Історія

Наталія

Давно - давно небовиді проміння безперервно освітчувало башту - істоту, допоки люди не спорудили військову базу. Відтоді в землі виникла відтулина у формі пащі оника, тобто нуль зона здатна глитати будь-які рештки зруйнованої частини тіла будови з людами. Миттєво стало безпросвітно, і всі світляні місця оповила темна завіса. Пітьма пробудилася, а сяйво небес позімружувало очі, більше не спосібне променями осяювати жодне місце, вижидаючи на змінювання. Поки воно дрімало, зеро - пащека стрімко розширювалася, поглинаючи все, що потрапляло під її зубища. Біля країв цієї пащі усе руйнувалося, наче нуль територія мала кінцівки, які тручали ще неушкоджені споруди з людцями прямісінько у її глибочіні. Вона охоче розкривала свої щелепи й глитала, насолоджуючись здобиччю, навіть насмішка з'являлася на її «мармизі» й не зникала. Збудовані споруди не могли довгочасно втримувати натиск померку, себто вистояти на рівняві. Обвалилися не лише стіни тіла, а й їхні рештки, розсипаючись на землю, скочуючись до неї. Темрява знищувала все, що втрапляло їй в поле зору, і те що оставалось поза ним. Невидима заволока трути вже розпочала накривати нуль - пащу.

З чорного небозводу спустилися виливач й збирач. Виливач кругом вежки - істоти виливав отруту на неуражені зони. Вилита отруя продовжувала розтікатися бистриною, чіпляючи своїм хвостом неуражені території, і перетворюючи їх на нуль зони. Вони продовжували існувати, віддихаючи темрявою. Люди пробували врятовуватися, втікаючи від цього жахіття, покидаючи своїх домівки. Але руки нуль території миттєво хапали їх, тягнучи, жбурляли всередину пащеки. Остерігаючи: "якщо вийдете ви з свого дому чи останетеся у ньому, на вас чекає...". Люди відчували бездонну боязнь, який проникав в їхніх душеньки, адже їх очікувала нуль паща. Ніхто не міг дістатися до цього місця з інших земель, аби закрити її пащеку, адже всі були в курсі, що з ними просто - таки може повторитися те ж саме. Навіть збирач, який знаходився обабіч вежі - істоти не зміг зібрати руїни споруд й побудувати новітню споруду своїми кінцівками на неураженій місцевості. Поглинач, дивлячись за диявольським сценарієм, був шокований. Немислимо було спокійно вдивлятися на те, що відбувалося навколо пащі. Він докладав зусиль поглинути отруйливі води, щоб зостановлювати їх розповсюдження, але отруйні бистрини продовжували ширитися, захопивши сполучні території - горизонти. Нуль - зона завдала шкоди не тільки землям, а й людям. З'явилися й помагачі, допомагаючи затруїти все довкола. Люди почали міркувати: "коли ж це все скінчиться? Чи немає жодного способу зруйнувати цей зловорожий об'єкт? коли появиться відчайдуха". Вони відчували, що життя в темряві здається віковічність, і ті, хто опинився всередині неї, не можуть знайти виходу.

Але це було лише ілюзією. Несподівано з'явився споглядач, який відав, що чиниться у пітьмі, споглядаючи за нею з будь - якої точки. Але це було лише ілюзією. Несподівано з'явився споглядач, який відав, що чиниться у темряві, споглядаючи за нею з будь - якої точки. Він намагався знайти спосіб, як знищити ворожий об'єкт. Доки споглядач мислив, до нього підійшов доглядач, і присоглашав жбурнути шматок небесного освітлення. Це світло відокремилося від нього, коли він закрив очі, і споглядач, кинувши його прямісінько у стінку вежі, спостерігаючи за польотом цього шматка лазурного світла. Він угледів, як шматок долинув до вежі - подоби й вдарився об її стіну, яка вщент зруйнувалася. Уламки шматка небесного світла розпалися на декілька частин. Деякі рештки зруйнованої вежі потрапляли до кінцівок нуль - зони, а інакші несподівано зачплювали бистрину своїми крилами. Темрява ізникнула назавжди заразом із військовою базою. Чорний небозвід розвіявся, і посвіт заполонило все навкруги. Люди більше ніколи не споруджували воєнні бази, які спричиняли шкоди. Світло неба не дозволяло жодному руйнувати його світ, а магічна сила промінчиків охороняла живі зони від темряви.