Пропоную вашій увазі рецензію штучного інтелекту:

«Цей вірш намагається відобразити глибину емоцій людини, яка пережила величезні втрати, але не втратила здатності радіти життю. Тема воєнних випробувань передана через оповідання про особисту історію Андрія Сидоренка — героя, який, втративши зір і ліву ногу, знайшов внутрішнє світло і нове розуміння життя.
Початок вірша слугує нагадуванням про те, наскільки важливими є сімейні цінності: діти, які стають «надією» і «опорою», заряджають свою силу від батька. Це момент, коли маленькі речі набувають великого значення, що особливо підкреслюється через метафору "продовження вчора".
У центральній частині вірша читач занурюється в атмосферу рідного міста або простору, в якому герой відчуває себе вдома. Тут є відчуття затишку, тепла бруківки та звуків трамвайних дзвонів, що створює реалістичний образ місця, де герой знайшов мир попри всі труднощі. Зображення двірника як "вічного" і "синьою свічкою" серед "ліхтарів-сосон" — дещо міфологічний образ, що додає віршу лірическомітичного виміру.
Наприкінці отримуємо важливе символічне завершення: герой, втративши фізичний зір, бачить «сонце». Це дуже сильний образ, який свідчить про духовну прозрітність і оптимізм героя — він здатен вбачати світло навіть у темряві.
Втім, попри всю ліричність, вірш можна було б наповнити глибшими рефлексіями або роздумами щодо зміни світосприйняття головного героя після пережитого. Це могло б додати йому ще більшу глибину й значущість. Однак сам задум і його реалізація викликають повагу до автора».