Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Лемберзькі музичні салони польської та австрійської
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
аллеманд
Дівчинка й хлопчик, граються разом & жодної тут риторики. Неминучий джінґлбелз на мить, ледь віддалік, за кадром. В цей раз без вокалів, із тонким аранжуванням скрипочками й віолончелями, неначе сам герр Моцарт пойнявся оце неминучістю та у власний смак розважився трохи, собі. Похмурі бюргери, розгулюючі при обідньому псевдосвітлі небесному по новорічно-різдвяних потребах, проз уличну торгівлю ялинковими віниками, часничинами або хроном поштучно, а ще неяскраво спокуслива консервація з резервів домашніх, промерзлі багряно-червоні калинові китиці, волоські горіхи в шкаралупі, простецькі свічки, таранька, печиво кшталту мадленок, гарбуза, котру грубо нарізано рожево жовтавими скибками й розкладено в копійчані політиленові пакети, etc. Рік Чорного Водяного Кроля, каже вона, роззираючись. Наче би справді, щось у цім мало бути. В Чорного Водяного Кроля очі— вишневі цукати, каже він
__________
Гофман розлюбив музику, говорить він, дещо поспіль, коли мовчання стає наддокучливим, а вона не просить ділитись тим, над чим він замислився, добре знаючи про відразу до слів ”про що ти думаєш“ & звичайну реакцію— ніякове стинання плечима, яке значить ”ані про що, жодного сенсу, тим більш бажання озвучувати“
Отже, Гофман розлюбив музику, коли, з початком війни, втративши посаду в державній канцелярії, змушений був шукати дохід й спробував заробляти омріяним фахом музиканта; імператор Наполеон Бонапарт Перший, певно ж, не маючи жодної гадки щодо, подвигнув його до письменництва натомість, котре прагне розлучення з первісним зачаруванням романтичним, мовби випручуючись із тенет поезії & неправди, власним взірцем унаочнюючи ласкавому читачеві вірогідну зраду того, заради чого вартувало жити, хай навіть блукала б у дійстві цім іронія десь, гальванізуючи своєрідно
У критиці гофманівсько-наполеонівська фаза часом іменується Еліксирами Диявола, досить нескладно з’ясувати, що під трейд-маркою еліксири видавці рубрикують критичні відгуки й дописи, рецензії, огляди новинок тогочасних композиторів (Ромберг, Пусткухен, ван Бетговен, Спонтіні, Вебер, p.p.), симфонічних й фортепіанних творів, що їх бамберзький капельмейстер пропонує до часописів, за дрібні гроші. В 1813-му, наважившись змінити місце проживання та маючи можливість переїхати, окрім іншого, до Вюрцбурга, Гофман, тим не менш, обирає Дрезден, звідкіль зручно навідуватись до Лейпцигу, опиняючись у самому центрі воєнних подій, на межі виживання в місті, залишеному прусськими королівськими військами під натиском французької армії, котра окуповує славетне місто на Ельбі, а пруссаки разом із росіянами в свою чергу вдаються до облоги, зо всіма супутніми ефектами, блокадою, браком провіанту, хаотичними обстрілами, навіть чумою, яка викошує чимало містян, й так потерпаючих під кулями, гранатами та картеччю, що прилітають і по вулицях, і по мирcьких будівлях—
Гофман незмінно реєструє власні спостереження & рефлексії, в щоденнику, або в кореспонденції знайомим-друзям, із особливою прискіпливістю щодо ситуацій радше трагікомічних, e.g., нотатки від 26 серпня про обстріл кварталу, в якому тимчасово проживає, оповідаючи про переховування мешканців на сходах до будинкового підвалу, задля порятунку від осколків, але тут нема жодної краплі вина або рому для збадьорення— прокляте, сповнене страхом становище! тож мусить покинути зібрання й під кулями відправляється до актора на прізвище Келлер, котрий прожива десь неподалік, щоб, наповнивши алкоголем фужери, спостерігати з вікна ринкову площу & там черговою гранатою розриває в шмаття безіменного вестфальського солдата, котрий просто вийшов набрати води, а декількома годинами пізніше те ж саме місце, на маленькій конячці, проминає сам імператор-антихрист, der Dey von Elba
Є своєрідний момент у тім, що Гофман, з огляду на вищесказане, міг і сподівано мав би сотворити щось належніше в плані художньому, ніж памфлет ”Візія на полі битви під Дрезденом“, однак, єдиним літературним підсумком сповненого вражень року 1813-го стає найперша та найславетніша із казок, іронічна фантазія про золотий горщик як вінець нісенітного й неземного кохання злиденного студента до зеленої змії (sic!) в цирку перлюстрованих філістерів & les connaisseurs; за добрий тон слугує звичка шукати якомога матеріалістичніші тлумачення будь-чого, хоч би найхимернішого, хай би втручання магічних сил
Будуть розумники, які апелюватимуть до чеснот, або й переваг казки ”Лускунчик і мишачий король“, котрій давно нема потреби живитися авторським авторитетом, перетворившись на щось більш значуще, ніж текст— не суть, балет це чи театральна вистава, або анімаційний фільм, чи комікс. Безперечно, сам ”Лускунчик“ цяцьковіш & мілітарніш, себто, відповідніш до 1813, ніж до 1816 року написання, коли війна вже в минулому й усе, що лишилося самому Бонапарту, це принагідно чаркувати із комендантом де Лас Казом на острові св. Олени, хоч, відверто, ”Лускунчик“ радше майстерна гра в казку від автора, котрий давно не вірить у ті казки, та й сам романтизм вийшов із трендів, на його пост заступив бідермаєр. Гофман, здобувши відомість, але не як музикант, помре через вісім років, паралізований, диктуючи наступну історію, яку залишить незавершеною; спеціально попрохавши, щоб його перевернули обличчям до стіни, аби померти саме так, спиною до цього світу
__________
Із іншого боку, міркує він про себе, чому би не алегорія, як-от Фантазус, або господь його Пан, котрі десь там недалік, заметами того ж гіпертексту Жовтого Земного Кроля, й закинута накінець ідея про домовлену аспірантуру, оскільки нині слід заробляти копійчину на хліб, хай відгортанням снігу, що намело під ранок, не за якимсь конкретно тарифом, але прохали ось, попри інші обов’язки. Із роботою в Німеччині, навіть в Польщі, категорично не зрослося. Є ще германська літкласика, адаптовані до сучасного правопису оригінали в покетбуковім форматі, Музеус, Жан Поль, фон Кляйст, Брентано, Фукé. Всякчас існує іще противажіль ментальний, хай би в найдальшому закапелкові, що як не дивно, має вихід на свій засклений балкон, й при дверях на виході тім, сподівано хай би зненацька, перебува Ding an sich, метафізичного штибу істота, тимчасом ти сам— комашка, павучок знічев’я, заповзаючий на сяйливе тло монітору без розуміння звідки береться те сяйво, навпроти всміхнено-непорушно-зворушливої люб’язності, начеб одвічної, що метафора душі, якусь хвильку пороздивлятись навзаєм, потім хіба спомин
Годі вже, ходи спати, говорить вона, але він далі гортає чиїсь-якісь коменти, без особливо захоплення. Скорботні часи безпросвітні, стільки жалоби повсюдної, стільки ненависті. Розгубивши дорогою, одного за одним, нечисленних правдивих друзів, Роланд до Вежі Темної вийшов ізнову. Тупі хамські відмазки відморозків. Волання пустельні, сарказм того, хто наміром не в темі. Лунатичний тéррор, з-за приглушеної байдужості в інтонації Брандо. Повітряні тривоги на районі, не сподвигаючі більш жодного. Знавці геостратегії курять турецький чай; Віра, Надія, Любов і Софія почергово закликають донатити на кровоспинні турнікети і т. ін., не покладаючи рук, попри всі мислимі розчарування. Зчорнілі від втом, від горілого пороху, від роз’їдаючого зусібіч тління, в просякнутій окривавленим снігом грязюці, хлопці до останнього тримають фронт . . . Війна— не лише фаталістичне прийняття будь-яких небезпек ad hoc, чи варіацій насильства й страждань на жевріючому фоні барв огнево-кривавих. Війна— не лише чийсь ідеальний рекет. Війна так само— беззупинна варіативність дискурсу & ти, жодного сумніву, переглянеш всі версії, від розпачливої до патетичної, проз сентимент й рісентмент, фльор гедонізму, вбиття в собі копірайтера, антитетику, бентеживо, китайських музик, штукарство, оммажі, повсюдну карнавально-щоденну віхолу фактів чи фейків, що жнивують у свій спосіб —whatever gets you thru the night——
зневажаючи філософеми, доводи та резони, анікому не цікавим чуттям на моменті позаріз
потурає хай би інформаційна, хоч би кібервійна, нейропрограмована чи навіть
банально дикоросла психіатрія, вигоряння й виснаги до нудоти & спазмів, абощо—
подеколи свідоме бажання усього роздраю водночас
——
лиш би не тиша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
аллеманд
Дівчинка й хлопчик, граються разом & жодної тут риторики. Неминучий джінґлбелз на мить, ледь віддалік, за кадром. В цей раз без вокалів, із тонким аранжуванням скрипочками й віолончелями, неначе сам герр Моцарт пойнявся оце неминучістю та у власний смак розважився трохи, собі. Похмурі бюргери, розгулюючі при обідньому псевдосвітлі небесному по новорічно-різдвяних потребах, проз уличну торгівлю ялинковими віниками, часничинами або хроном поштучно, а ще неяскраво спокуслива консервація з резервів домашніх, промерзлі багряно-червоні калинові китиці, волоські горіхи в шкаралупі, простецькі свічки, таранька, печиво кшталту мадленок, гарбуза, котру грубо нарізано рожево жовтавими скибками й розкладено в копійчані політиленові пакети, etc. Рік Чорного Водяного Кроля, каже вона, роззираючись. Наче би справді, щось у цім мало бути. В Чорного Водяного Кроля очі— вишневі цукати, каже він
Гофман розлюбив музику, говорить він, дещо поспіль, коли мовчання стає наддокучливим, а вона не просить ділитись тим, над чим він замислився, добре знаючи про відразу до слів ”про що ти думаєш“ & звичайну реакцію— ніякове стинання плечима, яке значить ”ані про що, жодного сенсу, тим більш бажання озвучувати“
Отже, Гофман розлюбив музику, коли, з початком війни, втративши посаду в державній канцелярії, змушений був шукати дохід й спробував заробляти омріяним фахом музиканта; імператор Наполеон Бонапарт Перший, певно ж, не маючи жодної гадки щодо, подвигнув його до письменництва натомість, котре прагне розлучення з первісним зачаруванням романтичним, мовби випручуючись із тенет поезії & неправди, власним взірцем унаочнюючи ласкавому читачеві вірогідну зраду того, заради чого вартувало жити, хай навіть блукала б у дійстві цім іронія десь, гальванізуючи своєрідно
У критиці гофманівсько-наполеонівська фаза часом іменується Еліксирами Диявола, досить нескладно з’ясувати, що під трейд-маркою еліксири видавці рубрикують критичні відгуки й дописи, рецензії, огляди новинок тогочасних композиторів (Ромберг, Пусткухен, ван Бетговен, Спонтіні, Вебер, p.p.), симфонічних й фортепіанних творів, що їх бамберзький капельмейстер пропонує до часописів, за дрібні гроші. В 1813-му, наважившись змінити місце проживання та маючи можливість переїхати, окрім іншого, до Вюрцбурга, Гофман, тим не менш, обирає Дрезден, звідкіль зручно навідуватись до Лейпцигу, опиняючись у самому центрі воєнних подій, на межі виживання в місті, залишеному прусськими королівськими військами під натиском французької армії, котра окуповує славетне місто на Ельбі, а пруссаки разом із росіянами в свою чергу вдаються до облоги, зо всіма супутніми ефектами, блокадою, браком провіанту, хаотичними обстрілами, навіть чумою, яка викошує чимало містян, й так потерпаючих під кулями, гранатами та картеччю, що прилітають і по вулицях, і по мирcьких будівлях—
Гофман незмінно реєструє власні спостереження & рефлексії, в щоденнику, або в кореспонденції знайомим-друзям, із особливою прискіпливістю щодо ситуацій радше трагікомічних, e.g., нотатки від 26 серпня про обстріл кварталу, в якому тимчасово проживає, оповідаючи про переховування мешканців на сходах до будинкового підвалу, задля порятунку від осколків, але тут нема жодної краплі вина або рому для збадьорення— прокляте, сповнене страхом становище! тож мусить покинути зібрання й під кулями відправляється до актора на прізвище Келлер, котрий прожива десь неподалік, щоб, наповнивши алкоголем фужери, спостерігати з вікна ринкову площу & там черговою гранатою розриває в шмаття безіменного вестфальського солдата, котрий просто вийшов набрати води, а декількома годинами пізніше те ж саме місце, на маленькій конячці, проминає сам імператор-антихрист, der Dey von Elba
Є своєрідний момент у тім, що Гофман, з огляду на вищесказане, міг і сподівано мав би сотворити щось належніше в плані художньому, ніж памфлет ”Візія на полі битви під Дрезденом“, однак, єдиним літературним підсумком сповненого вражень року 1813-го стає найперша та найславетніша із казок, іронічна фантазія про золотий горщик як вінець нісенітного й неземного кохання злиденного студента до зеленої змії (sic!) в цирку перлюстрованих філістерів & les connaisseurs; за добрий тон слугує звичка шукати якомога матеріалістичніші тлумачення будь-чого, хоч би найхимернішого, хай би втручання магічних сил
Будуть розумники, які апелюватимуть до чеснот, або й переваг казки ”Лускунчик і мишачий король“, котрій давно нема потреби живитися авторським авторитетом, перетворившись на щось більш значуще, ніж текст— не суть, балет це чи театральна вистава, або анімаційний фільм, чи комікс. Безперечно, сам ”Лускунчик“ цяцьковіш & мілітарніш, себто, відповідніш до 1813, ніж до 1816 року написання, коли війна вже в минулому й усе, що лишилося самому Бонапарту, це принагідно чаркувати із комендантом де Лас Казом на острові св. Олени, хоч, відверто, ”Лускунчик“ радше майстерна гра в казку від автора, котрий давно не вірить у ті казки, та й сам романтизм вийшов із трендів, на його пост заступив бідермаєр. Гофман, здобувши відомість, але не як музикант, помре через вісім років, паралізований, диктуючи наступну історію, яку залишить незавершеною; спеціально попрохавши, щоб його перевернули обличчям до стіни, аби померти саме так, спиною до цього світу
Із іншого боку, міркує він про себе, чому би не алегорія, як-от Фантазус, або господь його Пан, котрі десь там недалік, заметами того ж гіпертексту Жовтого Земного Кроля, й закинута накінець ідея про домовлену аспірантуру, оскільки нині слід заробляти копійчину на хліб, хай відгортанням снігу, що намело під ранок, не за якимсь конкретно тарифом, але прохали ось, попри інші обов’язки. Із роботою в Німеччині, навіть в Польщі, категорично не зрослося. Є ще германська літкласика, адаптовані до сучасного правопису оригінали в покетбуковім форматі, Музеус, Жан Поль, фон Кляйст, Брентано, Фукé. Всякчас існує іще противажіль ментальний, хай би в найдальшому закапелкові, що як не дивно, має вихід на свій засклений балкон, й при дверях на виході тім, сподівано хай би зненацька, перебува Ding an sich, метафізичного штибу істота, тимчасом ти сам— комашка, павучок знічев’я, заповзаючий на сяйливе тло монітору без розуміння звідки береться те сяйво, навпроти всміхнено-непорушно-зворушливої люб’язності, начеб одвічної, що метафора душі, якусь хвильку пороздивлятись навзаєм, потім хіба спомин
Годі вже, ходи спати, говорить вона, але він далі гортає чиїсь-якісь коменти, без особливо захоплення. Скорботні часи безпросвітні, стільки жалоби повсюдної, стільки ненависті. Розгубивши дорогою, одного за одним, нечисленних правдивих друзів, Роланд до Вежі Темної вийшов ізнову. Тупі хамські відмазки відморозків. Волання пустельні, сарказм того, хто наміром не в темі. Лунатичний тéррор, з-за приглушеної байдужості в інтонації Брандо. Повітряні тривоги на районі, не сподвигаючі більш жодного. Знавці геостратегії курять турецький чай; Віра, Надія, Любов і Софія почергово закликають донатити на кровоспинні турнікети і т. ін., не покладаючи рук, попри всі мислимі розчарування. Зчорнілі від втом, від горілого пороху, від роз’їдаючого зусібіч тління, в просякнутій окривавленим снігом грязюці, хлопці до останнього тримають фронт . . . Війна— не лише фаталістичне прийняття будь-яких небезпек ad hoc, чи варіацій насильства й страждань на жевріючому фоні барв огнево-кривавих. Війна— не лише чийсь ідеальний рекет. Війна так само— беззупинна варіативність дискурсу & ти, жодного сумніву, переглянеш всі версії, від розпачливої до патетичної, проз сентимент й рісентмент, фльор гедонізму, вбиття в собі копірайтера, антитетику, бентеживо, китайських музик, штукарство, оммажі, повсюдну карнавально-щоденну віхолу фактів чи фейків, що жнивують у свій спосіб —whatever gets you thru the night——
потурає хай би інформаційна, хоч би кібервійна, нейропрограмована чи навіть
банально дикоросла психіатрія, вигоряння й виснаги до нудоти & спазмів, абощо—
подеколи свідоме бажання усього роздраю водночас
——
лиш би не тиша
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
