Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА.
РОЗСИПАНІ ВІТРАЖІ, або ВИНО РУЇН
Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА. –Львів: ВНТЛ – Класика, 2007. – 205 с.
Два есеї про найдивнішу частину світу поляка і українця під однією обкладинкою. Перед нами тексти не тільки талановитих письменників і досвідчених мандрівників, перед нами роздуми людей, що неподільні з історією своїх країн, що не байдужі до минулого й майбутнього своїх народів і самі є часткою європейської спільноти.
Есей Анджея Стасюка називається «Корабельний щоденник». Це уявна подорож у просторі, про яку автор говорить так: «…я – уродженець мазовецьких низовин – відчував ненастанний протяг…зі сходу на захід і навпаки…що часом набирало метафоричної форми…як вітер історії… чи туди, чи звідти, але завжди крізь нас».
Погляд письменника проникливо зіркий і пильний - « Мапа Європи нагадує таріль з якоюсь стравою. Німецька котлета, вагон російських картопель, французький салат, італійська спаржа, іспанський десерт і британський компот на запивку. Тут і там усе однаково заляпане плямами якихось підлив. Соус угорський, соус чеський, румунське яйце нам’яко, шведсько-норвезький оселедець із хеком на закуску, гірчиця Бенілюксу, польський шпинат, надкушена й покришена грецька скибка – словом, непогана мішанка». Даруйте таку довгу цитату, але це блискуче дотепний портрет перенаселеної частини планети!
Ці дивні лінгвістично-оптичні асоціації автор називає проявами так званої центральноєвропейської хвороби, коли людей «…розсіяно світом для того, щоби нагадувати нам про випадковість нашого існування… Але після людської ступні завжди лишається слід, і тому ми мандруємо все далі й далі у пошуках незайманих земель». «Це звісно, утопія», говорить автор, «просто я шукаю переходів на інший бік фотознімка…мій первісний образ європейської географії нагадує розсипаний вітраж».
Юрій Андрухович назвав свій есей «Центрально-східна ревізія». Тональність цього тексту порівняно інша. Якщо перша подорож – у просторі, то наш автор мандрує більше у часі. На зловісному фоні світових катаклізмів, коли дивовижним режисером людських доль був випадок, задіяна історія роду від прадіда до автобіографії..
Письменник гостро відчуває час, що летить скоріше, ніж йому хотілося б. Але й тут стає в нагоді уява, що більш важлива за реальність, «це не тільки теперішнє, це також минуле, коли не було смерті…це так само майбутнє, звідки я на все це дивлюсь, інакший. Це повнота часів – три в одному…це простір співіснування часу і вічності. І там, де нам це вдається, там, де ми осягаємо…цю повноту, ми, можливо, нарешті стаємо собою».
Європа – перлина планети Земля. І нехай на світовій мапі це всього лише кольорова пляма, але то – мапа, папір, а в нашій уяві, в наших душах завжди була і залишається чудова частина планети із дивовижною природою, неперевершеною архітектурою, мистецтвом. І що найважливіше – Вітчизни наших авторів – Польща й Україна – географічно лежать у її центрі, в «її абсолютному серці»!
Надрукован : "Друг читача" №1 2008
Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА. –Львів: ВНТЛ – Класика, 2007. – 205 с.
Два есеї про найдивнішу частину світу поляка і українця під однією обкладинкою. Перед нами тексти не тільки талановитих письменників і досвідчених мандрівників, перед нами роздуми людей, що неподільні з історією своїх країн, що не байдужі до минулого й майбутнього своїх народів і самі є часткою європейської спільноти.
Есей Анджея Стасюка називається «Корабельний щоденник». Це уявна подорож у просторі, про яку автор говорить так: «…я – уродженець мазовецьких низовин – відчував ненастанний протяг…зі сходу на захід і навпаки…що часом набирало метафоричної форми…як вітер історії… чи туди, чи звідти, але завжди крізь нас».
Погляд письменника проникливо зіркий і пильний - « Мапа Європи нагадує таріль з якоюсь стравою. Німецька котлета, вагон російських картопель, французький салат, італійська спаржа, іспанський десерт і британський компот на запивку. Тут і там усе однаково заляпане плямами якихось підлив. Соус угорський, соус чеський, румунське яйце нам’яко, шведсько-норвезький оселедець із хеком на закуску, гірчиця Бенілюксу, польський шпинат, надкушена й покришена грецька скибка – словом, непогана мішанка». Даруйте таку довгу цитату, але це блискуче дотепний портрет перенаселеної частини планети!
Ці дивні лінгвістично-оптичні асоціації автор називає проявами так званої центральноєвропейської хвороби, коли людей «…розсіяно світом для того, щоби нагадувати нам про випадковість нашого існування… Але після людської ступні завжди лишається слід, і тому ми мандруємо все далі й далі у пошуках незайманих земель». «Це звісно, утопія», говорить автор, «просто я шукаю переходів на інший бік фотознімка…мій первісний образ європейської географії нагадує розсипаний вітраж».
Юрій Андрухович назвав свій есей «Центрально-східна ревізія». Тональність цього тексту порівняно інша. Якщо перша подорож – у просторі, то наш автор мандрує більше у часі. На зловісному фоні світових катаклізмів, коли дивовижним режисером людських доль був випадок, задіяна історія роду від прадіда до автобіографії..
Письменник гостро відчуває час, що летить скоріше, ніж йому хотілося б. Але й тут стає в нагоді уява, що більш важлива за реальність, «це не тільки теперішнє, це також минуле, коли не було смерті…це так само майбутнє, звідки я на все це дивлюсь, інакший. Це повнота часів – три в одному…це простір співіснування часу і вічності. І там, де нам це вдається, там, де ми осягаємо…цю повноту, ми, можливо, нарешті стаємо собою».
Європа – перлина планети Земля. І нехай на світовій мапі це всього лише кольорова пляма, але то – мапа, папір, а в нашій уяві, в наших душах завжди була і залишається чудова частина планети із дивовижною природою, неперевершеною архітектурою, мистецтвом. І що найважливіше – Вітчизни наших авторів – Польща й Україна – географічно лежать у її центрі, в «її абсолютному серці»!
Надрукован : "Друг читача" №1 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Тетяна Винокурова-Садиченко. ЖАРТ ДРУГИЙ. КВІТ ПАПОРОТІ."
• Перейти на сторінку •
"Євген Баран. НАОДИНЦІ З ЛІТЕРАТУРОЮ."
• Перейти на сторінку •
"Євген Баран. НАОДИНЦІ З ЛІТЕРАТУРОЮ."
Про публікацію
