам романтизм вийшов із трендів, на його пост заступив бідермаєр. Гофман, здобувши відомість, але не як музикант, помре через вісім років, паралізований, диктуючи наступну історію, яку залишить незавершеною; спеціально попрохавши, щоб його перевернули обличчям до стіни, аби померти саме так, спиною до цього світу
Із іншого боку, міркує він про себе, чому би не алегорія, як-от Фантазус, або господь його Пан, котрі десь там недалік, заметами того ж гіпертексту Жовтого Земного Кроля, й закинута накінець ідея про домовлену аспірантуру, оскільки нині слід заробляти копійчину на хліб, хай відгортанням снігу, що намело під ранок, не за якимсь конкретно тарифом, але прохали ось, попри інші обов’язки. Із роботою в Німеччині, навіть в Польщі, категорично не зрослося. Є ще германська літкласика, адаптовані до сучасного правопису оригінали в покетбуковім форматі, Музеус, Жан Поль, фон Кляйст, Брентано, Фукé. Всякчас існує іще противажіль ментальний, хай би в найдальшому закапелкові, що як не дивно, має вихід на свій засклений балкон, й при дверях на виході тім, сподівано хай би зненацька, перебува Ding an sich, метафізичного штибу істота, тимчасом ти сам— комашка, павучок знічев’я, заповзаючий на сяйливе тло монітору без розуміння звідки береться те сяйво, навпроти всміхнено-непорушно-зворушливої люб’язності, начеб одвічної, що метафора душі, якусь хвильку пороздивлятись навзаєм, потім хіба спомин
Годі вже, ходи спати, говорить вона, але він далі гортає чиїсь-якісь коменти, без особливо захоплення. Скорботні часи безпросвітні, стільки жалоби повсюдної, стільки ненависті. Розгубивши дорогою, одного за одним, нечисленних правдивих друзів, Роланд до Вежі Темної вийшов ізнову. Тупі хамські відмазки відморозків. Волання пустельні, сарказм того, хто наміром не в темі. Лунатичний тéррор, з-за приглушеної байдужості в інтонації Брандо. Повітряні тривоги на районі, не сподвигаючі більш жодного. Знавці геостратегії курять турецький чай; Віра, Надія, Любов і Софія почергово закликають донатити на кровоспинні турнікети і т. ін., не покладаючи рук, попри всі мислимі розчарування. Зчорнілі від втом, від горілого пороху, від роз’їдаючого зусібіч тління, в просякнутій окривавленим снігом грязюці, хлопці до останнього тримають фронт . . . Війна— не лише фаталістичне прийняття будь-яких небезпек ad hoc, чи варіацій насильства й страждань на жевріючому фоні барв огнево-кривавих. Війна— не лише чийсь ідеальний рекет. Війна так само— беззупинна варіативність дискурсу & ти, жодного сумніву, переглянеш всі версії, від розпачливої до патетичної, проз сентимент й рісентмент, фльор гедонізму, вбиття в собі копірайтера, антитетику, бентеживо, китайських музик, штукарство, оммажі, повсюдну карнавально-щоденну віхолу фактів чи фейків, що жнивують у свій спосіб —whatever gets you thru the night——
потурає хай би інформаційна, хоч би кібервійна, нейропрограмована чи навіть
банально дикоросла психіатрія, вигоряння й виснаги до нудоти & спазмів, абощо—
подеколи свідоме бажання усього роздраю водночас
——
лиш би не тиша
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
