Премія Г'юґо у категорії «Найкраща коротка повість» (Hugo Award for Best Short Story) 2014 р.

Коли б ти динозавром був, коханий мій, ти б був Т-рексом. Ти б був малим, всього п’ять футів десять дюймів, такого ж зросту, як був людиною. Ти б мав крихкий скелет, і ти ступав би обережно й делікатно, наскільки дозволяють масивні пазурі. Ти б зиркав насторожено з-під кістяних надбрівних дуг.
Коли б ти динозавром був, коханий мій, я б найнялася в зоопарк, щоб віддавати весь свій час тобі. Давала б я тобі курей ще теплих і кіз живих. Я б милувалася, як на твоїх зубах виблискувала свіжа кров. Зробила б я у тебе в клітці на долівці серед багна свою постіль на листяній підстилці. Коли б тобі не спалося, для тебе я співала б колискову.
Коли б для тебе я співала колискову, то швидко б я почула, що ти підспівуєш мені. Співав би ти своїм низьким тремтливим голосом зі мною в лад в конрапунктурі дивній. Коли б ти думав, що я сплю, ти б плакав серед ночі, співаючи пісні про нерозділене кохання.
Коли б оспівував ти нерозділене кохання, я б влаштувала на Бродвей турне для тебе. Прийшли б ми на Бродвей. Стояв би ти на сцені, в настил ввігнавши кігті. Від красоти твоїх пісень журливих ридала б публіка.
Коли б ридала публіка від красоти твоїх пісень журливих, вона б зібрала кошти, щоб відшукати спосіб відродити загиблі види. Текли б рікою гроші до наукових установ. Біологам направити назад вдалося б еволюцію курей, аж доки не дісталися б до щелеп із зубами. Палеонтологи зуміли б відшукати у скам'янілостях слід колагену. Генетики змогли б з нуля сконструювати динозавра, відкривши, що послідовність в коді ДНК говорить про істоту все, від розміру її зіниць, до здатності радіти сходу сонця. Вінцем роботи стало б створення подруги для тебе.
Коли б вони створили подругу для тебе, я б стала свідком вашого весілля. Я б розглядала знічено смарагдовий шифон, який мені здавався б жовтим, коли я чула ваші клятви. Я, звісно, ревнувала б і журилася, бо я сама хотіла одружитися з тобою. І все ж я б розуміла, буде краще, щоб одружився ти з таким створінням, як сам, що в вас подібні тіло, кістки і генетичний код. Дивилася б, як ви удвох йдете до вівтаря, і я б хотіла для вас зробити більше, ніж тепер. Наповнювало б душу світло, бо знала б я, що ти і я створили в світі щось нове, і в той же час щось давнє відродили. Я брала в борг хоча б тому, що своє щастя віддавала. Все, що мені було б потрібне, це щось блакитне.
Коли б мені було потрібне щось блакитне, то я б побігла через церкву, підборами постукуючи в мармур, дісталася б до вази на першій лаві. Взяла б у ній гортензію з небесним відтінком, притиснула б її до свого серця, і стрепенулося б воно, як квітка. Я б розцвіла. Із мого щастя пелюстки були б, смарагдовий шифон став листям. Блідим стеблом би стали мої ноги, тоненьким пестиком – моє волосся. Збирали б бджоли чарівний нектар із мого горла.
Я б здивувала все зібрання біологів, палеонтологів, генетиків і журналістів, роззяв, фанатів музики, всіх цих людей, яких ознаки динозавра, клонованого за спіраллю зі скам'янілостей, збивають з пантелику. Запевнять науковці, що ти у вигаданому світі жив, у світі магії, де все можливо.
Коли б жили ми в світі магії, де все можливо, коханий мій, ти був би динозавром. Ти був би сильним і відважним, але і лагідним також. Всіх ворогів своїх жахав би залюбки своїми кігтями й зубами. В той час, як будучи людиною – вразливою, привітною – ти мусив покладатися на розум і привабливість.
Т-рекс, навіть маленький, ніколи не стане битися з п’ятьма шаленими чоловіками, просякнутими люттю й джином. Т-рексу досить вищирити зуби, й вони сховаються. Вони залізуть під столи, а не візьмуться їх перекидати знову. Вони не б’ють тебе киями, не кличуть гомик, тюрбанник, трансвестит, тюхтій, латинос, усі епітети, що вигадані ними, чи має це відношення до тебе, чи ні, викрикують, викрикують, а ти сповзаєш у калюжу своєї крові.
Коли б ти динозавром був, коханий мій, я б запахи таких чоловіків тебе навчила впізнавати. Я б привела тебе до них безшумно, о, дуже тихо. І все ж вони помітили б тебе. Вони б втікали. У тебе ніздрі роздувалися б, неначе ти вдихаєш ніч, ти б кинувся на них раптово, як хижак. Я б милувалася, як ти з них зціджуєш червоні ріки, як блискавично розкидаєш їх, як топчеш речі – і я б сміялася, сміялася, сміялася.
Коли б я все сміялася, сміялася, сміялася, то зрештою б відчула, що я винна. Я б поклялася, що ніколи більше так не робитиму. Відводила б я погляд від газет, в яких чоловіків на фотографіях оплакують їх сироти і вдови, так і вони повинні відвертатись від газет, в яких моє облаччя. Бо журналістам полюбилося моє обличчя, обличчя нареченої палеонтолога, з її напівспланованим весіллям, яка замовила гортензії в букетах й весільне плаття з смарагдового шифону. Тієї нареченої палеонтолога, яка чергує біля узголів'я чоловіка, який, можливо, не прокинеться ніколи.
Коли б ти динозавром був, коханий мій, то нас ніхто не зміг би вбити, якщо тебе ніхто не здатен вбити, то і мене ніхто не вб’є. І я б цвіла, як найгарніша квітка. Я б радісно тягнулася до сонця. Я б вірила віднині і довіку, що твої пазури і зуби зуміють захистити від київ, натертих крейдою, від медсестер у капцях зношених, від лікарняних коридорів, від завмирань мого розбитого серця.