Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.30
2025.09.04
2023.02.18
2018.03.05
2017.09.09
2017.01.26
2016.04.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоя Бідило (1952) /
Головні поетичні огляди
Примітка редактора Луїса Альберто де Куенки
Одного осіннього ранку 1983 року Віктор Інфантес увірвався до мого кабінету в CSIC (ісп. Consejo Superior de Investigaciones Científicas, CSIC - Вища Рада з Наукових Досліджень) на вулиці Дюке де Медінаселі з криком: "Це в мене! Це в мене!". Коли він заспокоївся і зміг говорити чіткими і з розумілими словами, він розповів мені, що це в нього, а саме написаний конкретною рукою Даніеля Айзенберга, експерта з лицарських книг і на той час уже палкого лорколога, рукописний примірник з одинадцяти сонетів, які Лорка в 1937 році назвав "сонетами темного кохання", давши їм таку назву раз і назавжди. Такий вишуканий делікатес не був опублікований у повному обсязі з невиправданих причин, і нам спало на думку відкрити скриньку Пандори, підготувавши включення цих сонетів до збірки Лорки, виготовити їх піратське видання (з примірника, який привіз із собою Віктор), звісно, максимально утаємничений, щоб уникнути прикрих покарань з боку діючої законності. У грудні 1983 року побачили світ 250 примірників нашого піратського видання "Сонетів темного кохання" (1935-1936), яке ми з юнацькою гарячковитістю поспішили опублікувати, щоб якомога швидше відправити їх із Гранади до впливових діячів іспанської культури, що зробить неминучою публікацію цього чудового з літературної точки зору матеріалу у найближчому майбутньому, незважаючи на всі упередження. Сьогодні, коли примірник від цієї явно бунтівної видавничої компанії з’являється на ринку секонд-хенду чи на аукціоні, вартість нашого дуже скромного 24-сторінкового буклета, надрукованого в Оканьї, досягає астрономічних цифр. Це змушує мене задуматись над тим, наскільки ми з Інфантесом були недалекоглядними, не зберігши принаймні десять чи дванадцять примірників того editio princeps (лат. "перше видання", перше друковане видання, раніше поширюване тільки в рукописах) кожен, але ми так прагнули оприлюднити таку чудову серію заборонених сонетів, що не думали про це. Коли я пишу ці рядки, Віктор Інфантес перебуває на іншому боці дзеркала життя, присвяченого книгам і приправленого численними й глибокими ерудиціями, тож мені одному випало переповісти історію – він уже зробив це за час усього свого життя, одного разу, також сам - нашу пригоду зі збіркою цих одинадцяти любовних сонетів, загалом сумних і в основі своїй, без сумніву, геніального Федеріко. Я також відзначаю отримання в 2021 році нагороди імені поета з Фуенте Вакерос, яку мені вручив мер Гранади в травні 2022 року.
З іншого боку, я пропоную одинадцять дивовижних сонетів темного кохання в тому порядку, в якому вони з’явилися в нашому виданні 1983 року. Це спосіб віддати шану нашому піратському виданню і, перш за все, пам’яті того молодого чоловіка. який пішов у безвість, який увірвався в мій офіс у CSIC з криком? "Це в мене! Це в мене!" сорок років тому, а зараз живе в районі бібліографічного раю.
Мадрид, 19 червня 2022 р.
Малюнки Хав'єра де Хуана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Примітка редактора Луїса Альберто де Куенки
Одного осіннього ранку 1983 року Віктор Інфантес увірвався до мого кабінету в CSIC (ісп. Consejo Superior de Investigaciones Científicas, CSIC - Вища Рада з Наукових Досліджень) на вулиці Дюке де Медінаселі з криком: "Це в мене! Це в мене!". Коли він заспокоївся і зміг говорити чіткими і з розумілими словами, він розповів мені, що це в нього, а саме написаний конкретною рукою Даніеля Айзенберга, експерта з лицарських книг і на той час уже палкого лорколога, рукописний примірник з одинадцяти сонетів, які Лорка в 1937 році назвав "сонетами темного кохання", давши їм таку назву раз і назавжди. Такий вишуканий делікатес не був опублікований у повному обсязі з невиправданих причин, і нам спало на думку відкрити скриньку Пандори, підготувавши включення цих сонетів до збірки Лорки, виготовити їх піратське видання (з примірника, який привіз із собою Віктор), звісно, максимально утаємничений, щоб уникнути прикрих покарань з боку діючої законності. У грудні 1983 року побачили світ 250 примірників нашого піратського видання "Сонетів темного кохання" (1935-1936), яке ми з юнацькою гарячковитістю поспішили опублікувати, щоб якомога швидше відправити їх із Гранади до впливових діячів іспанської культури, що зробить неминучою публікацію цього чудового з літературної точки зору матеріалу у найближчому майбутньому, незважаючи на всі упередження. Сьогодні, коли примірник від цієї явно бунтівної видавничої компанії з’являється на ринку секонд-хенду чи на аукціоні, вартість нашого дуже скромного 24-сторінкового буклета, надрукованого в Оканьї, досягає астрономічних цифр. Це змушує мене задуматись над тим, наскільки ми з Інфантесом були недалекоглядними, не зберігши принаймні десять чи дванадцять примірників того editio princeps (лат. "перше видання", перше друковане видання, раніше поширюване тільки в рукописах) кожен, але ми так прагнули оприлюднити таку чудову серію заборонених сонетів, що не думали про це. Коли я пишу ці рядки, Віктор Інфантес перебуває на іншому боці дзеркала життя, присвяченого книгам і приправленого численними й глибокими ерудиціями, тож мені одному випало переповісти історію – він уже зробив це за час усього свого життя, одного разу, також сам - нашу пригоду зі збіркою цих одинадцяти любовних сонетів, загалом сумних і в основі своїй, без сумніву, геніального Федеріко. Я також відзначаю отримання в 2021 році нагороди імені поета з Фуенте Вакерос, яку мені вручив мер Гранади в травні 2022 року.З іншого боку, я пропоную одинадцять дивовижних сонетів темного кохання в тому порядку, в якому вони з’явилися в нашому виданні 1983 року. Це спосіб віддати шану нашому піратському виданню і, перш за все, пам’яті того молодого чоловіка. який пішов у безвість, який увірвався в мій офіс у CSIC з криком? "Це в мене! Це в мене!" сорок років тому, а зараз живе в районі бібліографічного раю.
Мадрид, 19 червня 2022 р.
Малюнки Хав'єра де Хуана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
