ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Зоя Бідило (1952) / Проза

 Равлики і папуги в інтер'єрі міста

"Одного разу Чжуану Чжоу наснилося, що він перетворився на метелика. Пурх-пурх: справді метелик! Подумав: тільки цього мені не вистачало, тепер я не знаю, чи я ще Чжоу!
Враз прокинувся: плоттю-тілом він Чжоу! Не може зрозуміти: Чжоу сниться, що він метелик, чи метелику сниться, що він Чжоу.
Виявляється, метелика і Чжоу треба розрізняти... Ось що таке живі метаморфози!"

Чжуан Чжоу

Живу я поруч з міським цвинтарем. Не з моїм щастям колись на нього потрапити - цвинтар закритий і черга бажаючих на ньому упокоїтися розтягнулася не менше, ніж на сто років. Не долежу... Таким, як я, потойбічні сервіси надає установа, яку давно вже приглянула за оптимістичне поєднання вивісок "Туристичне агентство" і "Ритуал".
Оскільки на сьогодні ніяких туристичних подорожей не заплановано, гайда зі мною у напівкруїз по півпериметру цвинтаря. Тут і повітря чистіше, ніж деінде, і через гарненький рожевий паркан двометрової висоти визирають ще вищі хвойні і листяні дерева. На деревах буяє життя: тьохкають солов'ї, торохтять дятли, кують зозулі, зойкують сойки, цвірінчить пташиний дріб'язок. На паркані місцеві дописувачі інформують живих і мертвих про актуальні політичні події і, звичайно ж, про найголовніше: до кого і в якій формі прийшло кохання. Прес-служба цвинтаря регулярно прибирає з паркану актуальну інформацію задля розміщення ще актуальнішої. Тож слухаємо, читаємо і думаємо про минуще й вічне.

Коли закінчилася передостання війна, старожили ганяли тут взимку вовків. Втікали сіроманці від суворих харківців у такі непрохідні приміські болота, що куди тому Петербургу до Харкова в галузі боліт. Харківці обзавелися радянським цвинтарем на окраїні післявоєнного міста. На цвинтарях дорадянських за радянською традицією скрізь облаштовувалися парки культури і відпочинку з атракціонами і танцями, так би мовити, під девізом "Тряхнемо кістками!"

На моєму цвинтарі ще не танцюють. Але, не зважаючи на це, погожим Першотравневим ранком не на пустому місці виникла думка, що й тут не все гаразд з потойбічним життям. О шостій годині чоловік у яскравій помаранчевій жилетці косить траву на газонах круг цвинтаря (і правильно, раніше почнеш - раніше закінчиш, та й за роботу в святковий день подвійна оплата).

О! Цей божевільний аромат скошеної трави! Швидше сюди - насолоджуватися запахами покосу й пташиними співами. Ба! Дивне явище порушує гармонію весняного ранку. На тротуар і паркан біля цвинтаря виповзла незліченна кількість виноградних равликів. Їх не менше, ніж сепаратистів на площі Свободи під час антимайдану. На відміну від сепаратистів, у равликів відчувається нестача організаторів - замість направленого руху загонів у транспорті і пішки безладні переміщення групами і поодинці у всіх напрямках по всіх трьох просторових координатах і, враховуючи сакральність місця, не виключений інтенсивний рух ще й по четвертій координаті - часовій.

На тротуарі вже лежать розчавлені шкаралупи - не переймаються люди життям і здоров'ям равликів. Люди, куди ви поспішаєте? Поруч цвинтар. Що як це душі померлих вселилися в равликів?! Вбиваючи равлика, ви позбавляєте його шансу пройти ланцюжок перетворень і знову стати людиною!
І кому я це кажу?! Мимо промчав велосипедом адепт церкви здорового способу життя - під колесами тільки хруснули кілька неперероджених.

Равлики! Що ж ви робите? Чому вам не сидиться на безпечному цвинтарі? Вам немає про що бесідувати в тіні дерев серед трав і квітів? Скошено - не зорано. Вам вистачить того, що залишилося. За літо ще наросте. Поверніться назад, інакше вам загрожує цивілізаційна катастрофа! І кому я це кажу?!

Звичайно, відправляючись у напівкруїз ніхто з нас не здогадався прихопити віничок, щоб промітати собі дорогу серед нерозумних равликів. Та звідки ж їх стільки?! Рветься серце від хрусту шкаралуп, а розум вимагає дії. Озирнувшись, чи ніхто не бачить (ось і добре, що ще рано, людей майже немає - тільки спортсмени та собачники), починаю збирати і відправляти равликів через щілини в паркані туди, звідки приповзли, подумки радіючи генетичній працьовитості українців. Оглядаю звільнені від равликів паркан і тротуар і з відчуттям виконаного обов'язку повертаюся до звичних справ.

Але наступного ранку равлики знову тихо бешкетують на дорогах. Піднявши на антенах повище витріщені очі, вдивляються в далину і повзуть на зустріч з іншою цивілізацією - з велосипедами, автомобілями і іншими згубними для равликів пристроями. Все так же вперто тягнуть свій скарб по мокрому асфальту в незнаний світ. Як би то донести до їхньої свідомості, що природний добір суворо ставиться до тих, хто переступає цивілізаційну межу?
* * *
Нарешті сухе літо. Погожий ранок. На обрії жодного равлика. Знайомі бігуни, велосипедисти, пси. Недалеко війна, але в місті тихо. Тільки-но пройшла назустріч невисока літня жіночка в незмінних джинсах і з незмінним пакетом в руках. Я знаю, що то за пакет - в ньому нерозтрачена любов, яку вона не встигла віддати світу. Щоранку з нього на асфальт висипається суміш з круп і шматочків хліба для вдячних голубів. На звичному місці видніється строкатий килим з пір'я - сизого, сірого, рудого, білого. Не варто заморочуватися, що буде з ними, коли закінчиться любов. Чи хтось знає, що буде з нами?
Десь згори роздається добре знайомий вигук: "Чю-люк!" Здивовано підводжу очі - над голубами на тролейбусному дроті сидить... омелюх? Звідки? Ще зовсім недавно їхні чубаті зграї з тихим сюрчанням обсідали голі дерева, і асфальт устилався почавленими ягодами омели або горобини. Як тільки зазеленіло перше листя, омелюхи відкочували на північ. Невже цей відбився від зграї? Підходжу ближче, щоб краще роздивитися вибрик природи. Омелюх зривається з гілки і гострокрило падає до голубів. Зауважую незвичну красу польоту і по центру охвістя зубець з довшого пір'я. Налякана голубина зграя знялася в повітря і осіла на деревах по той бік дороги. Омелюх не потерпав від голоду, він шукав друзів - знехтувавши покинутим голубами частуванням, повернувся на дріт. Голуби знову злетілися до сніданку.
Я роздивляюся чубчик на голові у "омелюха", червоні на жовтому щічки, білі плями на крилах і перламутрово-сіре пір'я. Папуга! Австралійський папуга корелла! Звідки він взявся біля тихого українського цвинтаря, здатного здивувати хіба що травневими забігами равликів? А папуга, вигукнувши вчергове "Чю-люк!", що на пташиній мові мало б означати "ми з вами однієї крові", знову намагається приєднатися до пернатого товариства. Голуби, не знайомі з особливостями пташиного світу Австралії, знову розпізнали стрімкий яструбиний політ і кинулися врозтіч. Знову папуга опинився сам один на щедрому застіллі. Ні, не водити йому за собою голубину зграю. Голубині інстинкти ніколи не визнають його своїм.
2014 р.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-02-12 19:48:45
Переглядів сторінки твору 312
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.821 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.821 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.08 19:00
Автор у цю хвилину відсутній