
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.02.21
14:16
Даруйте, я – не імпресіоніст.
Ніхто не заперечує дебати,
але не ради рейтингів і місць,
а певно, ради істини і правди.
Поета можна й горщиком назвати,
аби лише не ставили у піч
і я ще не збираюсь помирати
від скромності. Моє у повний зріст
Ніхто не заперечує дебати,
але не ради рейтингів і місць,
а певно, ради істини і правди.
Поета можна й горщиком назвати,
аби лише не ставили у піч
і я ще не збираюсь помирати
від скромності. Моє у повний зріст
2025.02.21
13:15
І затихне земля. Небес око багряне
Померкне поволі на димній межі.
І постане народ із розшарпаним серцем
В надії на диво бодай хоч одне...
Під місячним сяйвом врочисто стане,
Готовий на свято й на пострах готовий.
І вийдуть тоді невідь звідки юнак
Померкне поволі на димній межі.
І постане народ із розшарпаним серцем
В надії на диво бодай хоч одне...
Під місячним сяйвом врочисто стане,
Готовий на свято й на пострах готовий.
І вийдуть тоді невідь звідки юнак
2025.02.21
12:54
Між Павлюком та Пантюком - Сушко.
Макітра лиса сяє, наче сонце.
Один малює в стилі рококо,
А інший - майстер людяних емоцій.
А я ж бо - куртуазний маньєрист,
Сатирою обквецяний по вуха.
Ховаюсь за Пегасів куций хвіст,
Макітра лиса сяє, наче сонце.
Один малює в стилі рококо,
А інший - майстер людяних емоцій.
А я ж бо - куртуазний маньєрист,
Сатирою обквецяний по вуха.
Ховаюсь за Пегасів куций хвіст,
2025.02.21
11:32
Не ховаю голову в пісок...
Небо не виню в своїй печалі.
До весни лишився тільки крок,
голубіють пролісками далі,
розсипають сяйво промінців
на бліде обличчя хмарочосів.
А перлини на моїй щоці —
Небо не виню в своїй печалі.
До весни лишився тільки крок,
голубіють пролісками далі,
розсипають сяйво промінців
на бліде обличчя хмарочосів.
А перлини на моїй щоці —
2025.02.21
09:48
У ранковому бачу вікні:
над дахами оживають лелеки-крани…
Напевно, це вже кінець війні,
адже місто моє заліковує рани.
2025 рік
над дахами оживають лелеки-крани…
Напевно, це вже кінець війні,
адже місто моє заліковує рани.
2025 рік
2025.02.21
09:40
Епічна поема
Еней був парубок моторний...
Але – не згірш і Одіссей.
Тож, доки мелють наші жорна,
продовжмо звичай славний сей!
Розділ перший(День 1-й. Ітака)
Еней був парубок моторний...
Але – не згірш і Одіссей.
Тож, доки мелють наші жорна,
продовжмо звичай славний сей!
Розділ перший(День 1-й. Ітака)
2025.02.21
05:19
Ріка напудрена добіла
Іще не радує нікого,
Адже місцями посиніла
Під гнітом холоду тривкого.
Хоч вгамувалися завії
І вже мороз не дуже лютий, –
Ріка понуро ціпеніє,
В льоди нетанучі закута.
Іще не радує нікого,
Адже місцями посиніла
Під гнітом холоду тривкого.
Хоч вгамувалися завії
І вже мороз не дуже лютий, –
Ріка понуро ціпеніє,
В льоди нетанучі закута.
2025.02.20
21:50
прости мені господісусе днесь
подай мені грішному one more love
подальше недуги bonjour tristesse
ворожий погляд собачий ґвалт
стрінь мене боже в склепіннях слізних
як иншого будь-кого би стрів
у жили вливши схизми klein bissel
харизми дрібку & нав
подай мені грішному one more love
подальше недуги bonjour tristesse
ворожий погляд собачий ґвалт
стрінь мене боже в склепіннях слізних
як иншого будь-кого би стрів
у жили вливши схизми klein bissel
харизми дрібку & нав
2025.02.20
20:28
Навмисне коло товаришів не ширив.
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у
2025.02.20
20:25
Гора вкрита снігом,
як сивими думками.
Вона стала
літописцем доби.
Гора стільки побачила
своїми незрушними очима!
Час відбивався в ній,
як у плесі вічності.
як сивими думками.
Вона стала
літописцем доби.
Гора стільки побачила
своїми незрушними очима!
Час відбивався в ній,
як у плесі вічності.
2025.02.20
17:35
Такого не очікував ніхто?
А що іще від виродка чекати?
Брехня і віроломство – лиш манто
від крові мокре на плечах у ката!.
І руки вже по лікті у крові,
бреде він по коліна в морі крові!.
У Дональна ж – донати в голові,
А що іще від виродка чекати?
Брехня і віроломство – лиш манто
від крові мокре на плечах у ката!.
І руки вже по лікті у крові,
бреде він по коліна в морі крові!.
У Дональна ж – донати в голові,
2025.02.20
15:55
Три роки вже іде страшна війна.
Три роки ворог рідний край мордує.
А вітер долі то в наш бік подує,
То в бік москальський. Нестійка вона.
Хоч ворог сили стільки літ збирав
Та нас здолати він ніяк не годен.
Але і зупинити його годі.
Він сотні тисяч
Три роки ворог рідний край мордує.
А вітер долі то в наш бік подує,
То в бік москальський. Нестійка вона.
Хоч ворог сили стільки літ збирав
Та нас здолати він ніяк не годен.
Але і зупинити його годі.
Він сотні тисяч
2025.02.20
10:54
В філіжанці плаває чаїнка,
недопитий біль — відвар міцний.
У кривому люстрі лиса жінка
відшукала кучер золотий.
Полиновим зіллям пахне хата —
трав'янисті зорі на столі.
Зашарілася дивакувата,
недопитий біль — відвар міцний.
У кривому люстрі лиса жінка
відшукала кучер золотий.
Полиновим зіллям пахне хата —
трав'янисті зорі на столі.
Зашарілася дивакувата,
2025.02.20
10:34
Переспіє ніч снігами.
Ліхтарі ворожать мовчки.
І сніжинками – зірками
Морозець плете віночки.
Заховалось небо в тишу.
Світло - сива даль снігами.
Нічка сріблом вірші пише,
Ліхтарі ворожать мовчки.
І сніжинками – зірками
Морозець плете віночки.
Заховалось небо в тишу.
Світло - сива даль снігами.
Нічка сріблом вірші пише,
2025.02.20
05:51
Вже недалеко до весни,
Хоча сніги іще глибокі
І сірокорі ясени
Не налились цілющим соком.
Вже недалеко до тепла,
Хоча мороз іще мережить
Сріблястим інієм гілля
Обвисле сонної берези.
Хоча сніги іще глибокі
І сірокорі ясени
Не налились цілющим соком.
Вже недалеко до тепла,
Хоча мороз іще мережить
Сріблястим інієм гілля
Обвисле сонної берези.
2025.02.19
23:09
Хай шаліють грози-буревії,
Та Вкраїна вистоїть в борні.
Хай мовчать америки й росії –
Гріш ціна мерзоті і брехні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та Вкраїна вистоїть в борні.
Хай мовчать америки й росії –
Гріш ціна мерзоті і брехні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.02.20
2025.02.13
2025.02.12
2025.02.09
2025.02.02
2025.01.31
2025.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Павло ГайНижник (1971) /
Вірші
«LA VIE EST UN CHAOS PROFOND ET DÉROUTANT...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«LA VIE EST UN CHAOS PROFOND ET DÉROUTANT...»
* * *
La vie est un chaos profond et déroutant
Et il ne s'agit pas d'un chemin prédéterminé par quelque chose ou quelqu'un.
Elle est comme une bête cynique et sans limites,
Elle nous avale comme la peur, comme un cercueil un clou rouillé.
Et sais-tu, ô Monde, qu'il existe un Homme-Univers?
Avec cette sincérité qui est un rayon de bonté!
Peut-être qu'il est en toi le dernier éthicien,
Qui donne les sens de son cœur!
Une plus grande liberté – en pensée – coûte incommensurablement,
Au-dessus de l'argent, au-dessus de l'or et des trésors les plus précieux
Et plus que la douleur et l'amour, plus que des cris sans paroles –
Elle est l'éternel Rien et Tout dans le cosmos des vies.
Paulo Gaï-Nyjnyk
11 novembre 2024
(переклад французькою – Станіслав Прокопчук /Київ/)
La vie est un chaos profond et déroutant
Et il ne s'agit pas d'un chemin prédéterminé par quelque chose ou quelqu'un.
Elle est comme une bête cynique et sans limites,
Elle nous avale comme la peur, comme un cercueil un clou rouillé.
Et sais-tu, ô Monde, qu'il existe un Homme-Univers?
Avec cette sincérité qui est un rayon de bonté!
Peut-être qu'il est en toi le dernier éthicien,
Qui donne les sens de son cœur!
Une plus grande liberté – en pensée – coûte incommensurablement,
Au-dessus de l'argent, au-dessus de l'or et des trésors les plus précieux
Et plus que la douleur et l'amour, plus que des cris sans paroles –
Elle est l'éternel Rien et Tout dans le cosmos des vies.
Paulo Gaï-Nyjnyk
11 novembre 2024
(переклад французькою – Станіслав Прокопчук /Київ/)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію