Ланцюг дощів тримає міцно дні.
Сховав Господь від брами сонця ключ.
Думки на варті ждуть, сторожать ніч.
Неспокій в’яже серце, наче плющ.

Насіє небо з пам’яті жури,
Холодний дощ наллє думок сповна.
Хтось відійде, зотліє, відгорить

Зима у сніжних розкошах раює:
усе в її полоні, все у білизні.
І ти ідеш і споглядаєш, як вві сні:
Перед очима виростають дюни.
Ні, не піщані, свіжі, м'якотілі
занурюють злегка зимові чобітки,
і на снігу, лишаючи сліди чіткі,
на казку перетворюють

Життя вихляючи несеться
Поміж затишшями й вітрами, -
То залоскоче коло серця,
То душу тисне ґніт, мов камінь.
Цей біг життя не зупинити
Ні яснотою, ні пітьмою, -
Не встиг натішитися літом,
Як вже наляканий зимою.

Виплесни із серця на папір
негатив і квітни первоцвітом.
Напиши чуттєвий, світлий вірш,
щоб Планета не зійшла з орбіти,
а навколо сонця, рідний мій,
закружляла в танці полум'янім.
Присвяти життя лише отій,
що тебе зве янголом коханим.

Сніг плаче сльозами,
перетворюючись на кашу.
У скількох людей
мозок стає схожим на кашу
ще за життя!
У скількох людей
слова нагадують кашу.
Жодної конкретики,

Коли на злеті відрізають крила,
Потрібні мужність й хист, щоб відросли.
В той час тримати пошматовані вітрила
І відданість досягненню мети.

З життям своїм програв я герць,
Серед поетів -- наче мрець,
Мене укрила, мов песець,
Сумна могила.
Зів'яли квіти запашні,
І не прийде ридать, о ні
Байдужа мила.

Даруйте, я – не імпресіоніст.
Ніхто не заперечує дебати,
але не ради рейтингів і місць,
а певно, ради істини і правди.
Поета можна й горщиком назвати,
аби лише не ставили у піч
і я ще не збираюсь помирати
від скромності. Моє у повний зріст

І затихне земля. Небес око багряне
Померкне поволі на димній межі.
І постане народ із розшарпаним серцем
В надії на диво бодай хоч одне...

Під місячним сяйвом врочисто стане,
Готовий на свято й на пострах готовий.
І вийдуть тоді невідь звідки юнак

Між Павлюком та Пантюком - Сушко.
Макітра лиса сяє, наче сонце.
Один малює в стилі рококо,
А інший - майстер людяних емоцій.

А я ж бо - куртуазний маньєрист,
Сатирою обквецяний по вуха.
Ховаюсь за Пегасів куций хвіст,

Не ховаю голову в пісок...
Небо не виню в своїй печалі.
До весни лишився тільки крок,
голубіють пролісками далі,

розсипають сяйво промінців
на бліде обличчя хмарочосів.
А перлини на моїй щоці —

У ранковому бачу вікні:
над дахами оживають лелеки-крани…
Напевно, це вже кінець війні,
адже місто моє заліковує рани.

2025 рік

Епічна поема
 
Еней був парубок моторний...
Але – не згірш і Одіссей.
Тож, доки мелють наші жорна,
продовжмо звичай славний сей!

Розділ перший(День 1-й. Ітака)

Ріка напудрена добіла
Іще не радує нікого,
Адже місцями посиніла
Під гнітом холоду тривкого.
Хоч вгамувалися завії
І вже мороз не дуже лютий, –
Ріка понуро ціпеніє,
В льоди нетанучі закута.

прости мені господісусе днесь
подай мені грішному one more love
подальше недуги bonjour tristesse
ворожий погляд собачий ґвалт
стрінь мене боже в склепіннях слізних
як иншого будь-кого би стрів
у жили вливши схизми klein bissel
харизми дрібку & нав

Навмисне коло товаришів не ширив.
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у