Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.26
12:22
У перші дні листопада минулого року я опублікував на ПМ вірш «Гекзаметр гніву», на який отримав від літератора, який (чи яка) виступає під іменем Пиріжкарня Асорті, доволі розлогу рецензію такого змісту:
«Що бачить читач, який натрапив на публікацію
2026.02.26
11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
2026.02.26
11:47
Літо не відчувається,
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
2026.02.26
09:38
Вчетверте лютий дихає вогнем,
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
2026.02.26
09:12
Панічні атаки уже пережиті —
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
2026.02.26
06:09
Старанно сповите туманом,
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
2026.02.25
18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
2026.02.25
18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
2026.02.25
17:32
І
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, якщо почули
що згадувати їх ще є кому.
ІІ
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, якщо почули
що згадувати їх ще є кому.
ІІ
2026.02.25
15:56
Не німіли в тужному мовчанні,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
2026.02.25
13:05
Непомітно літо підійшло,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
2026.02.25
10:23
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих,
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Побийголод (1965) /
Вірші
/
«Гомерова Одіссея» [24 of 24]
Гомерова Одіссея: Розділ десятий
(Продовження розповіді: Еол. Лестригони. Цирцея)
1.
– Потім був острів Ео́лія,
жив там Еол біля брами
(в нього здаве́н – монополія
на керування вітрами).
2.
Й дуже здалася могуть його:
в міх в моїм трюмі занадив
він всі вітри, крім попутного,
щоб не було з них завади.
3.
Й скоро – Ітаку вже бачили...
Тільки окремі дебіли
щось про скарби намая́чили –
й зопалу міх той відкрили!
4.
Й буйні вітри – аж загецали,
вкоїли нам халі-галі!
Зрештою вщухли... А дѐ це ми?..
В смутку ми плентали далі.
5.
До лестригонів дісталися,
гнані нези́чливим богом;
в бухту всі су́дна ввіпхалися,
я ж – кинув якір за рогом.
6.
Й пізно, на жаль, ми розвідали,
що хазяї – людожери!
Раптом напавши, заки́дали
брилами наші галери.
7.
Всіх зачепила потала ця,
хлопці як стій пропада́ли,
й тільки мої врятувалися...
В смутку ми рушили далі.
8.
Гнав Посейдон нас неприязно,
й далі був острів Ее́я,
де проживала безвиїзно
Кірка (ну, тобто, Цирцея).
9.
Вислав я взвод: «Не на вештання,
а на розвідини, вчули?!.»
...Взводний вернувсь – каже, мешканка
всіх на свиней обернула!
10.
Кинувсь до них на підмогу я
(я, коли треба – не проти);
стрінув Гермеса¹² дорогою,
й той мені дав антидоти.
11.
Впхавсь до Цирцеї я тілечко –
каже: «Сідай їсти-пити...»
Сів; та мене своїм зіллячком
не спромоглась отруїти!
12.
Тут вона, звісно, лякається, –
може, мольфар я з морфлоту...
«Що тобі треба?» – питається.
Я їй: «Звільня̀й моїх, тьотю!..»
13.
Словом, чаклунка любісінько
чари з команди прибрала,
й нас цілий рік ще смачнісінько
кожного дня частувала...
14.
Врешті, збагнувши, що в стресі я,
каже мені: «Ти без ляку
руш у Аїд, і в Тіресія
випитай курс на Ітаку».
(далі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гомерова Одіссея: Розділ десятий
1.
– Потім був острів Ео́лія,
жив там Еол біля брами
(в нього здаве́н – монополія
на керування вітрами).
2.
Й дуже здалася могуть його:
в міх в моїм трюмі занадив
він всі вітри, крім попутного,
щоб не було з них завади.
3.
Й скоро – Ітаку вже бачили...
Тільки окремі дебіли
щось про скарби намая́чили –
й зопалу міх той відкрили!
4.
Й буйні вітри – аж загецали,
вкоїли нам халі-галі!
Зрештою вщухли... А дѐ це ми?..
В смутку ми плентали далі.
5.
До лестригонів дісталися,
гнані нези́чливим богом;
в бухту всі су́дна ввіпхалися,
я ж – кинув якір за рогом.
6.
Й пізно, на жаль, ми розвідали,
що хазяї – людожери!
Раптом напавши, заки́дали
брилами наші галери.
7.
Всіх зачепила потала ця,
хлопці як стій пропада́ли,
й тільки мої врятувалися...
В смутку ми рушили далі.
8.
Гнав Посейдон нас неприязно,
й далі був острів Ее́я,
де проживала безвиїзно
Кірка (ну, тобто, Цирцея).
9.
Вислав я взвод: «Не на вештання,
а на розвідини, вчули?!.»
...Взводний вернувсь – каже, мешканка
всіх на свиней обернула!
10.
Кинувсь до них на підмогу я
(я, коли треба – не проти);
стрінув Гермеса¹² дорогою,
й той мені дав антидоти.
11.
Впхавсь до Цирцеї я тілечко –
каже: «Сідай їсти-пити...»
Сів; та мене своїм зіллячком
не спромоглась отруїти!
12.
Тут вона, звісно, лякається, –
може, мольфар я з морфлоту...
«Що тобі треба?» – питається.
Я їй: «Звільня̀й моїх, тьотю!..»
13.
Словом, чаклунка любісінько
чари з команди прибрала,
й нас цілий рік ще смачнісінько
кожного дня частувала...
14.
Врешті, збагнувши, що в стресі я,
каже мені: «Ти без ляку
руш у Аїд, і в Тіресія
випитай курс на Ітаку».
¹² Герме́с – у давньогрецькій міфології бог-покровитель мандрівників, посланець інших богів.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
