Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.19
18:39
не біда - зима повернулася
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
2025.12.19
17:46
Боже, Господе наш,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
2025.12.19
17:02
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
2025.12.19
15:48
Сьогодні скрізь - поезія Різдва,
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
2025.12.19
15:32
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
2025.12.19
13:47
Ти розчинилась у глибинах,
У магмі страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
У магмі страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
2025.12.19
12:47
Прожитий рік ступає в час минулий.
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
2025.12.19
12:11
Даний вірш розглядався на одному з профілактичних засідань робочих змін (вахт), яке відбулося днями.
І от що привернуло увагу, окрім усього іншого, а саме техніки і технології виживання в умовах війни.
Воно стосувалось новин.
Висновки за результатам
2025.12.19
09:06
Уже не та, але гойдаю
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
2025.12.19
06:11
Знайомою стежиною
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
2025.12.18
20:22
Над річкою тулилося село.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
2025.12.18
13:58
Назирці у сутінках вилискуєш,
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
2025.12.18
13:19
Ми так відвикли від зими.
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
2025.12.18
07:24
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Свиридова могила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свиридова могила
Сидять діди попід грушу стару та високу.
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
Дідам сиве вже волосся. Сидять вони горді,
Димлять трубки. Хтось тихенько щось розповідає.
Другі слухають та часом слово уставляють.
Нема куди поспішати – своє відробили.
А сьогодні ще й Пречиста. Тож діди сиділи,
Знаючи, що баби їхні за те не полають.
Щось Трохим розповідає, мабуть, черга його.
Ті кивають головою. Вже сто раз то чули,
Але роблять вигляд, наче все уже забули,
Лиш іноді підправляють розповідь старого.
А тут Семен понад грушу іде із косою.
Вони тільки ще недавно в село перебрались.
Толокою усім селом вже відбудувались,
Отож, тепер обживають нову хату свою.
- А куди це ти, Семене? – дід Трохим питає.
- Та піду трави на луках корові вкосити!
- Так Пречиста же сьогодні?! Не можна робити!
- Та що там трави тієї? Нехай Бог прощає!
- Ні, Семене, так не можна, бо розгнівиш Бога.
- Та, ну, діду. Я хутенько, Бог і не помітить.
Вкошу пару оберемків та і бігом звідти.
Скільки, Господи прости вже в тому гріха того?!
- Не скажи, - Трохим до нього, - За річкою, бачиш
Он високую могилу?! Свиридова зветься.
Він, так само, мабуть, думав, що все обійдеться.
Але Бог його одразу й покарав, одначе.
Семен хотів іти далі. Що слухать старого?
Та, як почув про Свирида, зняв із плеча косу.
- А що було з тим Свиридом? Я ще не чув досі.
- Не чув? В нас того бувальця знають із малого.
Жив, говорять, в селі нашім чоловік не бідний.
Звали всі його Свиридом. Мужик роботящий.
Та до церкви ходив рідко. Говорив: а нащо?
В празник ходив працювати і не було стидно.
А то якось на Великдень та й думає собі:
Усі кажуть, що Великдень. Чи, справді, великий?
Візьму, мабуть, воли свої та піду за річку,
Виорю собі шматину якусь на тім горбі.
От і взнаю, чи багато виорати вдасться?
Тож у перший день зібрався празника святого.
Узяв воли, запріг цугом у плуга важкого.
Узяв наймитів й за річку орати подався.
Люди в церкву йдуть молитись, а він собі оре.
Люди з пасками додому вже з церкви вертають,
А він плугом землю оре, пласт перевертає.
На дзвіниці вже і дзвони ударили скоро.
А він оре. Тільки скибу десяту почали,
Як загуло під землею так страшно і глухо,
Наче то десь грім далекий із хмар чорних буха.
І Свирид разом з волами під землю й пропали.
А на місці тім могила ота і з’явилась.
Так Свиридовою люди її і прозвали.
Ото так: була людина…була і пропала.
Через те все, що на празник святий спокусилась.
Кажуть люди, - голос втишив, - як на тій могилі
Приложить до землі вухо – з землі долинає
«Гей,гей!», наче хтось далеко волів поганяє.
Бачу, я тебе затримав?! Іди собі сміло.
Та Семен почухав лоба, глянув на могилу,
Узяв косу знов на плечі та й побрів додому.
Ніхто з дідів не всміхнувся, навіть услід йому.
Мабуть, всі на ту могилу слухати ходили.
Така стара, що давно вже і грушок не родить.
Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
А вдень діди засідають у неї під боком.
Густе листя їх від сонця гарно укриває,
А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
Дідам сиве вже волосся. Сидять вони горді,
Димлять трубки. Хтось тихенько щось розповідає.
Другі слухають та часом слово уставляють.
Нема куди поспішати – своє відробили.
А сьогодні ще й Пречиста. Тож діди сиділи,
Знаючи, що баби їхні за те не полають.
Щось Трохим розповідає, мабуть, черга його.
Ті кивають головою. Вже сто раз то чули,
Але роблять вигляд, наче все уже забули,
Лиш іноді підправляють розповідь старого.
А тут Семен понад грушу іде із косою.
Вони тільки ще недавно в село перебрались.
Толокою усім селом вже відбудувались,
Отож, тепер обживають нову хату свою.
- А куди це ти, Семене? – дід Трохим питає.
- Та піду трави на луках корові вкосити!
- Так Пречиста же сьогодні?! Не можна робити!
- Та що там трави тієї? Нехай Бог прощає!
- Ні, Семене, так не можна, бо розгнівиш Бога.
- Та, ну, діду. Я хутенько, Бог і не помітить.
Вкошу пару оберемків та і бігом звідти.
Скільки, Господи прости вже в тому гріха того?!
- Не скажи, - Трохим до нього, - За річкою, бачиш
Он високую могилу?! Свиридова зветься.
Він, так само, мабуть, думав, що все обійдеться.
Але Бог його одразу й покарав, одначе.
Семен хотів іти далі. Що слухать старого?
Та, як почув про Свирида, зняв із плеча косу.
- А що було з тим Свиридом? Я ще не чув досі.
- Не чув? В нас того бувальця знають із малого.
Жив, говорять, в селі нашім чоловік не бідний.
Звали всі його Свиридом. Мужик роботящий.
Та до церкви ходив рідко. Говорив: а нащо?
В празник ходив працювати і не було стидно.
А то якось на Великдень та й думає собі:
Усі кажуть, що Великдень. Чи, справді, великий?
Візьму, мабуть, воли свої та піду за річку,
Виорю собі шматину якусь на тім горбі.
От і взнаю, чи багато виорати вдасться?
Тож у перший день зібрався празника святого.
Узяв воли, запріг цугом у плуга важкого.
Узяв наймитів й за річку орати подався.
Люди в церкву йдуть молитись, а він собі оре.
Люди з пасками додому вже з церкви вертають,
А він плугом землю оре, пласт перевертає.
На дзвіниці вже і дзвони ударили скоро.
А він оре. Тільки скибу десяту почали,
Як загуло під землею так страшно і глухо,
Наче то десь грім далекий із хмар чорних буха.
І Свирид разом з волами під землю й пропали.
А на місці тім могила ота і з’явилась.
Так Свиридовою люди її і прозвали.
Ото так: була людина…була і пропала.
Через те все, що на празник святий спокусилась.
Кажуть люди, - голос втишив, - як на тій могилі
Приложить до землі вухо – з землі долинає
«Гей,гей!», наче хтось далеко волів поганяє.
Бачу, я тебе затримав?! Іди собі сміло.
Та Семен почухав лоба, глянув на могилу,
Узяв косу знов на плечі та й побрів додому.
Ніхто з дідів не всміхнувся, навіть услід йому.
Мабуть, всі на ту могилу слухати ходили.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
