Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.14
19:17
Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
2026.01.14
18:23
Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
2026.01.14
12:07
І буде все гаразд.
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
2026.01.14
10:52
Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
2026.01.14
10:45
Здається чистим резюме зими,
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
2026.01.14
09:17
Коло товаришів неохоче ширив:
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
2026.01.14
06:59
Сонце зирить з-поза хмари,
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
2026.01.13
22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
2026.01.13
22:13
Перекотивсь із снігу в сніг,
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
2026.01.13
21:00
А міжсезоння пам*ятало жінку,
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
2026.01.13
20:33
Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
2026.01.13
20:03
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Молоток (Валєра): Грубий, прямий, з відлущеною фарбою. Весь час хоче щось бити.
Викрутка (Жанна): Тонка натура, хромована, з вічним відчуттям, що її не докрутили.
Старий рівень (Степанович): Мудрий, але депресивний. Весь час намагає
2026.01.13
16:26
Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
2026.01.13
16:19
Пані, ви питаєте, чому він любить, як так
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
2026.01.13
12:20
Без кори про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
2026.01.13
10:34
Я ніби зріднився
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Свиридова могила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свиридова могила
Сидять діди попід грушу стару та високу.
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
Дідам сиве вже волосся. Сидять вони горді,
Димлять трубки. Хтось тихенько щось розповідає.
Другі слухають та часом слово уставляють.
Нема куди поспішати – своє відробили.
А сьогодні ще й Пречиста. Тож діди сиділи,
Знаючи, що баби їхні за те не полають.
Щось Трохим розповідає, мабуть, черга його.
Ті кивають головою. Вже сто раз то чули,
Але роблять вигляд, наче все уже забули,
Лиш іноді підправляють розповідь старого.
А тут Семен понад грушу іде із косою.
Вони тільки ще недавно в село перебрались.
Толокою усім селом вже відбудувались,
Отож, тепер обживають нову хату свою.
- А куди це ти, Семене? – дід Трохим питає.
- Та піду трави на луках корові вкосити!
- Так Пречиста же сьогодні?! Не можна робити!
- Та що там трави тієї? Нехай Бог прощає!
- Ні, Семене, так не можна, бо розгнівиш Бога.
- Та, ну, діду. Я хутенько, Бог і не помітить.
Вкошу пару оберемків та і бігом звідти.
Скільки, Господи прости вже в тому гріха того?!
- Не скажи, - Трохим до нього, - За річкою, бачиш
Он високую могилу?! Свиридова зветься.
Він, так само, мабуть, думав, що все обійдеться.
Але Бог його одразу й покарав, одначе.
Семен хотів іти далі. Що слухать старого?
Та, як почув про Свирида, зняв із плеча косу.
- А що було з тим Свиридом? Я ще не чув досі.
- Не чув? В нас того бувальця знають із малого.
Жив, говорять, в селі нашім чоловік не бідний.
Звали всі його Свиридом. Мужик роботящий.
Та до церкви ходив рідко. Говорив: а нащо?
В празник ходив працювати і не було стидно.
А то якось на Великдень та й думає собі:
Усі кажуть, що Великдень. Чи, справді, великий?
Візьму, мабуть, воли свої та піду за річку,
Виорю собі шматину якусь на тім горбі.
От і взнаю, чи багато виорати вдасться?
Тож у перший день зібрався празника святого.
Узяв воли, запріг цугом у плуга важкого.
Узяв наймитів й за річку орати подався.
Люди в церкву йдуть молитись, а він собі оре.
Люди з пасками додому вже з церкви вертають,
А він плугом землю оре, пласт перевертає.
На дзвіниці вже і дзвони ударили скоро.
А він оре. Тільки скибу десяту почали,
Як загуло під землею так страшно і глухо,
Наче то десь грім далекий із хмар чорних буха.
І Свирид разом з волами під землю й пропали.
А на місці тім могила ота і з’явилась.
Так Свиридовою люди її і прозвали.
Ото так: була людина…була і пропала.
Через те все, що на празник святий спокусилась.
Кажуть люди, - голос втишив, - як на тій могилі
Приложить до землі вухо – з землі долинає
«Гей,гей!», наче хтось далеко волів поганяє.
Бачу, я тебе затримав?! Іди собі сміло.
Та Семен почухав лоба, глянув на могилу,
Узяв косу знов на плечі та й побрів додому.
Ніхто з дідів не всміхнувся, навіть услід йому.
Мабуть, всі на ту могилу слухати ходили.
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
Дідам сиве вже волосся. Сидять вони горді,
Димлять трубки. Хтось тихенько щось розповідає.
Другі слухають та часом слово уставляють.
Нема куди поспішати – своє відробили.
А сьогодні ще й Пречиста. Тож діди сиділи,
Знаючи, що баби їхні за те не полають.
Щось Трохим розповідає, мабуть, черга його.
Ті кивають головою. Вже сто раз то чули,
Але роблять вигляд, наче все уже забули,
Лиш іноді підправляють розповідь старого.
А тут Семен понад грушу іде із косою.
Вони тільки ще недавно в село перебрались.
Толокою усім селом вже відбудувались,
Отож, тепер обживають нову хату свою.
- А куди це ти, Семене? – дід Трохим питає.
- Та піду трави на луках корові вкосити!
- Так Пречиста же сьогодні?! Не можна робити!
- Та що там трави тієї? Нехай Бог прощає!
- Ні, Семене, так не можна, бо розгнівиш Бога.
- Та, ну, діду. Я хутенько, Бог і не помітить.
Вкошу пару оберемків та і бігом звідти.
Скільки, Господи прости вже в тому гріха того?!
- Не скажи, - Трохим до нього, - За річкою, бачиш
Он високую могилу?! Свиридова зветься.
Він, так само, мабуть, думав, що все обійдеться.
Але Бог його одразу й покарав, одначе.
Семен хотів іти далі. Що слухать старого?
Та, як почув про Свирида, зняв із плеча косу.
- А що було з тим Свиридом? Я ще не чув досі.
- Не чув? В нас того бувальця знають із малого.
Жив, говорять, в селі нашім чоловік не бідний.
Звали всі його Свиридом. Мужик роботящий.
Та до церкви ходив рідко. Говорив: а нащо?
В празник ходив працювати і не було стидно.
А то якось на Великдень та й думає собі:
Усі кажуть, що Великдень. Чи, справді, великий?
Візьму, мабуть, воли свої та піду за річку,
Виорю собі шматину якусь на тім горбі.
От і взнаю, чи багато виорати вдасться?
Тож у перший день зібрався празника святого.
Узяв воли, запріг цугом у плуга важкого.
Узяв наймитів й за річку орати подався.
Люди в церкву йдуть молитись, а він собі оре.
Люди з пасками додому вже з церкви вертають,
А він плугом землю оре, пласт перевертає.
На дзвіниці вже і дзвони ударили скоро.
А він оре. Тільки скибу десяту почали,
Як загуло під землею так страшно і глухо,
Наче то десь грім далекий із хмар чорних буха.
І Свирид разом з волами під землю й пропали.
А на місці тім могила ота і з’явилась.
Так Свиридовою люди її і прозвали.
Ото так: була людина…була і пропала.
Через те все, що на празник святий спокусилась.
Кажуть люди, - голос втишив, - як на тій могилі
Приложить до землі вухо – з землі долинає
«Гей,гей!», наче хтось далеко волів поганяє.
Бачу, я тебе затримав?! Іди собі сміло.
Та Семен почухав лоба, глянув на могилу,
Узяв косу знов на плечі та й побрів додому.
Ніхто з дідів не всміхнувся, навіть услід йому.
Мабуть, всі на ту могилу слухати ходили.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
