Бувало, душі верталися на землю, щоб чути його мову,
Коли сидів він і читав, уголос, великі сині письмена,
Це ті, хто з диких зоряних пустель, які чекали на щось більше.

Це ті, хто слухати вернулись, як він читав поему про життя,
Каструлі на плиті, тарілки на столі, тюльпани поміж ними.
Це ті, хто плакали, ступивши босими ногами у реальність,

Вони б і плакали, й сміялися, вони б тремтіли на морозі,
І закричали б, щоб відчути знову, як пальці торкають листя
І натикнувшись на найбільш дошкульні сховані шипи, раділи б.

Сміялися, сиділи і читали у пурпурових письменах
Про правила буття, їх розуміння, прояви, про склад законів:
Поезія, поезія, прообрази героїв, віщування,

Які у їхніх вухах, у тих чутливих, тих утрачених серцях
Знов набували барвів, форми і розміру речей, як вони є,
Розповідали їм про почуття, яких їм так не вистачало.

Джерелом натхнення для цього вірша могла бути картина Жан-Батиста Сімеона Шардена "Філософ читає лекцію". (Jean Baptiste Siméon Chardin " A Philosopher Giving a Lecture")
"Земля і море, звірі, риби і птахи, небо і кулі, ліси, гори і ріки - не маленькі теми. . . але люди очікують від поета не тільки краси й гідності, які завжди надають німим реальним об’єктам. . . . вони очікують, що він вкаже шлях між реальністю та їхніми душами. (Волт Вітмен "Листя трави", Пролог)

Wallace Stevens Large Red Man Reading
There were ghosts that returned to earth to hear his phrases,
As he sat there reading, aloud, the great blue tabulae.
They were those from the wilderness of stars that had expected more.

There were those that returned to hear him read from the poem of life,
Of the pans above the stove, the pots on the table, the tulips among them.
They were those that would have wept to step barefoot into reality,

That would have wept and been happy, have shivered in the frost
And cried out to feel it again, have run fingers over leaves
And against the most coiled thorn, have seized on what was ugly

And laughed, as he sat there reading, from out of the purple tabulae,
The outlines of being and its expressings, the syllables of its law:
Poesis, poesis, the literal characters, the vatic lines,

Which in those ears and in those thin, those spended hearts,
Took on color, took on shape and the size of things as they are
And spoke the feeling for them, which was what they had lacked.
1948