(Закінчення розповіді: Сирени. Скілла і Харібда)

1.
– Список завад, нам призначених,
чув я іще від Цирцеї
(дещо корисне, як бачимо,
є і в жіночій рацеї).

2.
Спершу – я мусив не лобуром
острів сирен проминути:
стати цих мавок фоловером –
краще ковтнути отрути!..

3.
Та̀к що – я воском розтопленим
вуха заткнув нашій шоблі,
ну, а мене – наче гобліна
хлопці припнули до щогли.

4.
Тут почалася трансляція...
Що вам сказати? Блискуче!
Вдячний своїй мотузяці я,
що не дістався тим чучам...

5.
Потім стрімчак був зі Скіллою,
чудиськом шестиголовим, –
поруч Харібди, що з силою
нурту крутила нервово.

6.
Рухатись по́між ми мали би...
Виру злякались; і Скілла,
стягши шістьох з нас із палуби,
їх у шість пельок і з’їла...

7.
Потім був острів, де Геліос
здавна тримав своє стадо.
«Тут на нічліг не постелимось!» –
хлопцям сказав я нерадо.

8.
«Ну, хоч на ніч, геть без кухаря!» –
й скот не чіпати божились...
Вранці же – море розбурхалось...
Мі̀сяць ми там пронуди́лись!

9.
Вже і припаси кінчалися...
Поряд – коров’яче стадо...
Бачу, ви вжѐ здогадалися:
стало зі стада – асадо¹⁴!

10.
Геліос викотив жа́лобу,
й тільки ми вийшли у море –
вдарила блискавка в палубу, –
фі́рмові Зевса доко́ри...

11.
Всі потонули супутники,
я – вісім діб на колоді...
В мозку – суцільні вже сутінки...
Й раптом відчув, що на броді.

12.
Стався останній із казусів, –
в німфи Каліпсо сім ро́ків...
Втім, це я вчора розказував.
Отже, скінчив я, нівроку.

(далі)

---

¹⁴ Аса́до – страва (аргентинського походження), смажена явовичина на рожні чи грилі.