Повік не знатимеш, як я кохаю,
тому що спиш в мені, ти засинаєш.
Я над тобою плачу й захищаю
від лязгу проникаючої сталі.

Один закон над плоттю і зірками,
він мою душу зараз болем крає
й твої суворі крила обрізає
чужими каламутними словами

У парках скачуть натовпи без ліку
чатують твоє тіло і вмирання
моїх зеленогривих коней світла.

Але все так же спи, моє кохання.
Почуй, моєї крові рвуться скрипки!
Поглянь, погоня слідує за нами!

Federico García Lorca 10. El amor duerme en el pecho del poeta
Tu nunca entenderas lo que te quiero
porque duermes en mi y estas dormido.
Yo te oculto llorando, perseguido
por una voz de penetrante acero.

Norma que agita igual carne y lucero
traspasa ya mi pecho dolorido
y las turbias palabras han mordido
las alas de tu espiritu severo.

Grupo de gente salta en los jardines
esperando tu cuerpo y mi agonia
en caballos de luz y verdes crines.

Pero sigue durmiendo, vida mia.
¡Oye mi sangre rota en los violines!
¡Mira que nos acechan todavía!