З тобою плачу, що душа ятриться,
кохай мене, благаю зі сльозами,
хай солов’ї співають вечорами
про поцілунки і кинджали з криці.

Не хочу залишати очевидців,
які моє цвітіння обірвали,
які мій піт і сльози обертали
в амбари, повні ситної пшениці.

Ніколи прядиво не закінчиться
кохання, пристрасті вогонь палає
як вічне сонце і як древній місяць.

Що не даєш ти і чого не дав я,
все смерть візьме, нічого не лишиться
тремтячій плоті від її бажання

Federico García Lorca El poeta dice la verdad
Quiero llorar mi pena y te lo digo
para que tú me quieras y me llores
en un anochecer de ruiseñores
con un puñal, con besos y contigo.

Quiero matar al único testigo
para el asesinato de mis flores
y convertir mi llanto y mis sudores
en eterno montón de duro trigo.

Que no se acabe nunca la madeja
del te quiero me quieres, siempre ardida
con decrépito sol y luna vieja.

Que lo que no me des y no te pida
será para la muerte, que no deja
ni sombra por la carne estremecida.