Історія

Наталія

Давно - давно небовиді проміння безперервно освітчувало башту - істоту, допоки люди не спорудили військову базу. Відтоді в землі виникла відтулина у формі пащі оника, тобто нуль зона здатна глитати будь-які рештки зруйнованої частини тіла будови з людами. Миттєво стало безпросвітно, і всі світляні місця оповила темна завіса. Пітьма пробудилася, а сяйво небес позімружувало очі, більше не спосібне променями осяювати жодне місце, вижидаючи на змінювання. Поки воно дрімало, зеро - пащека стрімко розширювалася, поглинаючи все, що потрапляло під її зубища. Біля країв цієї пащі усе руйнувалося, наче нуль територія мала кінцівки, які тручали ще неушкоджені споруди з людцями прямісінько у її глибочіні. Вона охоче розкривала свої щелепи й глитала, насолоджуючись здобиччю, навіть насмішка з'являлася на її «мармизі» й не зникала. Збудовані споруди не могли довгочасно втримувати натиск померку, себто вистояти на рівняві. Обвалилися не лише стіни тіла, а й їхні рештки, розсипаючись на землю, скочуючись до неї. Темрява знищувала все, що втрапляло їй в поле зору, і те що оставалось поза ним. Невидима заволока трути вже розпочала накривати нуль - пащу.

З чорного небозводу спустилися виливач й збирач. Виливач навколо вежки - істоти виливав отруту на неуражені зони. Вилита отрута продовжувала розтікатися течією, чіпляючи своїм хвостом неуражені території, і перетворюючи їх на нуль зони. Вони продовжували існувати, дихаючи темрявою. Люди намагалися врятуватись, втікаючи від цього жаху, покидаючи своїх домівки. Але руки нуль території миттєво хапали їх, тягнучи, кидали всередину пащі. Застерігаючи: "якщо вийдете ви з свого дому чи залишитеся у ньому, на вас чекає...". Люди дуже сильно боялися. адже на них очикувала нуль паща. від окутаного страху, який причаївся в їхніх душах, ніхто не міг добратися з інших територій до нуль зони й закрити її пащеку. навіть збирач, який знаходився поблизу вежі - істоти не міг підбирати й побудувати своїми руками нову споруду на неураженій мисцевості. крім того, у поглинача виник шок від побаченого. не можливо було спокійно спостерігати за страшним сценарієм. Він намагався допомогти поглинути водну отрую. але всеодно отруйна течія текла далі й далі розшируючи й з'єднуючи свої території - горизонти. Нуль зона знала тільки, як наносити шкоди не тільки територіям, а й людям. Ще й помічники з'явилися. допомагаючи отруїти все навколо. У людей виникала думка: "коли ж це все закінчиться. не вже нічого не можна зробити. щоб нарешті знищити ворожий обєкт. коли з'явиться сміливець". від такою думки, Людям здавалося вічністю жити всередині темряви й не знайти виходу з неї. Але це було лише ілюзією. Несподівано з'явився споглядач, який відав, що чиниться у темряві, споглядаючи за нею з будь - якої точки. Він намагався знайти спосіб, як знищити ворожий об'єкт. Поки споглядач мислив, до нього підійшов доглядач, і запропонував жбурнути шматок небесного світла. Це світло відокремилося від нього, коли він закрив очі, і споглядач, кинувши його прямісінько у стіну вежі, спостерігаючи за польотом цього шматка небесного світла. Він побачив, як шматок долетів до вежі - істоти й вдарився об її стіну, яка вщент зруйнувалася. Уламки шматка небесного світла розпалися на декілька частин. Деякі рештки зруйнованої вежі потрапили до рук нуль - зони, а інші випадково зачепили течію своїми крилами. Темрява зникла назавжди разом із воєнною базою. Чорне небо розвіялося, і світло заполонило все навколо. Люди більше ніколи не споруджували воєнні бази, які завдавали шкоди. Світло неба не дозволяло нікому руйнувати його світ, а магічна сила променів захищала живі зони від темряви.