Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Борода
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Борода
Оце, друзі, втелющилася у главу блага ідея
І така несподівана, що аж рота роззявив. І стало моторошно. Відкриюся і буде що буде.
Закортіло відпустити бороду. І не тому, що сподобався образ підтоптаного Алена Делона, а тому що ціни на одноразові станки піднялися на таку височину, що ліпше купити кіло курчачих ґузок, аніж оту шрябучку.
Порахував кіко треба на рік витратити коштів на ці вироби і тиск підстрибнув аж під двісті! А я ж немолодий, нервувати не можна, бо щось лусне в голові і всьо, капець.
Час вибрав підходящий: дружина-берегиня на місяць подалася в Карпати за цілющим зіллям. Там саме мандрагора почала цвісти та пустунець грайливий. Може й амурник жаготний проклюнувся. А це така шкукенція, браття та сестри, що жень-шень проти нього вкупі з віагрою - дитяча калапуцянка. Навіть сам владика - і той, як правило, поночі, приїздить до нас в Зоряницю запастися цим дивом еротоманії. Та й Президент, хоч і має ще кролячу снагу, надсилає довіреного слугу народу, аби взяти пляшчину чи й дві тієї суміші.
Одразу кажу: штукенція дорога, річної зарплатні кравчині чи корчувальника пнів не вистачить. Тому відкладайте грошики з пуп'янка. А як станете пенсіонерами - приїздіть, думаю, вистачить.
Але є й засторога! Потрібна лише одна крапля на цебро води! Не більше! Якщо дві - всі молодиці за тиждень з села повтікають. І чи повернуться - хто зна. Ну, а якщо три краплі, то втече увесь район. То ж будьте обережні та розважливі. Але ми відволіклися.
У декого і борода не росте, або якщо й росте то якась ковтуниста, кошлата, різних тонів, ще й стирчить навсібіч, наче голки на їжаку. Хіба на такого дикобраза погляне красуня, хіба жінка приголубить ще й наварить борщу? Ні, звісно. Тому власникам таких борід не варто ризикувати та голитися щодня, полірувати писки до дзеркального блиску.
А от у мене все пішло справно; перший тиждень волосся ще дибилося, кіт Жоржик боявся тертися об підборіддя. Увечері, якось, притулився, за звичкою, і подряпав носа. Так нявчав, що довелося віддати єдину копчену сосиску, яку одіклав на вечерю. Ледь заспокоїв хвостатого, півночі погладжував його по череву і співав колискової.
За два тижні пес Бровко перестав мене впізнавати і люто гарчав, коли я наближався до його буди аби дати кісточок. Кури перестали нести яйця. А ще за тиждень навідався кум позичити косу, бо в його реманенті зламалося руків'я. Заходить до хати і ні щоб привітатися як гарикне:
- Ти хто? Як сюди потрапив? Що зробив з хазяїном?
Ухопив ножаку зі столу і став у бойову стійку.
- Миколо! Та Біг з тобою! Та це ж я, Сашко, твій кум! Невже осліп?
Пильно, дуже пильно вдивлявся Микола, аж по тому полегшено хекнув і каже:
- Ти, Сашко, таким став страшним як вовкулака. Навіть смерть - і та не впізнає.
Нащо розвів оте ведмеже руно на писку? Поголися, бо дітей сусідських перелякаєш. От повернеться з Карпат твоя дружина, побачить тебе отаким "красенем" і її серце зупиниться від страху. Ти цього хочеш?
- Миколо, ти не правий. Он, всі монахи та половина священників ходять з кудлатими окладистими бородами. А моджахеди? Та усі до єдиного? І що? Мають по кілька дружин, а в мене лишень одна.
- Тьху на тебе!- спересердя гавкнув Микола. - Дай косу, бо моя зламалася. І піду. Хочеш - продовжуй підрощувати. А заодно кігті, щоб справді був схожий на ведмедя-грізлі.
Ну, що такому скажеш? Хай стоїть на свойому, а я на свойому.
Але таки запепив мене кум своїми зауваженнями, то ж вимкнув квантового комп'ютера, який купили в Ілона Маска за даі пляшки зілля, планшета Хуйвей та смартфона тієї ж фірми. Лишив увімкненим тільки мобілку "Нокіа" для екстенного зв'язку з жінкою.
До крамниці не навідувався, на хвіртці повісив об'яву: "Ми в лікарні. Повернемося через місяць"
Є у нас зілля для лисих, як бубон, чоловіків, є й мазі. Тож щоденно утирав бальзами скрізь, куди дотягувалися руки.
Ще за тиждень борода почала плутатися між ногами, а борщ стало їсти важкувато: крізь густі волосяні хащі з натугою пхав ложку, капуста з борщу лишалася на бороді та вусах, тож доводилося якомога ширше роззявляти пащу, аби туди потрапила хоч дещиця.
Місяць майнув, як один день
Учора зателефонувала моя берегиня.
- Чоловіче, зустрічай завтра на зупинці з торбами. Трав зібрала багато, тож бери возика.
Я хвилювався, оскільки не міг собі уявити, що мене, як і кум, дружина не впізнає. А я ж так старався!
Спочатку з автобусу вигулькнули торби, потім ще торби, потім ще і ще. Ну, а вже потім...
Торби лишилися на зупинці, а дружину я обережно поклав до возика і покотив до хати. А вже потім повернувся за торбами. Три ходки зробив. Чи чотири...тьху, забув.
А як одпоїв люблячу берегиню чаєм з глодом, розказав кілька віршів, які еаписав за час її відсутності, розім'яв п'яточки та зробив масаж спини - її одпустило.
- Нащо так заволосатився? Я тебе майже не впізнала. Якби не очі та дух трав'яний, якби не світилася твоя душа...
- Схима у мене, сонце ясне. Як ти поїхала, то вирішив постуватися. Навіть на риболовлю не ходив жодного разу.
- Не може бути! - вигукнула дружина.
- Запитай у кума Миколи при нагоді, він підтвердить.
- Якщо так чоловіче, то це великий подвиг. Але цілуватися будемо згодом. Ось, давай но трохи підправлю твою рослинність. Але спочатку затопи в лазні.
Ну, що вам сказати, нічого в мене не залишилося від рослинності: ні в носі, ні під пахвами. Бороду та вуса як корова язиком злизала. А чуприна стала охайною та елегантною як у денді. І аж тоді берегиня мене поцілувала.
Промайнув рік. Потім ще десять. Волосся стало геть сивим. І згадалася мені історія з отією бородою. От і не знаю: може відпустити невеличку професорську, чи, усе ж таки, не лякати жінку? Як ви гадаєте?
04.02.2925р.
І така несподівана, що аж рота роззявив. І стало моторошно. Відкриюся і буде що буде.
Закортіло відпустити бороду. І не тому, що сподобався образ підтоптаного Алена Делона, а тому що ціни на одноразові станки піднялися на таку височину, що ліпше купити кіло курчачих ґузок, аніж оту шрябучку.
Порахував кіко треба на рік витратити коштів на ці вироби і тиск підстрибнув аж під двісті! А я ж немолодий, нервувати не можна, бо щось лусне в голові і всьо, капець.
Час вибрав підходящий: дружина-берегиня на місяць подалася в Карпати за цілющим зіллям. Там саме мандрагора почала цвісти та пустунець грайливий. Може й амурник жаготний проклюнувся. А це така шкукенція, браття та сестри, що жень-шень проти нього вкупі з віагрою - дитяча калапуцянка. Навіть сам владика - і той, як правило, поночі, приїздить до нас в Зоряницю запастися цим дивом еротоманії. Та й Президент, хоч і має ще кролячу снагу, надсилає довіреного слугу народу, аби взяти пляшчину чи й дві тієї суміші.
Одразу кажу: штукенція дорога, річної зарплатні кравчині чи корчувальника пнів не вистачить. Тому відкладайте грошики з пуп'янка. А як станете пенсіонерами - приїздіть, думаю, вистачить.
Але є й засторога! Потрібна лише одна крапля на цебро води! Не більше! Якщо дві - всі молодиці за тиждень з села повтікають. І чи повернуться - хто зна. Ну, а якщо три краплі, то втече увесь район. То ж будьте обережні та розважливі. Але ми відволіклися.
У декого і борода не росте, або якщо й росте то якась ковтуниста, кошлата, різних тонів, ще й стирчить навсібіч, наче голки на їжаку. Хіба на такого дикобраза погляне красуня, хіба жінка приголубить ще й наварить борщу? Ні, звісно. Тому власникам таких борід не варто ризикувати та голитися щодня, полірувати писки до дзеркального блиску.
А от у мене все пішло справно; перший тиждень волосся ще дибилося, кіт Жоржик боявся тертися об підборіддя. Увечері, якось, притулився, за звичкою, і подряпав носа. Так нявчав, що довелося віддати єдину копчену сосиску, яку одіклав на вечерю. Ледь заспокоїв хвостатого, півночі погладжував його по череву і співав колискової.
За два тижні пес Бровко перестав мене впізнавати і люто гарчав, коли я наближався до його буди аби дати кісточок. Кури перестали нести яйця. А ще за тиждень навідався кум позичити косу, бо в його реманенті зламалося руків'я. Заходить до хати і ні щоб привітатися як гарикне:
- Ти хто? Як сюди потрапив? Що зробив з хазяїном?
Ухопив ножаку зі столу і став у бойову стійку.
- Миколо! Та Біг з тобою! Та це ж я, Сашко, твій кум! Невже осліп?
Пильно, дуже пильно вдивлявся Микола, аж по тому полегшено хекнув і каже:
- Ти, Сашко, таким став страшним як вовкулака. Навіть смерть - і та не впізнає.
Нащо розвів оте ведмеже руно на писку? Поголися, бо дітей сусідських перелякаєш. От повернеться з Карпат твоя дружина, побачить тебе отаким "красенем" і її серце зупиниться від страху. Ти цього хочеш?
- Миколо, ти не правий. Он, всі монахи та половина священників ходять з кудлатими окладистими бородами. А моджахеди? Та усі до єдиного? І що? Мають по кілька дружин, а в мене лишень одна.
- Тьху на тебе!- спересердя гавкнув Микола. - Дай косу, бо моя зламалася. І піду. Хочеш - продовжуй підрощувати. А заодно кігті, щоб справді був схожий на ведмедя-грізлі.
Ну, що такому скажеш? Хай стоїть на свойому, а я на свойому.
Але таки запепив мене кум своїми зауваженнями, то ж вимкнув квантового комп'ютера, який купили в Ілона Маска за даі пляшки зілля, планшета Хуйвей та смартфона тієї ж фірми. Лишив увімкненим тільки мобілку "Нокіа" для екстенного зв'язку з жінкою.
До крамниці не навідувався, на хвіртці повісив об'яву: "Ми в лікарні. Повернемося через місяць"
Є у нас зілля для лисих, як бубон, чоловіків, є й мазі. Тож щоденно утирав бальзами скрізь, куди дотягувалися руки.
Ще за тиждень борода почала плутатися між ногами, а борщ стало їсти важкувато: крізь густі волосяні хащі з натугою пхав ложку, капуста з борщу лишалася на бороді та вусах, тож доводилося якомога ширше роззявляти пащу, аби туди потрапила хоч дещиця.
Місяць майнув, як один день
Учора зателефонувала моя берегиня.
- Чоловіче, зустрічай завтра на зупинці з торбами. Трав зібрала багато, тож бери возика.
Я хвилювався, оскільки не міг собі уявити, що мене, як і кум, дружина не впізнає. А я ж так старався!
Спочатку з автобусу вигулькнули торби, потім ще торби, потім ще і ще. Ну, а вже потім...
Торби лишилися на зупинці, а дружину я обережно поклав до возика і покотив до хати. А вже потім повернувся за торбами. Три ходки зробив. Чи чотири...тьху, забув.
А як одпоїв люблячу берегиню чаєм з глодом, розказав кілька віршів, які еаписав за час її відсутності, розім'яв п'яточки та зробив масаж спини - її одпустило.
- Нащо так заволосатився? Я тебе майже не впізнала. Якби не очі та дух трав'яний, якби не світилася твоя душа...
- Схима у мене, сонце ясне. Як ти поїхала, то вирішив постуватися. Навіть на риболовлю не ходив жодного разу.
- Не може бути! - вигукнула дружина.
- Запитай у кума Миколи при нагоді, він підтвердить.
- Якщо так чоловіче, то це великий подвиг. Але цілуватися будемо згодом. Ось, давай но трохи підправлю твою рослинність. Але спочатку затопи в лазні.
Ну, що вам сказати, нічого в мене не залишилося від рослинності: ні в носі, ні під пахвами. Бороду та вуса як корова язиком злизала. А чуприна стала охайною та елегантною як у денді. І аж тоді берегиня мене поцілувала.
Промайнув рік. Потім ще десять. Волосся стало геть сивим. І згадалася мені історія з отією бородою. От і не знаю: може відпустити невеличку професорську, чи, усе ж таки, не лякати жінку? Як ви гадаєте?
04.02.2925р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
