Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
2026.02.13
14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
2026.02.13
10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року.
Місце проведення — Головний офіс.
Спостерігається поле образів, в якому сакральне, космічне й наукове не стільки з’єднані логічно, як взаємно розчиняються. "Миро" як ритуальна субстанція
2026.02.13
10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
2026.02.13
07:49
Із Леоніда Сергєєва
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
2026.02.13
06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
2026.02.13
03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
2026.02.12
19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на
2026.02.12
18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.
На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.
На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –
2026.02.12
17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем
2026.02.12
11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.
Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.
Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,
2026.02.12
10:31
Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.
Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.
Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос
2026.02.12
09:18
Тужать не дужі… очі нужденних…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Свиридова могила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свиридова могила
Сидять діди попід грушу стару та високу.
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
Дідам сиве вже волосся. Сидять вони горді,
Димлять трубки. Хтось тихенько щось розповідає.
Другі слухають та часом слово уставляють.
Нема куди поспішати – своє відробили.
А сьогодні ще й Пречиста. Тож діди сиділи,
Знаючи, що баби їхні за те не полають.
Щось Трохим розповідає, мабуть, черга його.
Ті кивають головою. Вже сто раз то чули,
Але роблять вигляд, наче все уже забули,
Лиш іноді підправляють розповідь старого.
А тут Семен понад грушу іде із косою.
Вони тільки ще недавно в село перебрались.
Толокою усім селом вже відбудувались,
Отож, тепер обживають нову хату свою.
- А куди це ти, Семене? – дід Трохим питає.
- Та піду трави на луках корові вкосити!
- Так Пречиста же сьогодні?! Не можна робити!
- Та що там трави тієї? Нехай Бог прощає!
- Ні, Семене, так не можна, бо розгнівиш Бога.
- Та, ну, діду. Я хутенько, Бог і не помітить.
Вкошу пару оберемків та і бігом звідти.
Скільки, Господи прости вже в тому гріха того?!
- Не скажи, - Трохим до нього, - За річкою, бачиш
Он високую могилу?! Свиридова зветься.
Він, так само, мабуть, думав, що все обійдеться.
Але Бог його одразу й покарав, одначе.
Семен хотів іти далі. Що слухать старого?
Та, як почув про Свирида, зняв із плеча косу.
- А що було з тим Свиридом? Я ще не чув досі.
- Не чув? В нас того бувальця знають із малого.
Жив, говорять, в селі нашім чоловік не бідний.
Звали всі його Свиридом. Мужик роботящий.
Та до церкви ходив рідко. Говорив: а нащо?
В празник ходив працювати і не було стидно.
А то якось на Великдень та й думає собі:
Усі кажуть, що Великдень. Чи, справді, великий?
Візьму, мабуть, воли свої та піду за річку,
Виорю собі шматину якусь на тім горбі.
От і взнаю, чи багато виорати вдасться?
Тож у перший день зібрався празника святого.
Узяв воли, запріг цугом у плуга важкого.
Узяв наймитів й за річку орати подався.
Люди в церкву йдуть молитись, а він собі оре.
Люди з пасками додому вже з церкви вертають,
А він плугом землю оре, пласт перевертає.
На дзвіниці вже і дзвони ударили скоро.
А він оре. Тільки скибу десяту почали,
Як загуло під землею так страшно і глухо,
Наче то десь грім далекий із хмар чорних буха.
І Свирид разом з волами під землю й пропали.
А на місці тім могила ота і з’явилась.
Так Свиридовою люди її і прозвали.
Ото так: була людина…була і пропала.
Через те все, що на празник святий спокусилась.
Кажуть люди, - голос втишив, - як на тій могилі
Приложить до землі вухо – з землі долинає
«Гей,гей!», наче хтось далеко волів поганяє.
Бачу, я тебе затримав?! Іди собі сміло.
Та Семен почухав лоба, глянув на могилу,
Узяв косу знов на плечі та й побрів додому.
Ніхто з дідів не всміхнувся, навіть услід йому.
Мабуть, всі на ту могилу слухати ходили.
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
Дідам сиве вже волосся. Сидять вони горді,
Димлять трубки. Хтось тихенько щось розповідає.
Другі слухають та часом слово уставляють.
Нема куди поспішати – своє відробили.
А сьогодні ще й Пречиста. Тож діди сиділи,
Знаючи, що баби їхні за те не полають.
Щось Трохим розповідає, мабуть, черга його.
Ті кивають головою. Вже сто раз то чули,
Але роблять вигляд, наче все уже забули,
Лиш іноді підправляють розповідь старого.
А тут Семен понад грушу іде із косою.
Вони тільки ще недавно в село перебрались.
Толокою усім селом вже відбудувались,
Отож, тепер обживають нову хату свою.
- А куди це ти, Семене? – дід Трохим питає.
- Та піду трави на луках корові вкосити!
- Так Пречиста же сьогодні?! Не можна робити!
- Та що там трави тієї? Нехай Бог прощає!
- Ні, Семене, так не можна, бо розгнівиш Бога.
- Та, ну, діду. Я хутенько, Бог і не помітить.
Вкошу пару оберемків та і бігом звідти.
Скільки, Господи прости вже в тому гріха того?!
- Не скажи, - Трохим до нього, - За річкою, бачиш
Он високую могилу?! Свиридова зветься.
Він, так само, мабуть, думав, що все обійдеться.
Але Бог його одразу й покарав, одначе.
Семен хотів іти далі. Що слухать старого?
Та, як почув про Свирида, зняв із плеча косу.
- А що було з тим Свиридом? Я ще не чув досі.
- Не чув? В нас того бувальця знають із малого.
Жив, говорять, в селі нашім чоловік не бідний.
Звали всі його Свиридом. Мужик роботящий.
Та до церкви ходив рідко. Говорив: а нащо?
В празник ходив працювати і не було стидно.
А то якось на Великдень та й думає собі:
Усі кажуть, що Великдень. Чи, справді, великий?
Візьму, мабуть, воли свої та піду за річку,
Виорю собі шматину якусь на тім горбі.
От і взнаю, чи багато виорати вдасться?
Тож у перший день зібрався празника святого.
Узяв воли, запріг цугом у плуга важкого.
Узяв наймитів й за річку орати подався.
Люди в церкву йдуть молитись, а він собі оре.
Люди з пасками додому вже з церкви вертають,
А він плугом землю оре, пласт перевертає.
На дзвіниці вже і дзвони ударили скоро.
А він оре. Тільки скибу десяту почали,
Як загуло під землею так страшно і глухо,
Наче то десь грім далекий із хмар чорних буха.
І Свирид разом з волами під землю й пропали.
А на місці тім могила ота і з’явилась.
Так Свиридовою люди її і прозвали.
Ото так: була людина…була і пропала.
Через те все, що на празник святий спокусилась.
Кажуть люди, - голос втишив, - як на тій могилі
Приложить до землі вухо – з землі долинає
«Гей,гей!», наче хтось далеко волів поганяє.
Бачу, я тебе затримав?! Іди собі сміло.
Та Семен почухав лоба, глянув на могилу,
Узяв косу знов на плечі та й побрів додому.
Ніхто з дідів не всміхнувся, навіть услід йому.
Мабуть, всі на ту могилу слухати ходили.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
