(Історія, що трапилася з комедіографом
Василем Капністом за царювання Павла I)

Із Юлія Кіма

Капніст пієсу я́кось раз
черкнув, на сміх Мольєру,
втомивсь і спить... А в цей же час
цар-батечко – не спить!
Він до театру ніччю вдерсь:
«Показуйте прем’єру!»
Який вкусив монарха ґедзь –
історія мовчить.

Акторів зве антрепренер,
проклявши твір Капніста.
Порожні ложі і партер,
на ярусах – пітьма.
Рвучи́ сердито обшлаги,
умощується в крісло
кирпатий цар, а навкруги –
фельд’єгерів юрма́...

Ось відіграли перший акт.
Величність супить бро́ви.
Актори, попри переляк,
ідуть на сцену знов...
Монарх, піднявши грізний перст,
фельд’єгерю щось мовив;
фельд’єгер браво гаркнув: «Єсть!» –
і швидко десь пішов.

В обіймах сну Василь Капніст
метався на перині, –
мав сон його дошкульний зміст,
депресією тхнув:
що ліз він буцім на Парнас –
і майже при вершині
Моль’єр йому по спині – хрясь!
І в Лету геть зіпхнув...

А це його за спину тряс
фельд’єгер із наказом:
«Писаку взяти – і нараз
заслати на Урал!
І щоб надалі він не смів,
удавшись віршомазом,
писати в’їдливих вірші́в,
як підлий ліберал!»

Й не встиг сказати щось Василь
(для друзів – просто Вася),
як потягнули без зусиль
у сани – і на тракт.
І повезли його трусцем,
й він сам зі стра́ху трясся;
а перед критиком-царем
вже третій грали акт.

Досаду цар відчув таку,
що стриматись несила!..
Фельд’єгер: «Єсть!» – і у Торжку
зупинений Капніст.
Новий доставлено наказ:
«Нікчемного зоїла
заку́ти в ланцюги нараз, –
а щоб хулу не ніс!»

«Та я ж не ніс! – скричав піїт,
трагічно звівши брови. –
Порок я витягнув на світ
в традиціях мистецтв!
Але ж його я викривав,
чому мене в закови?
А в п’ятій дії – покарав,
за що ж мене в Ілецьк?..»

Коваль, похмільний з іменин,
ковав його ледачо;
і враз – фельд’єгер ще один
до них летить учвал!
Капніст, повірте, не хотів,
але зомлів неначе
під гнітом сильних почуттів
російський Ювенал...

Очуняв трохи згодом він,
продер свої очиці;
мабуть, задовгий перегін,
бо зморений конвой...
«Там що́ за місто? Оренбург?» –
питає у візниці.
«Та ні, це місто Петербург», –
відповідає той.

«Як Петербург?» – шепнув Капніст,
ковтаючи оскому.
«Та тут іщѐ прислали вість,
не чули ви, мабу́ть:
наказано вертати вас,
не барячи́сь, додому,
а вам – дедалі на Парнас
второвувати путь!»

Так, вгамувався царський гнів
уже в четвертім акті,
де змій пороку помарнів,
знайшовсь йому угав!
«Прийнятна фабула оця!» –
цар мовив, і в антракті
вернути автора-митця
фельд’єгеря послав...

Все ближче, ближче Петербург.
Вже п’ятий акт на сцені.
Цар крикнув: «Геній драматург!
Фельд’єгерю, бігом!..»
І от – Капніста встріли вже
гвардійці здоровенні
й везуть, як був, у негліже,
в Зимовий на прийом.

Василь Васильович Капніст
стоїть у Білій залі;
несуть піднос йому під ніс:
глек пива та тарань...
«У, шалапуте! – цар сказав,
вдостоївши медалі. –
Навіщо ти мені завдав
таких переживань!..»

    Ось які були пригоди
    за відсутності свободи!

(2025)