ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Зоя Бідило (1952) / Проза

 Равлики і папуги в інтер'єрі міста

"Одного разу Чжуану Чжоу наснилося, що він перетворився на метелика. Пурх-пурх: справді метелик! Подумав: тільки цього мені не вистачало, тепер я не знаю, чи я ще Чжоу!
Враз прокинувся: плоттю-тілом він Чжоу! Не може зрозуміти: Чжоу сниться, що він метелик, чи метелику сниться, що він Чжоу.
Виявляється, метелика і Чжоу треба розрізняти... Ось що таке живі метаморфози!"

Чжуан Чжоу

Живу я поруч з міським цвинтарем. Не з моїм щастям колись на нього потрапити - цвинтар закритий і черга бажаючих на ньому упокоїтися розтягнулася не менше, ніж на сто років. Не долежу... Таким, як я, потойбічні сервіси надає установа, яку давно вже приглянула за оптимістичне поєднання вивісок "Туристичне агентство" і "Ритуал".
Оскільки на сьогодні ніяких туристичних подорожей не заплановано, гайда зі мною у напівкруїз по півпериметру цвинтаря. Тут і повітря чистіше, ніж деінде, і через гарненький рожевий паркан двометрової висоти визирають ще вищі хвойні і листяні дерева. На деревах буяє життя: тьохкають солов'ї, торохтять дятли, кують зозулі, зойкують сойки, цвірінчить пташиний дріб'язок. На паркані місцеві дописувачі інформують живих і мертвих про актуальні політичні події і, звичайно ж, про найголовніше: до кого і в якій формі прийшло кохання. Прес-служба цвинтаря регулярно прибирає з паркану актуальну інформацію задля розміщення ще актуальнішої. Тож слухаємо, читаємо і думаємо про минуще й вічне.

Коли закінчилася передостання війна, старожили ганяли тут взимку вовків. Втікали сіроманці від суворих харківців у такі непрохідні приміські болота, що куди тому Петербургу до Харкова в галузі боліт. Харківці обзавелися радянським цвинтарем на окраїні післявоєнного міста. На цвинтарях дорадянських за радянською традицією скрізь облаштовувалися парки культури і відпочинку з атракціонами і танцями, так би мовити, під девізом "Тряхнемо кістками!"

На моєму цвинтарі ще не танцюють. Але, не зважаючи на це, погожим Першотравневим ранком не на пустому місці виникла думка, що й тут не все гаразд з потойбічним життям. О шостій годині чоловік у яскравій помаранчевій жилетці косить траву на газонах круг цвинтаря (і правильно, раніше почнеш - раніше закінчиш, та й за роботу в святковий день подвійна оплата).

О! Цей божевільний аромат скошеної трави! Швидше сюди - насолоджуватися запахами покосу й пташиними співами. Ба! Дивне явище порушує гармонію весняного ранку. На тротуар і паркан біля цвинтаря виповзла незліченна кількість виноградних равликів. Їх не менше, ніж сепаратистів на площі Свободи під час антимайдану. На відміну від сепаратистів, у равликів відчувається нестача організаторів - замість направленого руху загонів у транспорті і пішки безладні переміщення групами і поодинці у всіх напрямках по всіх трьох просторових координатах і, враховуючи сакральність місця, не виключений інтенсивний рух ще й по четвертій координаті - часовій.

На тротуарі вже лежать розчавлені шкаралупи - не переймаються люди життям і здоров'ям равликів. Люди, куди ви поспішаєте? Поруч цвинтар. Що як це душі померлих вселилися в равликів?! Вбиваючи равлика, ви позбавляєте його шансу пройти ланцюжок перетворень і знову стати людиною!
І кому я це кажу?! Мимо промчав велосипедом адепт церкви здорового способу життя - під колесами тільки хруснули кілька неперероджених.

Равлики! Що ж ви робите? Чому вам не сидиться на безпечному цвинтарі? Вам немає про що бесідувати в тіні дерев серед трав і квітів? Скошено - не зорано. Вам вистачить того, що залишилося. За літо ще наросте. Поверніться назад, інакше вам загрожує цивілізаційна катастрофа! І кому я це кажу?!

Звичайно, відправляючись у напівкруїз ніхто з нас не здогадався прихопити віничок, щоб промітати собі дорогу серед нерозумних равликів. Та звідки ж їх стільки?! Рветься серце від хрусту шкаралуп, а розум вимагає дії. Озирнувшись, чи ніхто не бачить (ось і добре, що ще рано, людей майже немає - тільки спортсмени та собачники), починаю збирати і відправляти равликів через щілини в паркані туди, звідки приповзли, подумки радіючи генетичній працьовитості українців. Оглядаю звільнені від равликів паркан і тротуар і з відчуттям виконаного обов'язку повертаюся до звичних справ.

Але наступного ранку равлики знову тихо бешкетують на дорогах. Піднявши на антенах повище витріщені очі, вдивляються в далину і повзуть на зустріч з іншою цивілізацією - з велосипедами, автомобілями і іншими згубними для равликів пристроями. Все так же вперто тягнуть свій скарб по мокрому асфальту в незнаний світ. Як би то донести до їхньої свідомості, що природний добір суворо ставиться до тих, хто переступає цивілізаційну межу?
* * *
Нарешті сухе літо. Погожий ранок. На обрії жодного равлика. Знайомі бігуни, велосипедисти, пси. Недалеко війна, але в місті тихо. Тільки-но пройшла назустріч невисока літня жіночка в незмінних джинсах і з незмінним пакетом в руках. Я знаю, що то за пакет - в ньому нерозтрачена любов, яку вона не встигла віддати світу. Щоранку з нього на асфальт висипається суміш з круп і шматочків хліба для вдячних голубів. На звичному місці видніється строкатий килим з пір'я - сизого, сірого, рудого, білого. Не варто заморочуватися, що буде з ними, коли закінчиться любов. Чи хтось знає, що буде з нами?
Десь згори роздається добре знайомий вигук: "Чю-люк!" Здивовано підводжу очі - над голубами на тролейбусному дроті сидить... омелюх? Звідки? Ще зовсім недавно їхні чубаті зграї з тихим сюрчанням обсідали голі дерева, і асфальт устилався почавленими ягодами омели або горобини. Як тільки зазеленіло перше листя, омелюхи відкочували на північ. Невже цей відбився від зграї? Підходжу ближче, щоб краще роздивитися вибрик природи. Омелюх зривається з гілки і гострокрило падає до голубів. Зауважую незвичну красу польоту і по центру охвістя зубець з довшого пір'я. Налякана голубина зграя знялася в повітря і осіла на деревах по той бік дороги. Омелюх не потерпав від голоду, він шукав друзів - знехтувавши покинутим голубами частуванням, повернувся на дріт. Голуби знову злетілися до сніданку.
Я роздивляюся чубчик на голові у "омелюха", червоні на жовтому щічки, білі плями на крилах і перламутрово-сіре пір'я. Папуга! Австралійський папуга корелла! Звідки він взявся біля тихого українського цвинтаря, здатного здивувати хіба що травневими забігами равликів? А папуга, вигукнувши вчергове "Чю-люк!", що на пташиній мові мало б означати "ми з вами однієї крові", знову намагається приєднатися до пернатого товариства. Голуби, не знайомі з особливостями пташиного світу Австралії, знову розпізнали стрімкий яструбиний політ і кинулися врозтіч. Знову папуга опинився сам один на щедрому застіллі. Ні, не водити йому за собою голубину зграю. Голубині інстинкти ніколи не визнають його своїм.
2014 р.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-02-12 19:48:45
Переглядів сторінки твору 318
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.821 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.821 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.08 19:00
Автор у цю хвилину відсутній