Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.02
04:09
Меркаптофос усіх од нього
комах виводить -
Одарка.
Не працює телефон.
Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
комах виводить -
Одарка.
Не працює телефон.
Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
2026.07.01
20:06
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
2026.07.01
19:26
Нас вабив мед, немов чаклун хвилин,
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
2026.07.01
16:40
Тобою орошений світ ожива й золотіє,
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
2026.07.01
12:58
Найгірше йти у вітряну погоду
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
2026.07.01
11:29
липневий едем
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
2026.07.01
10:47
Сидить голуб на тополі, голубка на вишні.
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
2026.07.01
09:42
Розділ ХІ. ВІНЧАННЯ ПІД ПРОКЛЯТТЯМ РИМУ
Року Божого 1062-го каплиця замку Крепі потопала в напівтемряві. Світло кількох десятків воскових свічок вихоплювало з мокрої кам'яної сутіні лише вівтар та потемніле від часу розп'яття. На вулиці лютувала зл
2026.07.01
07:23
Досвітній півень заспівав
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
2026.06.30
22:20
Гермафродит: квітка, що містить як чоловічі, так і жіночі
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
2026.06.30
18:55
серпня 1692 року з дикого соснового пралісу, що біля Іскоростеня вийшов бородатий чоловік в подертій свиті на ймення Іван Коса. Брудний, нечесаний, з втомленими синіми очима. Він більше двох місяців блукав лісами, їв, що вдалося в знайти, зловити чи вполю
2026.06.30
12:52
Здаюся у полон лісів.
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
2026.06.30
10:27
дивись
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
2026.06.30
10:12
Розділ Х. ЛІСОВИЙ ЗАМОК КРЕПІ:
ПРИХИСТОК ЗАКОХАНИХ ВОВКІВ
Далеко на північ від Парижа, там, де вікові дуби замку Крепі вростали корінням у саму глибину галльської землі, панував зовсім інший світ. Тут не було золоченої розкоші Парижа, але був дух во
2026.06.30
09:06
Літо, сонце і засмага не з тобою, а проти, якщо розповідаєш, який ти крутий Сіндбад, і що тобі дали ті зароблені валюти, які для тебе – ніщо, бо тобі потрібні лише моря з океанами – простір, вільний від будь-яких семафорів твого шляху.
Вусате обличчя стр
2026.06.30
07:20
Знову літо, знову море,
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Свиридова могила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свиридова могила
Сидять діди попід грушу стару та високу.
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
Дідам сиве вже волосся. Сидять вони горді,
Димлять трубки. Хтось тихенько щось розповідає.
Другі слухають та часом слово уставляють.
Нема куди поспішати – своє відробили.
А сьогодні ще й Пречиста. Тож діди сиділи,
Знаючи, що баби їхні за те не полають.
Щось Трохим розповідає, мабуть, черга його.
Ті кивають головою. Вже сто раз то чули,
Але роблять вигляд, наче все уже забули,
Лиш іноді підправляють розповідь старого.
А тут Семен понад грушу іде із косою.
Вони тільки ще недавно в село перебрались.
Толокою усім селом вже відбудувались,
Отож, тепер обживають нову хату свою.
- А куди це ти, Семене? – дід Трохим питає.
- Та піду трави на луках корові вкосити!
- Так Пречиста же сьогодні?! Не можна робити!
- Та що там трави тієї? Нехай Бог прощає!
- Ні, Семене, так не можна, бо розгнівиш Бога.
- Та, ну, діду. Я хутенько, Бог і не помітить.
Вкошу пару оберемків та і бігом звідти.
Скільки, Господи прости вже в тому гріха того?!
- Не скажи, - Трохим до нього, - За річкою, бачиш
Он високую могилу?! Свиридова зветься.
Він, так само, мабуть, думав, що все обійдеться.
Але Бог його одразу й покарав, одначе.
Семен хотів іти далі. Що слухать старого?
Та, як почув про Свирида, зняв із плеча косу.
- А що було з тим Свиридом? Я ще не чув досі.
- Не чув? В нас того бувальця знають із малого.
Жив, говорять, в селі нашім чоловік не бідний.
Звали всі його Свиридом. Мужик роботящий.
Та до церкви ходив рідко. Говорив: а нащо?
В празник ходив працювати і не було стидно.
А то якось на Великдень та й думає собі:
Усі кажуть, що Великдень. Чи, справді, великий?
Візьму, мабуть, воли свої та піду за річку,
Виорю собі шматину якусь на тім горбі.
От і взнаю, чи багато виорати вдасться?
Тож у перший день зібрався празника святого.
Узяв воли, запріг цугом у плуга важкого.
Узяв наймитів й за річку орати подався.
Люди в церкву йдуть молитись, а він собі оре.
Люди з пасками додому вже з церкви вертають,
А він плугом землю оре, пласт перевертає.
На дзвіниці вже і дзвони ударили скоро.
А він оре. Тільки скибу десяту почали,
Як загуло під землею так страшно і глухо,
Наче то десь грім далекий із хмар чорних буха.
І Свирид разом з волами під землю й пропали.
А на місці тім могила ота і з’явилась.
Так Свиридовою люди її і прозвали.
Ото так: була людина…була і пропала.
Через те все, що на празник святий спокусилась.
Кажуть люди, - голос втишив, - як на тій могилі
Приложить до землі вухо – з землі долинає
«Гей,гей!», наче хтось далеко волів поганяє.
Бачу, я тебе затримав?! Іди собі сміло.
Та Семен почухав лоба, глянув на могилу,
Узяв косу знов на плечі та й побрів додому.
Ніхто з дідів не всміхнувся, навіть услід йому.
Мабуть, всі на ту могилу слухати ходили.
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
Дідам сиве вже волосся. Сидять вони горді,
Димлять трубки. Хтось тихенько щось розповідає.
Другі слухають та часом слово уставляють.
Нема куди поспішати – своє відробили.
А сьогодні ще й Пречиста. Тож діди сиділи,
Знаючи, що баби їхні за те не полають.
Щось Трохим розповідає, мабуть, черга його.
Ті кивають головою. Вже сто раз то чули,
Але роблять вигляд, наче все уже забули,
Лиш іноді підправляють розповідь старого.
А тут Семен понад грушу іде із косою.
Вони тільки ще недавно в село перебрались.
Толокою усім селом вже відбудувались,
Отож, тепер обживають нову хату свою.
- А куди це ти, Семене? – дід Трохим питає.
- Та піду трави на луках корові вкосити!
- Так Пречиста же сьогодні?! Не можна робити!
- Та що там трави тієї? Нехай Бог прощає!
- Ні, Семене, так не можна, бо розгнівиш Бога.
- Та, ну, діду. Я хутенько, Бог і не помітить.
Вкошу пару оберемків та і бігом звідти.
Скільки, Господи прости вже в тому гріха того?!
- Не скажи, - Трохим до нього, - За річкою, бачиш
Он високую могилу?! Свиридова зветься.
Він, так само, мабуть, думав, що все обійдеться.
Але Бог його одразу й покарав, одначе.
Семен хотів іти далі. Що слухать старого?
Та, як почув про Свирида, зняв із плеча косу.
- А що було з тим Свиридом? Я ще не чув досі.
- Не чув? В нас того бувальця знають із малого.
Жив, говорять, в селі нашім чоловік не бідний.
Звали всі його Свиридом. Мужик роботящий.
Та до церкви ходив рідко. Говорив: а нащо?
В празник ходив працювати і не було стидно.
А то якось на Великдень та й думає собі:
Усі кажуть, що Великдень. Чи, справді, великий?
Візьму, мабуть, воли свої та піду за річку,
Виорю собі шматину якусь на тім горбі.
От і взнаю, чи багато виорати вдасться?
Тож у перший день зібрався празника святого.
Узяв воли, запріг цугом у плуга важкого.
Узяв наймитів й за річку орати подався.
Люди в церкву йдуть молитись, а він собі оре.
Люди з пасками додому вже з церкви вертають,
А він плугом землю оре, пласт перевертає.
На дзвіниці вже і дзвони ударили скоро.
А він оре. Тільки скибу десяту почали,
Як загуло під землею так страшно і глухо,
Наче то десь грім далекий із хмар чорних буха.
І Свирид разом з волами під землю й пропали.
А на місці тім могила ота і з’явилась.
Так Свиридовою люди її і прозвали.
Ото так: була людина…була і пропала.
Через те все, що на празник святий спокусилась.
Кажуть люди, - голос втишив, - як на тій могилі
Приложить до землі вухо – з землі долинає
«Гей,гей!», наче хтось далеко волів поганяє.
Бачу, я тебе затримав?! Іди собі сміло.
Та Семен почухав лоба, глянув на могилу,
Узяв косу знов на плечі та й побрів додому.
Ніхто з дідів не всміхнувся, навіть услід йому.
Мабуть, всі на ту могилу слухати ходили.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
