(Все ще розповідь Одіссея: Аїд)

1.
– Ми й попливли – аж до берега
рі́чки, що звуть Океаном,
в царство, де скніти без шеляга
душам надмір окаянним...

2.
Ві́втар офірою сповнили,
й ду́ші збиратися стали;
правда, кровиці жертовної
зразу ми їм не давали.

3.
Врешті – Тіресія длявого
вийшла душа на спіткання;
клюкнула пійла кривавого –
і почала прорікання:

4.
«Мучать жону твою сватачі;
маєш їх вигнати з хати,
і – навмання, не вгаваючи
йти із веслом мандрувати;

5.
я́к про весло хтось питатиме:
“Що̀ це, знаряд з бадмінтону?” –
тут же курчат з поросятами
в жертву насмаж Посейдону».

6.
Що за дурня́ із дурницею?!
Геть я нічого не втямив...
Потім – вгощав я кровицею
душу покійної мами;

7.
потім до крові дорвалися
різні жінки́ знамениті
(мусить же їхня навала вся
в блогах про щось гомоніти)...

8.
Бачив іще на тім світі я
те, про що пишуть аннали:
скутого велетня Тітія
хижі шуліки клювали;

9.
нидів Тантал в центрі озера,
спрагою мучачись, грішний;
брилу Сізіф без бульдозера
вгору тягнув безуспішно...

10.
Бачив героїв із розвідки
(ні, не Аякса й Ахілла¹³), –
всі як один мали посвідки,
що волонтерять щосили...

11.
Острів там був (може, й Хортиця),
де промовляв хтось до пастви:
«Скелю лупайте!..» – «Не хочеться,
краще – ці молоти вкрасти...»

12.
Словом, предосить страхо́вини
мало те царство суворе...
Вражені й трохи знервовані,
виплили знову ми в море.

(далі)

---

¹³ Ая́кс Теламонід, Ахілл (Ахіллес) – соратники Одіссея; загинули під час Троянської війни.