Сюди троянди! швидше! помираю!
Сплітай вінок! співай! співай! ридання!
що тиснуть горло сутінні тумани,
і світло січня знов мені сіяє.

Так сильно, як і ти, тебе кохаю,
і небо зоряне, і трав хитання,
і темний цвіт, розлитий на поляні,
де анемони цілий рік зітхають.

Втішайся, що ятриться рана нова,
витоптуй очерет, дзвінкі джерела.
Пий кров пролиту на стегно медове.

Спіши! Зливаються вуста веселі,
оману душ, руїну від любові
залишить час в покинутій пустелі.

Federico García Lorca Soneto de la guirlanda de rosas
Esa guirnalda! pronto! que me muero!
Teje deprisa! canta! gime! canta!
que la sombra me enturbia la garganta
y otra vez viene a mi la luz de enero.

Entre lo que me quieres y te quiero,
aire de estrellas y temblor de planta,
espesura de anemonas levanta
con oscuro gemir un ano entero.

Goza el fresco paisaje de mi herida,
quiebra juncos y arroyos delicados.
Bebe en muslo de miel sangre vertida.

Pero, pronto! Que unidos, enlazados,
boca rota de amor y alma mordida,
el tiempo nos encuentre destrozados.