Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.06
19:13
Він робив морозиво зі снігу
Солодке, наче січневий вечір.
Він робив вино
З крапель липневої зливи,
П’янке, наче квіти троянд.
Він лишав глибокі сліди
На їдкій пилюці доріг –
Може він був
Солодке, наче січневий вечір.
Він робив вино
З крапель липневої зливи,
П’янке, наче квіти троянд.
Він лишав глибокі сліди
На їдкій пилюці доріг –
Може він був
2026.01.06
15:10
Не обрані. Покарані. Наш крах -
Душа під шаром надтонкої шкіри.
Тому щасливі ми хіба що в снах,
Для нас там грають фантастичні ліри.
Зустріли ніч самітниця й монах...
Сонети - дві симфонії зневіри.
Приречене мовчання на вустах,
Душа під шаром надтонкої шкіри.
Тому щасливі ми хіба що в снах,
Для нас там грають фантастичні ліри.
Зустріли ніч самітниця й монах...
Сонети - дві симфонії зневіри.
Приречене мовчання на вустах,
2026.01.06
13:29
Хлопчик Ейф.
Голландський ельф.
Прилетів у Київ.
Поблукав поміж дерев.
Заснув у Софії.
Дзвін уранці калатав.
Монастир попідмітав.
Осінь бачив українську.
Голландський ельф.
Прилетів у Київ.
Поблукав поміж дерев.
Заснув у Софії.
Дзвін уранці калатав.
Монастир попідмітав.
Осінь бачив українську.
2026.01.06
11:10
Так шкода витрачати час
На сон минущий, поверховий,
Мов попіл від німих свічад,
Який спадатиме на скроні.
Горітиме у нас свіча,
Яку не здатні погасити
Всі демони. Торкне плеча
На сон минущий, поверховий,
Мов попіл від німих свічад,
Який спадатиме на скроні.
Горітиме у нас свіча,
Яку не здатні погасити
Всі демони. Торкне плеча
2026.01.06
10:10
Занурююся, звично, у добро,
Там плавають, мов риби, сонні вірші.
І янголиним золотим пером
Малюю звуки, запахи і тишу.
А кольори чудесні! Тільки глянь!
Відтінок кожен - геніальна пісня!
Сплітаю воєдино Інь та Янь
Там плавають, мов риби, сонні вірші.
І янголиним золотим пером
Малюю звуки, запахи і тишу.
А кольори чудесні! Тільки глянь!
Відтінок кожен - геніальна пісня!
Сплітаю воєдино Інь та Янь
2026.01.06
04:50
Вечір.
Ваш корпоратив.
Всі чекають
Дивних див,
Хоч і знають:
Див нема.
Просто грудень
Ваш корпоратив.
Всі чекають
Дивних див,
Хоч і знають:
Див нема.
Просто грудень
2026.01.05
22:03
А тактика стратега – діло темне,
тасуються покірні вояки
і... нотабене –
чучело зелене
розпочинає гру у піддавки.
***
А ніж розпочинати рокіровку
тасуються покірні вояки
і... нотабене –
чучело зелене
розпочинає гру у піддавки.
***
А ніж розпочинати рокіровку
2026.01.05
21:23
Терпіння випурхнуло з дому
І прямо з хати в небеса…
Мені однаково від злому,
І там, і тут, мене нема.
На небесах вже однодумці…
А я туди і не спішив…
Блукаю... Наче у відпустці
У ній охоче ще б грішив…
І прямо з хати в небеса…
Мені однаково від злому,
І там, і тут, мене нема.
На небесах вже однодумці…
А я туди і не спішив…
Блукаю... Наче у відпустці
У ній охоче ще б грішив…
2026.01.05
21:12
ей караване мене забирай
у португалію в еспанський край
андалузію і житні поля
прагну зустріти й стрічатиму я
хутко забирай мене
відси караване
у португалію в еспанський край
андалузію і житні поля
прагну зустріти й стрічатиму я
хутко забирай мене
відси караване
2026.01.05
19:46
Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
Негоду цю благословенням Божим називають люди.
Готові і щулитись вони, і закрива
Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
Негоду цю благословенням Божим називають люди.
Готові і щулитись вони, і закрива
2026.01.05
19:10
Із Леоніда Сергєєва
А першими зникнуть опасисті, –
не тому, що багато їдять,
а тому, що вони – опасисті,
і їх відразу з’їдять.
Руді повиводяться другими.
А першими зникнуть опасисті, –
не тому, що багато їдять,
а тому, що вони – опасисті,
і їх відразу з’їдять.
Руді повиводяться другими.
2026.01.05
15:45
Книга, що стала повітрям
Написана синьооким самітником,
Що бавився словами як намистинами,
Що відчиняв двері в безодню,
Що жив у хиткій хатині,
Яка була зроблена з очерету,
Що ріс на холодному озері,
Де плавали білі лебеді,
Написана синьооким самітником,
Що бавився словами як намистинами,
Що відчиняв двері в безодню,
Що жив у хиткій хатині,
Яка була зроблена з очерету,
Що ріс на холодному озері,
Де плавали білі лебеді,
2026.01.05
12:18
Замок.
Залізний дизайн.
Пташці
відрізали лапку.
Лізе
по лезу сльоза,
крові
коричнева крапка.
Залізний дизайн.
Пташці
відрізали лапку.
Лізе
по лезу сльоза,
крові
коричнева крапка.
2026.01.05
12:17
В траві ховався коник,
В траві ховався коник,
Дзвонив той коник в дзвоник,
Співав і цокотав.
Невже ж то бува,
Невже ж то бува,
Дзвонив той коник в дзвоник.
Невже ж то бува,
В траві ховався коник,
Дзвонив той коник в дзвоник,
Співав і цокотав.
Невже ж то бува,
Невже ж то бува,
Дзвонив той коник в дзвоник.
Невже ж то бува,
2026.01.05
11:35
Я прокинусь у лісі від шуму птахів.
Із безодні вернусь у новітню безодню.
Моє серце проб'ють не списи каблуків,
А ледь танучі в небі зникаючі зорі.
І до мене долинуть видіння віків,
Невідчутні, загрозливі, сиві, прозорі.
Я прокинуся в лісі
Із безодні вернусь у новітню безодню.
Моє серце проб'ють не списи каблуків,
А ледь танучі в небі зникаючі зорі.
І до мене долинуть видіння віків,
Невідчутні, загрозливі, сиві, прозорі.
Я прокинуся в лісі
2026.01.05
10:59
Ніч вливається в шибку синькою,
Підвіконням стікає вниз.
Обморожена гілка бринькає
Медіатором об карниз.
Місяць повний у сніг покришений.
Грає сріблом невинний наст.
А за щирою ніби тишею
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Підвіконням стікає вниз.
Обморожена гілка бринькає
Медіатором об карниз.
Місяць повний у сніг покришений.
Грає сріблом невинний наст.
А за щирою ніби тишею
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Тетяна Винокурова-Садиченко. ЖАРТ ДРУГИЙ. КВІТ ПАПОРОТІ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тетяна Винокурова-Садиченко. ЖАРТ ДРУГИЙ. КВІТ ПАПОРОТІ.
БЕГЕМОТ, МЯУДЗЕДУН, ЕЛВІС…ХТО НАСТУПНИЙ?
Тетяна Винокурова-Садиченко. ЖАРТ ДРУГИЙ. КВІТ ПАПОРОТІ. Роман. – Львів: Кальварія, 2007. – 160 с.
«…на пуфе в развязной позе развалился…жутких размеров черный кот со стопкой водки в одной лапе и вилкой, на которую он успел поддеть маринованный гриб, в другой».
Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита».
« - Ти що, справді збираєшся їх їсти? – спитав мене Мяудзедун… старий і дуже лінивий кіт… і тернувся об мою ногу».
Сашко Ушкалов. «БЖД».
Читаючи «Жарт другий. Квіт папороті», часом відчуваєш, ніби поблизу блукають потойбічні тіні Гоголя, Булгакова, Гофмана, навіть Достоєвського. Роман-містерія молодої їх послідовниці створює фантастичний світ, у якому на рівних співіснують люди, вовкулаки, духи, мавки, відьма, домовик, Дурень, Смерть… Найцікавішим персонажем є кіт Елвіс – кіт, що розмовляє. Жодна подія сюжету без нього не обходиться: він незамінний друг, порадник, захисник головної героїні, дівчини-журналістки, до якої звертається по імені - Таня.
Із задоволенням назвала би цього кота знахідкою авторки, якби у нього не було яскравих попередників. Пам’ятаєте кота Бегемота з почету Воланда? Трохи відгонює банальним запозиченням, га? Правда, наш кіт Елвіс горілки не вживає, п’є тільки каву з молоком і чай з відьмацьким зіллям, проте полюбляє телевізійні реаліті-шоу, читає жовту пресу, співає народних пісень.
Усе містичне народжується з туману: «Туман витворював дивні образи. Дивні й страшні. На мене дивилися обличчя, зіткані з імли. До мене підпливали імлисті створіння. Найогидніші образи являв мені туман, я сіпалася, коли назустріч вилітало страхіття, та нагадувала собі, що все це несправжнє і не може завдати мені лиха». Порівняйте з наступною цитатою з Михайла Булгакова: «Как грустна вечерняя земля! Как таинственны туманы над болотами. Кто блуждал в этих туманах, кто много страдал перед смертью, кто летел над этой землей, неся на себе непосильный груз, тот это знает. Это знает уставший. И он без сожаления покидает туманы земли, ее болотца и реки, он отдается с легким сердцем в руки смерти, зная, что только она одна успокоит его».
Кажуть, що читацьке сприйняття сполучає можливе з майбутнім. Але це не зовсім точно. Макромодель химерного світу, яку створює творча фантазія письменниці, змальовує і той єдиний, у якому вона живе тепер. Мета, напевне - виявити невиявлене, знайти заховане, передбачити можливе. Діапазон – від голої реальності до казки, правда, казки «рукотворної» - «своя рука – владика!».
Героїня знаходить квіт папороті, за допомогою якої вирішує свої проблеми. У живому житті так не буває, але розкута уява авторки допомагає завойовувати Час…
Тетяна Винокурова-Садиченко. ЖАРТ ДРУГИЙ. КВІТ ПАПОРОТІ. Роман. – Львів: Кальварія, 2007. – 160 с.
«…на пуфе в развязной позе развалился…жутких размеров черный кот со стопкой водки в одной лапе и вилкой, на которую он успел поддеть маринованный гриб, в другой».
Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита».
« - Ти що, справді збираєшся їх їсти? – спитав мене Мяудзедун… старий і дуже лінивий кіт… і тернувся об мою ногу».
Сашко Ушкалов. «БЖД».
Читаючи «Жарт другий. Квіт папороті», часом відчуваєш, ніби поблизу блукають потойбічні тіні Гоголя, Булгакова, Гофмана, навіть Достоєвського. Роман-містерія молодої їх послідовниці створює фантастичний світ, у якому на рівних співіснують люди, вовкулаки, духи, мавки, відьма, домовик, Дурень, Смерть… Найцікавішим персонажем є кіт Елвіс – кіт, що розмовляє. Жодна подія сюжету без нього не обходиться: він незамінний друг, порадник, захисник головної героїні, дівчини-журналістки, до якої звертається по імені - Таня.
Із задоволенням назвала би цього кота знахідкою авторки, якби у нього не було яскравих попередників. Пам’ятаєте кота Бегемота з почету Воланда? Трохи відгонює банальним запозиченням, га? Правда, наш кіт Елвіс горілки не вживає, п’є тільки каву з молоком і чай з відьмацьким зіллям, проте полюбляє телевізійні реаліті-шоу, читає жовту пресу, співає народних пісень.
Усе містичне народжується з туману: «Туман витворював дивні образи. Дивні й страшні. На мене дивилися обличчя, зіткані з імли. До мене підпливали імлисті створіння. Найогидніші образи являв мені туман, я сіпалася, коли назустріч вилітало страхіття, та нагадувала собі, що все це несправжнє і не може завдати мені лиха». Порівняйте з наступною цитатою з Михайла Булгакова: «Как грустна вечерняя земля! Как таинственны туманы над болотами. Кто блуждал в этих туманах, кто много страдал перед смертью, кто летел над этой землей, неся на себе непосильный груз, тот это знает. Это знает уставший. И он без сожаления покидает туманы земли, ее болотца и реки, он отдается с легким сердцем в руки смерти, зная, что только она одна успокоит его».
Кажуть, що читацьке сприйняття сполучає можливе з майбутнім. Але це не зовсім точно. Макромодель химерного світу, яку створює творча фантазія письменниці, змальовує і той єдиний, у якому вона живе тепер. Мета, напевне - виявити невиявлене, знайти заховане, передбачити можливе. Діапазон – від голої реальності до казки, правда, казки «рукотворної» - «своя рука – владика!».
Героїня знаходить квіт папороті, за допомогою якої вирішує свої проблеми. У живому житті так не буває, але розкута уява авторки допомагає завойовувати Час…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Петро Сорока. Перед незримим вівтарем. Денники 2007 року."
• Перейти на сторінку •
"Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА."
• Перейти на сторінку •
"Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА."
Про публікацію
