(Розповідь Одіссея: Кикони. Лотофаги. Циклоп)

1.
– Добре, усе вам повідаю...
Слухайте ж, добрі феаки:
в мандри я гнаний планидою;
звусь Одіссеєм з Ітаки.

2.
Ставсь після Трої конфуз таки:
винесло нас до киконів, –
тих, що троянцям союзники...
От вам і жарт Посейдонів!

3.
Ми їм притьмо́м напаскудили;
втім, і вони насідали, –
суден чимало збезлюдили...
В смутку ми рушили далі.

4.
Нас до Єгипту закинуло;
встріли нас та̀м лотофаги, –
ті, що пригощують інколи
лотосом задля наснаги.

5.
Двоє із нас пригостилися –
й потім себѐ не згадали!
Ми їх в’язати втомилися...
В смутку ми рушили далі.

6.
Потім – пристали до острова,
кіз вполювали, нівроку.
Й ще суходіл якийсь осторонь
видний був через протоку.

7.
Взяв я кількох із супутників,
перепливли. Там – печера.
Ждем хазяїв, бо вже сутінки,
й може, нам вийде вечеря...

8.
Ну, й він прийшов – злющий велетень,
ще й одноокий – зі стадом;
вхід затулив хутко скелею –
й нас розглядає злорадо!

9.
Я йому – чемно: «Добри́вечір!»
Дѐ там... Як звір незборимий,
вихопив двох із нас, знівечив –
та і пожер їх сирими!

10.
Й ліг та заснув, відморожений...
Божечки, що ж нам робити?!
Вбити вві сні – так не зможемо
вихід із гроту відкрити...

11.
Щѐ двоє зранку загинуло;
й потім зі стадом він вийшов,
знов здоровенною брилою
вихід на світ заложивши.

12.
Й тут нам – циклопова палиця
впала у вічі раптово;
з нею весь день колупалися
і нагострили чудово.

13.
Ввечері – двох парубчат іще
зжер він, та й ліг на перину;
й тут ми йому гострим ратищем
вибили око єдине!

14.
Як же він вив!.. Але вдосвіта
треба ж овець випускати;
от він почав їх термосити
й нас там на дотик шукати.

15.
Тільки – дарма: під тваринами
всі ми себе підв’язали;
так із лабет його зринули,
ще і овець тих забрали.

16.
Й чули услід: «Начувайтеся!
Звідси йдете із прокльоном!
І відтепер розбирайтеся
з батьком моїм, Посейдоном!»

17.
Ми до своїх повернулися,
в жаху від втрат, у печалі...
Обрію Еос торкнулася –
спритно ми рушили далі.

(далі)